Справа № 2-257/11

Р І Ш Е Н Н Я

      І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27.05.2011 року                                                                                м. Донецька

Куйбишевський районний суд м. Донецька в складі: головуючого - судді Якубенка О.Б., при секретарі Шевченко Ю.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру, мотивуючи його таким. З відповідачем ОСОБА_3 він знаходиться у зареєстрованому шлюбі. Йому в порядку спадкування за законом після смерті матері належало домоволодіння АДРЕСА_2. Він не міг обслуговувати приватний будинок і прийняв рішення продати його та придбати квартиру з усіма зручностями. Однак на той час він був винен гроші іншій людині та побоювався, що в погашення боргу в нього можуть витребувати його житло. Відповідачу ОСОБА_3 були відомі вказані обставини, і вона запропонувала йому придбати квартиру на її ім’я. Він погодився з цією пропозицією, бо відповідач запевняла його, що в випадку розірвання шлюбу вона поверне йому спірну квартиру. 19 грудня 2005 року він продав належне йому домоволодіння, і відразу же після цього в тій же нотаріальній конторі був укладений договір купівлі – продажу квартири, згідно з яким відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_3 купила АДРЕСА_1. Під час укладання договору він передав продавцям гроші за квартиру в розмірі 35985грн. Вважає, що він є дійсним покупцем спірної квартири, і що договір купівлі – продажу даної квартири повинен бути визнаним частково недійсним в частині покупця з наступних підстав. Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Тобто дійсним покупцем є особа, яка сплачує за майно відповідну грошову суму. Оформлення договору купівлі – продажу на своє ім’я іншою особою тягне за собою визнання його удаваним у частині покупця. Він сплатив за квартиру власні кошти, які були вилучені від продажу належного йому домоволодіння. Ніяких особистих коштів в придбання спірної квартири ОСОБА_3 не вносила. Спірну квартиру він придбав для себе. ОСОБА_3 деякий час мешкала у спірній квартирі, а потім перейшла жити до свого старшого сина. Він продовжує проживати в спірній квартирі, підтримує її технічний стан, сплачує комунальні та інші платежі. В березні 2010 року він звернувся до ОСОБА_3 з проханням переоформити спірну квартиру на його ім’я, але остання стала ухилятися від спілкування з ним. В квітні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення, в якому вказала, що є власником спірної квартири. З цієї позовної заяви він довідався, що ОСОБА_3 не визнає його право власності на спірну квартиру. Просить визнати частково недійсним – у частині покупці вищевказаний договір купівлі – продажу спірної квартири, визнавши його продавцем за цим договором, та визнати за ним право власності на кв.АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та дали пояснення, аналогічні викладеним у позові обставинам. Також вони пояснили, що позивачем строк позовної давності не порушено, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався тільки після звернення в квітні 2010 року ОСОБА_3 з позовом до нього до суду.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні спочатку позов визнали частково – в частині визнання позивача покупцем за договором Ѕ частини спірної квартири та визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірної квартири, вважаючи, що оскільки квартиру придбано в період шлюбу, то вона є сумісною власністю її та позивача. Потім ОСОБА_3 та її представник вважали, що в задоволенні позову треба відмовити в зв’язку зі спливом позовної давності. Також ОСОБА_3 пояснила, що спірну квартиру куплено за гроші, отримані позивачем від продажу належного йому будинку, що квартиру куплено для проживання її, позивача та його сина, що квартиру оформлено на неї, оскільки так бажав позивач.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов визнав та пояснив, що він з дружиною продали спірну квартиру позивачу, який віддав за неї гроші, що для нього не було важливим, хто від імені покупця підписував договір купівлі – продажу.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засіданні не з’явилась, в заяві на ім’я суду вона визнала позов та просила розглянути справу в її відсутність.

Третя особа -  ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилась, в заяві на ім’я суду просила розглянути справу в її відсутність.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідач ОСОБА_3 з 21.03.1998р. знаходяться в зареєстрованому шлюбі.

Згідно договору купівлі – продажу від 19.12.2005р., посвідченому приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 в реєстрі за №6549, позивач продав ОСОБА_8 за 36497грн. домоволодіння АДРЕСА_2.

Згідно договору купівлі – продажу від 19.12.2005р., посвідченому приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 в реєстрі за №6553, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 продали ОСОБА_3 за 35985грн. кв.АДРЕСА_1.

Згідно поясненням позивача, відповідача ОСОБА_3, довідки ЖЕД №3 КП «Керуюча компанія Куйбишевського району м.Донецька» від 20.09.2010р., складеному ЖЕД №3 акту від 22.09.2010р. в спірній квартирі зареєстровані позивач, відповідач та ОСОБА_9; ОСОБА_3 не проживає там два роки.  

Суд, дослідивши докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину, зокрема вказано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральнім засадам суспільства, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та інше.

Згідно ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили; якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи з змісту цієї статті, дійсним покупцем за договором купівлі - продажу є особа, яка сплачує за майно відповідну грошову суму.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач сплатив за спірну квартиру власні кошти, отримані від продажу належного йому домоволодіння. Цей факт, зокрема, підтверджен поясненнями в судовому засіданні позивача, відповідача ОСОБА_4, а також тим, що спірний договір укладено зразу же після укладення договору купівлі – продажу належного позивачу домоволодіння, що обидва договори посвідчені одним нотаріусом. Крім того, факт купівлі спірної квартири за належні позивачу гроші, отримані ним від продажу домоволодіння, підтвердила в судовому засіданні і відповідач ОСОБА_3

Також в судовому засіданні встановлено, що позивач мав намір придбати спірну квартиру для себе та для проживання в неї членів його сім’ї. Цей факт, зокрема, підтверджується тим, що позивач з моменту купівлі вказаної квартири до теперішнього часу проживає там, сплачує за неї комунальні платежі.

Оскільки позивач сплатив за спірну квартиру належні йому гроші та мав намір придбати її для себе, то він і є дійсним покупцем цієї квартири, а оформлення договору купівлі – продажу на ім’я відповідача ОСОБА_3 тягне за собою визнання його удаваним у частині покупця.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати частково недійсним – в частині покупця договір купівлі – продажу кв.АДРЕСА_1 від 19.12.05р., укладений між  ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_4, визнавши позивача покупцем за даним договором, та визнати за позивачем право власності на цю квартиру.

Доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що спірна квартира є сумісною власністю її та позивача не приймається судом як такі, що не засновані на законі, оскільки згідно ст.57 Сімейного кодексу України майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, а як встановлено судом, спірну квартиру було придбано на особисті кошти позивача.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача та його представника про те, що позивачем пропущений строк позовної давності, за таких підстав. Відповідно до п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. 26.04.2010р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_9, в якому просила вселити її в кв.АДРЕСА_1, мотивуючи це тим, що вона є власником цієї квартири. Рішенням Куйбишевського районного суду м.Донецька від 05.11.2010р. її позов задовільнено. Позивач вказав на те, що тільки влітку 2010 року узнав про порушення свого права, коли ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому вказала, що є власником спірної квартири. Таке ствердження позивача є логічним, обгрунтованим та ніким не спростоване. Тому за таких обставин суд вважає, що позивачем в даному випадку строк позовної давності не пропущений.

На підставі ст.ст.203, 215, 235, 261, 655 ЦК України, ст.57 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.60,209,212,214,215  ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

     Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на квартиру задовольнити.

          Визнати частково недійсним – в частині покупця договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19.12.2005р., укладений між  ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_4, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 в реєстрі за №6553, визнавши ОСОБА_1 покупцем за даним договором.

          Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Куйбишевський районний суд м.Донецька на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Суддя: