Справа № 2-а-39 2007 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

06 червня 2007 року                                                                        Рівненський     районний     суд

Рівненської області (як адміністративний суд) в особі:

судді Красовського О.

при секретарі Хрусюк Л.

з участю представника сторони - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А 0796 про визнання дій неправомірними, стягнення 13094, 59 грн., -

встановив:

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині А-0796 у м. Рівне, також перебував на фінансовому та продовольчому забезпеченні у вказаній частині. Згідно ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Нарахована сума компенсації становить 13094, 59 гривень згідно поданого розрахунку. Просить задоволити заявлені позовні вимоги.

В судовому засіданні позивач підтримав позов. Збільшив розмір вимог, що стосуються суми стягнення компенсації, до 20124, 99 грн., враховуючи коефіцієнт компенсації громадянам втрати частини грошових доходів.

Представник відповідача позов не визнав. Позиція відповідача викладена у запереченнях, долучених до матеріалів справи. Просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті ч.З ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 КАС України, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач проходив військову службу у військовій частині А-0796 у м. Рівне, також перебував на фінансовому та продовольчому забезпеченні у вказаній частині.

Відповідно до ч4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

Механізм реалізації вказаних норм визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року № 316 „Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців ЗСУ України й інших військових формувань". Відповідно до вказаної постанови, позивач забезпечувався продовольчим пайком по нормі відповідно до посади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року № 426 „Про норми харчування військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань" була скасована Постанова Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 року № 316, та затверджені нові норми харчування військовослужбовців.

З 11 березня 2000 року Законом України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року, була призупинена дія ч.2 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків, або за їх бажанням грошової компенсації замість них, що діє до цього часу.

В той же час цим Законом не скасовується ч. 1 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян у військовій службі.

У Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року зазначено: „оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації, гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня, який не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається". Вирішено визнати неконституційними положення ст. 58 Закону України „Про державний бюджет України на 2001 рік" щодо зупинення дії положень законодавчих актів України в частині надання пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів у сіх рівнів".

Виходячи з вказаного, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах та свободах встановлених законодавством, зокрема у праві на продовольче забезпечення. Отже, якщо норма продовольчого забезпечення, яка надавалася позивачеві, була призупинена, то

позивач повинен  отримати відповідну компенсацію, або повинен бути переведений на іншу норму продовольчого забезпечення.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427 „Про затвердження Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її" виплати", за період заборгованості до 01.01.2001 року, та в подальшому - постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 „Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням термінів її виплати", яка прийнята з метою реалізації Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням термінів її виплати" від 19.10.2000 року, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням термінів її виплати проводиться в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів.

З урахуванням цих нормативних актів, сума компенсації складає 20194, 99 гри. Тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 6; ч.ч 1, 2 ст. 11; ч. 1 ст. 18; ст.ст. 69-72, 87, 94; ст.ст. 158-163 КАС України; ст.9 ч.2 Закону України „Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р.; ст. 16 Закону України „Про Збройні Сили України", Постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. № 316 ,Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань"; Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 426 „Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань", суд,

постановив:

Позов ОСОБА_1 до військової частини А-0796 про визнання дій неправомірними, стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення -задоволити.

Визнати неправомірними дії командування військової частини А-0796 міста Рівне у відмові щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за продовольче забезпечення.

Стягнути з військової частини А-0796 міста Рівне на користь:

·        ОСОБА_1 20194 (двадцять тисяч сто дев'яносто чотири) грн. 99 коп. - грошову компенсацію за продовольче забезпечення;

·        держави 51 грн. 00 коп. судових витрат по оплаті судового збору;

·        ГУ ДКУ в Рівненській області, р/р 31219259700295, МФО 833017, код ЗКПО 22586549, УДК в Рівненській області, код платежу 22050000, призначення платежу - „інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Рівненським районним судом Рівненської області", сума - 30 грн. 00 коп.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява.

Обгрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених вище, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.