ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
19.09.06 о 12:10 Справа № 62/4-05/17
Господарський суд Київської області у складі судді Суховий В.Г.
при секретарі судового засідання Фролов О.С.
за участю представників:
позивача: Трофимчук С.В., Васильєв В.А.;
відповідача: Колодій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Вишгородсільрибгосп”,
м. Вишгород
до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі, м. Вишгород
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
від 21.05.2004 № 0000042400/0, від 15.10.2004 № 0000042400/1 та
від 06.01.2005 № 0000042400/2/2
СУТЬ СПОРУ:
В лютому 2005 року Відкрите акціонерне товариство “Вишгородсільрибгосп” (далі –Позивач) звернулось в господарський суд Київської області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі (далі –Відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 21.05.2004 № 0000042400/0 і від 15.10.2004 № 0000042400/1, якими до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 183 681,24 грн. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі при проведенні позапланової перевірки приписів Указу Президента України “Про порядок дерегулювання підприємницької діяльності”, зокрема, щодо відсутності законодавчих підстав для проведенню позапланової перевірки. Крім того, позивач посилається на помилковість викладених в акті перевірки висновків перевіряючих про порушення підприємством підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” при відчуженні активів, що перебувають у податковій заставі, оскільки зазначеною нормою не передбачено отримання попередньої згоди на відчуження майна в рахунок виплати заробітної плати працівникам підприємства. Також позивач вважає помилковим визнання податковою службою договірних відносин ВАТ “Вишгородсільрибгосп” з Вишгородським РККП як бартерних, оскільки автопослуги були надані останньому за грошові кошти, але вже надалі був проведений залік зустрічних однорідних грошових вимог.
У відзиві на позовну заяву № 3960 від 28.03.2005 (а.с. 47) ДПІ у Вишгородському районі просить відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що оспорювані податкові повідомлення - рішення прийняті у зв’язку з порушенням позивачем підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, що виявилось у відчуженні активів на умовах товарообмінної (бартерної) операції з Вишгородським РККП, а також у виплаті заробітної плати власною продукцією підприємства, що обумовлює зміну власника такої продукції та не передбачає розрахунки коштами. Крім того, відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що приписи зазначеної вище статті Закону (пп. 8.6.5 п.8.6 ст. 8) передбачають, що податковий керуючий має право здійснювати перевірку стану збереження активів, що перебувають у податковій заставі. Будь - яких обмежень щодо кількості перевірок стану збереження активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, чинним законодавством не передбачено.
11.04.2005 позивачем подано заяву про доповнення позовних вимог (а.с. 55), в якій позивач просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 21.05.2004 № 0000042400/0, від 15.10.2004 № 0000042400/1 та від 06.01.2005 № 0000042400/2/2 Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області. Позивач обґрунтовує своє доповнення тим, що податкове повідомлення-рішення від 06.01.2005 № 0000042400/2/2 винесено на підставі того ж самого Акту перевірки від 21.05.2004р., що і податкові повідомлення-рішення від 21.05.2004 № 0000042400/0 та від 15.10.2004 № 0000042400/1, які є предметом спору у даній справі. Таким чином, зазначені вище три податкові повідомлення-рішення пов’язані між собою підставами виникнення.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2006 у даній справі рішення господарського суду Київської області від 07.06.2005 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В судовому засіданні 19.09.2006 представники позивача позовні вимоги з урахуванням доповнення підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, суд в с т а н о в и в:
Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.05.2004 № 0000042400/0, від 15.10.2004 № 0000042400/1 та від 06.01.2005 № 0000042400/2/2 (а.с. 9, 10, 58) про застосування до позивача (ВАТ “Вишгородсільрибгосп”) штрафу у розмірі 183 681,24 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі - Закон) за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.
Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень є Акт державної податкової інспекції у Вишгородському районі від 21.05.2004 № 4/24 (далі –Акт, а.с. 11) “Про результати перевірки дотримання податкового законодавства з питань відчуження майна, що знаходиться у податковій заставі у ВАТ “Вишгородсільрибгосп” за період з 01.01.2002 по 01.04.2004. В даному Акті зафіксовано факти реалізації майна без узгодження з податковим органом на загальну суму 183 681,24 грн., а саме: - реалізація причепу ГБК 85-27 СФГ “Зевс” (накладна № 15 від 10.10.2003 на суму 2 000 грн.); - реалізація причепу ГБК 85-27 (накладна № 13 від 09.10.2003 на суму 2 000 грн.); - реалізація побутового вагончика (накладна № 17 від 04.11.2003 на суму 200 грн.); - погашення заборгованості перед Вишгородським РККП за поставлену воду автопослугами на суму 7 524,83 грн.; - виплата заробітної плати готовою продукцією та послугами на суму 171 956,41 грн., у тому числі наданням автопослуг на суму 56 024,07 грн. та послуг механізмів на суму 66 931,72 грн.
Згідно із пунктом 1.17 статті 1 Закону податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків, не погашеного у строк. Основні положення щодо застосування податкової застави визначені у статті 8 Закону, зокрема, на підставі пункту 8.1 вказаної статті, з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно із законом та не потрибує письмового оформлення.
Виникнення податкової застави, на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено ст.8 Закону. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу (п. 8.2.2 ст.8 Закону).
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, активи платника податків ВАТ “Вишгородсільрибгосп” перебували в податковій заставі на підставі податкових вимог № 1/57 від 09.10.2001, № 2/199 від 13.11.2001.
Згідно з приписами підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
У разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами (п.17.1.8 ст. 17 Закону).
Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень стала реалізація позивачем майна (активів) під час дії податкової застави без узгодження з податковим органом. Позивачем було реалізовано товар та надано послуги на загальну суму 183 681,24 грн., у тому числі: - реалізація причепу ГБК 85-27 СФГ “Зевс” (накладна № 15 від 10.10.2003 на суму 2000 грн.); - реалізація причепу ГБК 85-27 (накладна № 13 від 09.10.2003 на суму 2000 грн.); - реалізація побутового вагончика (накладна № 17 від 04.11.2003 на суму 200 грн.); - погашення заборгованості перед Вишгородським РККП за поставлену воду автопослугами на суму 7524,83 грн.; - виплата заробітної плати готовою продукцією та послугами на суму 171 956,41 грн.
В рахунок заробітної плати (171 956,41 грн.) в свою чергу: 1) – видано зерна на суму 7 361,01 грн.; 2) –видано комбікорму на суму 140 грн.; 3) –видано матеріалів на суму 12 886,33 грн.; 4) видано живої риби на суму 28 613,28 грн.; 5) - надано атопослуг на суму 56 024,07 грн.; 6) - надано послух механізмів на суму 66 931,72 грн. (а.с. 14, т.1).
За змістом п.п 8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону встановлено обмеження щодо розпорядження активами платника податків, які перебувають в податковій заставі. Згідно з приписами п.1.7 ст.1 Закону активи платника податків - кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.
Тобто, узгодження потребують операції із заставленими активами (матеріальні і нематеріальні цінності), які реально належать платнику податків за правом власності.
Послуги ж набувають свого реального вираження і вартісного значення лише в процесі їх надання, а тому їх не можна вважати заставленими активами, що належать особі за правом власності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що послуги не належать до активів платника податків у розумінні п.1.7 ст. 1 Закону, факт їх надання позивачем без згоди ДПІ не є порушенням вимог Закону, а тому не надає права накладати штраф.
Отже, аналіз Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” дає підстави зробити висновок, що автотранспортні послуги та послуги механізмів (послуги надані екскаваторами, грейдерами та іншими засобами) надані позивачем, не відносяться зазначеним Законом до активів платника податків, за їх надання без погодження з податковими органами штраф не передбачено.
З урахуванням наведеного, суд вважає неправомірним нарахування штрафних санкцій на суму 7 524,83 грн. - за надані позивачем автопослуги Вишгородському РККП, сплачені шляхом взаємозаліку за поставлену воду, та на суму 122 955,79 грн. –за надані автопослуги (56 024,07 грн.), а також за послуги механізмів (66 931,72 грн.).
Нарахування штрафу на суму 49 030,62 грн. –реалізованого зерна, комбікорму, матеріалі, живої риби, та суму 4 200 грн. - реалізованого товару (причеп ГБК 85-27 СФГ “Зевс” - 2000 грн., причепу ГБК 85-27 - 2000 грн., побутовий вагончик –200 грн.) –є правомірним, тому податкові повідомлення-рішення від 21.05.2004 № 0000042400/0, від 15.10.2004 № 0000042400/1 та від 06.01.2005 № 0000042400/2/2 в цій частині є обґрунтованими.
Посилання відповідача у відзиві на те, що послуги є товаром згідно з ч.6 ст. 139 Господарського кодексу України суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до п.1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України він набирає чинності з 1 січня 2004 року, а спірні правовідносини виникли у 2002 –2003 р.р., тому в даному випадку норми ГК не можуть застосовуватися у вирішенні питання щодо належності послуг до активів платника податків через норми акту, який набрав чинності пізніше.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки відповідачем не доведено, що послуги належать до активів платника податків, то накладання штрафу на позивача податковими повідомленнями-рішеннями від 21.05.2004 № 0000042400/0, від 15.10.2004 № 0000042400/1 та від 06.01.2005 № 0000042400/2/2 в частині нарахування ВАТ “Вишгородсільрибгосп” штрафу в сумі 130 480,62 грн. за надані ним послуги слід вважати неправомірним.
Крім автопослуг і послуг механізмами, позивач у 2002-2003 р.р. в рахунок погашення заборгованості з заробітної плати надав працівникам підприємства зерно, комбікорм, матеріали, живу рибу на суму 49 030,62 грн., які є майном і належать до активів платника податку, тобто позивачем відчужено майно без письмового узгодження з податковим органом. Згідно з п.п.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” такий вид розпорядження майном як відчуження потребує письмового узгодження з податковим органом за винятком готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти. Здійснене позивачем відчуження майна не передбачало отримання підприємством коштів, тому воно не підпадає під ознаки винятку, встановленого згаданою нормою, а отже потребувало письмового узгодження з податковим органом. Виходячи з наведеного, спірне рішення відповідача в частині визначення штрафу в розмірі 49 030,62 грн. є правомірними.
Судом встановлено, що товари і послуги, які реалізовувались у вигляді зарплати, не містяться в переліку товарів, що недозволені до виплати заробітної плати натурою. Представники сторін проти цього не заперечували.
Щодо визначення відповідачем розміру штрафу слід зазначити, що відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування” фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.
З акта № 4/24 про результати перевірки (а.с. 11) вбачається, що перевірку завершено 21.05.2004. Згідно з п.п 17.1.8 п.17.1 ст. 17 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 № 550-ІV, що набрав чинності 26.03.2003) у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.
Отже, відповідачем правильно застосовано норму п.п 17.1.8 Закону в редакції, чинній на час завершення перевірки.
Посилання позивача на неправомірність здійсненої відповідачем перевірки не є обґрунтованим, оскільки перевірка була проведена ДПІ у Вишгородському районі на підставі Законів України “Про державну податкову службу в Україні”, Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до частини 4 підпункту 8.6.5 пункту 8.6 статті 8 якого податковий керуючий має право здійснювати перевірки стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі, провадити опис (виділення) активів для їх продажу у випадках, передбачених цим Законом, одержувати від боржника повну інформацію про операції із заставленими активами, а в разі їх відчуження без згоди податкового органу (за умови коли наявність такої згоди має бути обов’язковою згідно з нормами цього Закону) отримувати пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб.
Посилання позивача на те, що оспорювані рішення ДПІ прийнято на підставі неконституційної норми –п.8.2.2 ст.8 Закону з огляду на рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005, а тому їх слід визнати недійсними з цієї підстави, суд вважає необґрунтованим, оскільки згідно зі ст. 73 Закону України “Про Конституційний Суд України” акти або їх окремі положення, визнані такими, що не відповідають Конституції України, оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На підставі ст. 94 КАС України судові витрати (85 грн. + 118 грн.) стягуються з Державного бюджету України на користь позивача пропорційно до задоволених вимог. У зв’язку з переплатою позивачем при поданні позову державного мита на суму 85 грн. (платіжне доручення № 1 від 05.01.2005, а.с. 5) суд повертає позивачу з державного бюджету надлишковосплачене державне мито у сумі 85 грн.
Керуючись ст.ст. 71, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2.Визнати недійсними (нечинними) з моменту прийняття податкові повідомлення-рішення від 21.05.2004 № 0000042400/0, від 15.10.2004 № 0000042400/1 та від 06.01.2005 № 0000042400/2/2, видані Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області, в частині нарахування ВАТ “Вишгородсільрибгосп” штрафу в розмірі 130 480,62 грн., у тому числі 7 524,83 грн. штрафу, нарахованого на суму автопослуг, наданих Вишгородському РККП згідно з протоколом взаємозаліку від 20.05.2003, а також 122 955,79 грн. штрафу, нарахованого на суму автопослуг (56 024,07 грн.) та послуг механізмів (66 931,72 грн.), наданих в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі.
3. В решті позову –відмовити.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Вишгородсільрибгосп” (Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, 10, код 00476961) судові витрати у сумі 229,20 грн.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного терміну на подання заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги у разі їх не подання або після закінчення 20-денного терміну після подання заяви про апеляційне оскарження у випадку неподання апеляційної скарги або після закінчення апеляційного розгляду справи і залишення постанови без змін.
Дану постанову може бути оскаржено у 10-денний термін з дня складення у повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження/апеляційної скарги або у 20-денний термін після подання у 10-денний термін заяви про її апеляційне оскарження шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя: Суховий В. Г.