Справа № 2-441/11

РІШЕННЯ

                                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2011 р. Суворовський районний суд міста ОСОБА_1  

у складі:

головуючого судді                            Пепеляшкова О.С.

при секретарі                                    Шиміній М.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №18 в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, виселення, за позовом ОСОБА_4, яка діє від свого імені та від імені й в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права користування жилим будинком,

ВСТАНОВИВ:

          До суду з позовом звернувся ОСОБА_2, який вказав, що йому на праві власності належить буд.. № 7 по вул.Альпіністів в м.Одесі, в якому також проживають відповідачі. Оскільки будинок є його власністю, отриманою в дарунок від його бабусі, позивач після уточнення позовних вимог просить виселити відповідачів з займаного приміщення, зобов’язавши знятися їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою, оскільки на вимогу позивача відповідачі не виселяються з його власності.

          Не погодившись з заявленими до них вимогами, ОСОБА_4, яка діє від свого імені та від імені й в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, об’єднаним ухвалою суду в одне провадження з позовом ОСОБА_2, в якому просить визнати за ними право користування вказаним жилим приміщенням та заборонити позивачу перешкоджати їм у користуванні будинком № 7 по вул.Альпіністів в м.Одесі, вказуючи про те, що вона з чоловіком та дітьми є членами сім’ї колишнього власника домоволодіння та у подальшому позивача, спільно здійснюють догляд за будинком, а тому мають рівні права щодо користування житлом.

          В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на викладені в позові обставини, оскільки займане відповідачами житло нагально потрібно позивачу та його родині для поліпшення житлових умов, ОСОБА_2 вимушений всупереч його праву власності обмежуватися маленькою кімнатою, в той час як його власність займають відповідачі; проти задоволення вимог за зустрічним позовом заперечував, оскільки відповідачі є окремою родиною та спільним господарством з позивачем не пов’язані, підстав для задоволення зустрічного по суті позову немає.

          Відповідач ОСОБА_4 та представник відповідача заперечували проти задоволення позову ОСОБА_2, посилаючись на те, що вони, як брат та сестра проживали в цьому домоволодінні ще за життя їх бабусі ОСОБА_7, яка розпорядилась власністю на користь позивача, що не позбавляє ОСОБА_4 разом з родиною –чоловіком та двома неповнолітніми дітьми користуватися цим житлом як члена сім’ї колишнього власника та зараз –позивача, а вимоги у позивача про їх виселення виникли після його одруження в 2007 році вочевидь під впливом дружини. Також відповідач та представник відповідача посилались на те, що сторони ведуть спільне господарство –користуються однією кухнею, городом тощо, а виселення в такому випадку можливо лише на підставі ст. 116 ЖК України –у разі систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або систематичного порушення правил співжиття; виселення неповнолітніх призведе до порушення їх конституційного права на житло.

          Інші особи до суду не з’явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомили, орган опіки та піклування надав до суду заяву з проханням розглядати справу у відсутність їх представника.

          Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані докази та матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що позов ОСОБА_2 має бути задоволений, в задоволенні вимог за позовом ОСОБА_4, яка діє від свого імені та від імені й в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 має бути відмовлено з наступних підстав.

          Згідно договору дарування від 13.01.2004р. ОСОБА_2 є власником будинком № 7 по вул.Альпіністів в м.Одесі (а.с. 13, 230). Вказаний договір містить посилання на те, що житло, яке є його предметом, сервітутів та інших обмежень не має, а також прав на нього у третіх особі (в тому числі за договорами найму чи оренди) немає.

          14.07.2007р. позивач одружився з ОСОБА_1, від шлюбу є неповнолітня дитина ОСОБА_8, 20.02.2008р.н. (а.с. 11, 12).

          В цьому будинку зареєстровані та мешкають позивач ОСОБА_2 з дружиною та неповнолітньою дитиною, відповідач ОСОБА_4 з неповнолітніми ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с. 50, 51, 200).

          ОСОБА_3, чоловік відповідача ОСОБА_4, фактично мешкає у вказаному будинку, що сторонами не заперечується; як убачається з довіреності на ім’я представника, вказав про те, що проживає (має житло) за адресою –АДРЕСА_1 (а.с. 49, 126).

          Відповідач ОСОБА_4 у будинку проживає з 1990 року, її чоловік та діти з часу одруження та народження відповідно, згоду на їх тимчасове проживання позивач як власник домоволодіння, надав без визначення терміну проживання, письмовий договір найму не укладався.

У 2007 році позивач звернувся до відповідачів з вимогою про звільнення будинку, оскільки зазначене житло необхідне йому у зв’язку зі зміною сімейного стану, для проживання своєї сім’ї, однак відповідачі через відсутність іншого житла відмовились звільнити будинок.

          Після усного звернення та отриманої відмови у звільненні житла, позивач звернувся 25.03.2010 року до суду, про вимоги позивача відповідачам відомо з 01.06.2010 року після отримання ними позовної заяви та копій всіх доданих матеріалів.

          Ст.ст. 15, 16 ЦП України визначає право та способи захисту цивільних прав та інтересів особи; відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

          Згідно ч.3 ст.168 ЖК України, договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім’ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

За ст.169 ЖК України, у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов’язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення —підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

          Таким чином суд доходить до висновку про те, що між позивачем та відповідачами фактично був укладений договір найму житла в будинку № 7 по вул.Альпіністів в м.Одесі на невизначений строк для проживання відповідачки зі своєю сім’єю, відповідачам відомо про вимоги позивача щодо звільнення житла для власного проживання щонайменше з червня 2010 року, та на вимогу позивача відповідачі зобов’язані звільнити займане приміщення.

          Щодо вимог позивача про зобов’язання відповідачів ОСОБА_4, та неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 знятися з реєстраційного обліку по зазначеній квартирі, то такі вимоги є похідними від основних і також підлягають задоволенню, оскільки, відповідно до ст.7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, який відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду.

          Не можуть бути задоволені вимоги ОСОБА_4 про визнання права користування жилим будинком та заборони позивачу перешкоджати у користуванні відповідача житлом, оскільки згідно положенню ст. 64 ЖК України вони не є членами сім’ї ОСОБА_2, так як не пов’язані веденням спільного господарства.

          Суд критично ставиться до посилання відповідачів на спільне використання майна позивача як доказ ведення спільного господарства, оскільки це обумовлено неподільністю об’єкта права власності, а не сімейними стосунками між сторонами.

          Судом не приймаються до уваги посилання відповідачів на порушення вимогами позивача прав неповнолітніх дітей на житло, оскільки згідно положень ст. 160 СК України, ст. 29 ЦК України місцем проживання дітей є місце проживання її батьків, а відповідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, діючої на Україні з 27.09.1991 року саме батьки (а не позивач в цьому випадку) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини; крім того, суд виходить з того, що позивач також є батьком неповнолітньої дитини, належні умови життя якої має намір забезпечити ОСОБА_2

          Не може бути прийнята заява представника відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки заявником не обґрунтовано їх пропуску з боку ОСОБА_2

          Судом не приймаються до уваги інші пояснення сторін як такі, що не мають правового значення для вирішення спору по суті.

          На підставі викладеного суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_2 про виселення відповідачів та зобов’язання їх знятися з реєстраційного обліку, та необхідність їх задоволення, а також про безпідставність вимог ОСОБА_4, яка діє від свого імені та від імені й в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6

          Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

          Позов ОСОБА_2 –задовольнити.

          Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з будинку №7 по вул.Альпіністів в м.Одесі, зобов’язавши їх знятися з реєстраційного обліку.

          В задоволенні позову ОСОБА_4, яка діє від свого імені та від імені й в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права користування жилим будинком –відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м.Одеси. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя