Справа №  2-33/11  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

08 червня 2011 року   смт. Петропавлівка

Петропавлівський районний  суд, Дніпропетровської області в складі:                                                                                                                            головуючої:судді ОСОБА_1                                                                                           при секретарі: Лукіній Л.Г.

за участю представника позивача ОСОБА_2

                 представника відповідача ОСОБА_3

за участю представника органу опіки та піклування Петропавлівської райдержадміністрації ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка  цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відібрання дитини  та   зустрічний позов  ОСОБА_6 до  ОСОБА_5 про відібрання  і повернення дитини,

В С Т А Н О В И В

До Петропавлівського районного суду з позовом до ОСОБА_6 про відібрання дитини звернувся ОСОБА_5,  ОСОБА_6 звернулася із зустрічним позовом до  ОСОБА_5 про відібрання  і повернення дитини.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_5 зазначив, що 12 листопада 2009 року Апеляційним судом Дніпропетровської області було скасоване рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області, та постановлено нове рішення яким визначено місце проживання його малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його матері ОСОБА_6 Позивач зазначив, що починаючи з місячного віку по сьогоднішній день вихованням та доглядом за сином займався він. Його  син ОСОБА_7 знаходиться на повному його  утриманні з моменту свого народження. Відповідачка, всупереч вимогам ст.,150 СК України жодним чином не приймає участі у вихованні та розвитку дитини, що підтверджується актами обстеження побутових умов, складених за його заявами Миколаївською сільською радою та Петропавлівською районною державною адміністрацією. Крім того відповідачка ухиляється від утримання дитини, хоча законом  на батьків покладається рівний обов'язок по матеріальному утриманню дитини. Відповідачка маючи постійний достатній доход, за останній рік не придбавала сину одяг, продукти харчування, іграшки.

Вважає, що його син ОСОБА_7 знаходиться в такому віці, коли вже може робити висновки з побаченого, висловлювати думки та бажання. Відповідачка протягом тривалого часу не цікавилася його життям, тому син категорично не бажає проживати разом з матір'ю і йому  не зрозуміло, яким чином відповідачка сподівається перевезти сина до себе окрім, як за допомогою фізичного примусу та насильницькими діями. Описані вище дії, а точніше бездіяльність, відповідачки вважає є підставою для позбавлення її батьківських прав, а тому є неправомірними та протизаконними.

Позивач вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюються як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї. Тому права батьків виведені на друге місце — після обов'язків. На даний час дитина проживає разом з позивачем і він   турбується про сина , створив належні   умови для його виховання.

   Позивач просить суд відібрати його малолітнього сина ОСОБА_8  ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідачки ОСОБА_6 за його місцем проживання.

В зустрічному позові ОСОБА_6 Зазначила, що 09 жовтня 2004 року вона  уклала шлюб з    ОСОБА_5, який зареєстровано    у   виконкомі   Миколаївської   сільської  ради   Петропавлівського   району Дніпропетровської області.

21 липня 2009 року вони з відповідачем розлучилися.

Від шлюбу вони  мають спільного  сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання якого на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року було визначено з позивачкою ОСОБА_6 в смт. Петропавлівка Петропавлівського району Дніпропетровської області по вулиці Комсомольська дім 89.

01 березня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України винесла ухвалу, якою касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року було залишено без змін.

Однак син  після їхнього  розлучення і після всіїх рішень суду  проживає з відповідачем у будинку 1-а по вул.Артемівська     в     с.  Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області і відповідач повернути сина відмовляється.

Приймаючи до уваги рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року місце проживання її  сина ОСОБА_8 було визначено з ОСОБА_6 позивачка  вимагає на підставі ч.2. ст. 163 СК України відібрати її малолітнью дитину - ОСОБА_8 у відповідача , який утримує її у себе незаконно.

Вислухавши свідків, учасників судового розгляду вивчивши письмові матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенню,  а вимоги ОСОБА_6 є правомірними.

Згідно ч.2. ст. 163 Сімейного кодексу Украиїни батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої' особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року місце проживання малолітнього  ОСОБА_8 було визначено з матір’ю, ОСОБА_6.

Суд  може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

В судовому засіданні допитані свідки, вислухана думка малолітнього ОСОБА_8  ІНФОРМАЦІЯ_3, вивчені письмові матеріали справи і доказів того, що проживання дитини з матір’ю буде суперечити її інтересам.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, так як він заявляючи вимогу про відібрання дитини у матері, в самому позові зазначає, що дитина проживає з ним і суд вважає неможливим фізично забрати у матері і передати дитину батьку, так як дитина  продовжує знаходитись у батька.

Судом встановлено, що батько дійсно найкращим чином виконує свої обов’язки щодо свого виховання та утримання сина, що підтверджується свідченнями свідків, бажанням малолітнього хлопчика проживати з батьком,   але місце проживання дитини за рішенням суду визначено з матір’ю і будь яких суттєвих змін у стосунках сторін з дитиною після рішення суду судом не встановлено .

Суд не бере до уваги факти того, що мати з січня 2011 року фактично не спілкувалась з дитиною і не утримувала дитину враховуючи, що спір про місце проживання дитини вирішувався  в судовому порядку більше двох років і як вона зазначила, бажала спілкуватись з дитиною вже на правових підставах за рішенням суду.

Суд при винесенні рішення керується також ст.170 СК України згідно положень якої при відібранні дитини від батьків без позбавлення батьківських прав, суд може  постановити рішення про відібрання дитини від батьків тільки у випадках, коли батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов’язків, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками  або наркоманами чи вдаються  до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, будь яких доказів, які б слугували підставами для відібрання дитини відповідно до ст.170 СК України   під час судового слідства сторонами суду не надано.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

У відповідності з ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо відібрання дитини, від особи, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Судом встановлено, що орган опіки та піклування при складанні висновку посилався на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року ,яким місце проживання малолітнього  ОСОБА_8 було визначено з матір’ю, ОСОБА_6.

Суд при винесенні рішення вважає, що  єдиною підставою для відібрання дитини у батька є рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року яким місце проживання малолітнього  ОСОБА_8 було визначено з матір’ю, ОСОБА_6, так як в судовому засіданні сторонами не надано доказів про неправомірну поведінку будь кого з батьків після винесення  рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року.

Беручи до уваги   рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року, керуючись ст,19, 151, 163, 170 Сімейного Кодексу України,  ст.ст. 3, 15, 45, 118-119, 213-215, ЦПК України, - суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відібрання дитини  відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_6 до  ОСОБА_5 про відібрання  і повернення дитини задовольнити в повному обсязі.

       Відібрати  сина ОСОБА_6 малолітнього ОСОБА_8  ІНФОРМАЦІЯ_3 у   батька  ОСОБА_5  і передати   матері   ОСОБА_6 .    

           Допустити негайне виконання  рішення  в частині відібрання  малолітнього ОСОБА_8  ІНФОРМАЦІЯ_3 у   батька  ОСОБА_5  і передачі    матері   ОСОБА_6.                                                                                                                                                     

             Стягнути з ОСОБА_5 судовий збір на користь держави в сумі 17 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі  120 грн.

   Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з моменту його проголошення шляхом подачі  апеляційної скарги через Петроправлівський  районний суд .

Суддя    ОСОБА_1