Справа № 2-а-13 2007 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2007 року Рівненський районний суд
Рівненської області (як адміністративний суд) в особі:
судді Красовського О.
при секретарі Рижко О.
з участю представника позивача - адвоката ОСОБА_1
з участю представників відповідача - Білоус Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне справу за адміністративним позовом
ОСОБА_2 до Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області; як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ОСОБА_3 про визнання рішень протиправними та їх скасування, зобов'язання вчинення певних дій щодо передачі земельної ділянки у приватну власність, -
встановив:
Позивачка звернулася з позовом до Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області про визнання рішень протиправними та їх скасування, зобов'язання вчинення певних дій щодо передачі земельної ділянки у приватну власність.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 1990 року вона та її мама, ОСОБА_4, користувалися земельною ділянкою в розмірі 0,40 га по АДРЕСА_1 Земельна ділянка знаходиться під будинковолодінням, та прилягає до нього. Частина земельної ділянки в розмірі 0,08 га в 1994 році була закріплена за АДРЕСА_2. Позивачка та мама були співвласниками будинковолодіння.
24 січня 2000 року мама померла. Після її смерті відкрилася спадщина на майно, в тому числі - на будинковолодіння, розташоване по вказаній в заяві адресі. По домовленості з іншими спадкоємцями право власності на належну матері частку в будинковолодінні визнане за позивачкою згідно ухвали Рівненського районного суду Рівненської області від 26 квітня 2005 року.
Згідно рішення Квасилівської селищної ради № 462 від 10 листопада 2005 року, позивачці передано у приватну власність частину земельної ділянки розміром 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель. Інші 0,17 га землі у власність позивачки не передані.
05 вересня 2006 року позивачка звернулася до Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області із заявою про безоплатну передачу у власність вказаної вище земельної ділянки розміром 0,17 га для ведення особистого селянського господарства.
У відповідь на заяву селищний голова листом № 451 від 20 вересня 2006 року повідомив, що земельна ділянка, котру позивачка просила передати у власність, розподілена між ч.1енами родини рішенням № 493 від 21 грудня 2005 року, згідно поданих заяв та рішення Рівненського районного суду від 26 квітня 2005 року. До цього листа було приєднано копії рішень Квасилівської селищної ради № 493, відповідно до якого дано дозвіл на складання проекту землеустрою по відведенню земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок сільськогосподарських земель (рілля) на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області громадянам ОСОБА_3, - 0,025 га; ОСОБА_2 - 0,025 га; ОСОБА_5, - 0,025 га; ОСОБА_6- 0,025 га.
Відповідно до рішення цієї ж ради № 551 від 22.03.06 p., громадянам була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,05 га ОСОБА_7. - для будівництва та обслуговування житлового будинку (35/100 незавершеного будинку); площею 0,05 га ОСОБА_8. - для будівництва та обслуговування житлового будинку (31/100 незавершеного будинку).
Позивачка вважає, що ці рішення прийняті всупереч п.2 ч.1 ст. 121, п. „б" ч.1 ст. 121, ст. 120, ст. 119 ЗК України. Позивачка просить суд визнати вказані рішення Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області протиправними, та скасувати їх. Також просить суд винести рішення про зобов'язання вчинення певних дій щодо передачі земельної ділянки у приватну власність позивачки.
В судовому засіданні позивачка підтримала позов, пояснила про обставини, описані вище.
Представники відповідача позов не визнали і пояснили, що рішення селищної ради № 493 від 21.12.05 р. та № 551 від 22.03.06 року ґрунтуються на законі. Селищна рада врахувала майнові права всіх спадкоємців. А тому просять суд відмовити в задоволенні позову.
Як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 - пояснила, що вона є сестрою позивачки. Вважає, що рішення селищною ради щодо розподілу 0,17 га між рештою спадкоємців - є справедливим.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті ч.3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як встановлено в судовому засіданні, частина земельної ділянки в розмірі 0,08 га в 1994 році була закріплена за АДРЕСА_2, за ОСОБА_4, в довічне користування, згідно рішення Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 160 від 24.02.94 р.
Позивачка не представила суду доказів того, співвласницею якого будинковолодіння вона була.
Після смерті мами позивачки відкрилася спадщина на майно. Згідно ухвали Рівненського районного суду Рівненської області від 26.04.05 р. була затверджена мирова угода щодо розподілу спадкового майна.
Згідно рішення Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 462 від 10 листопада 2005 року, позивачці передано у приватну власність частину земельної ділянки розміром 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель.
05 вересня 2006 року позивачка звернулася до Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області із заявою про безоплатну передачу їй у власність земельної ділянки ще й розміром 0,17 га, для ведення особистого селянського господарства.
Між тим, земельна ділянка, котру позивачка просила передати їй у власність, розподілена між членами родини рішенням № 493 від 21 грудня 2005 року.
Відповідно до рішення цієї ж ради № 551 від 22.03.06 p., була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,05 га громадянам: ОСОБА_7. - для будівництва та обслуговування житлового будинку (35/100 незавершеного будинку); площею 0,05 га ОСОБА_7. - для будівництва та обслуговування житлового будинку (31/100 незавершеного будинку).
Суд вважає, що при прийнятті рішення № 493 від 21 грудня 2005 року та рішення № 551 від 22.03.06 р. органи місцевого самоврядування не порушили вимог законодавства щодо компетенції, порядку прийняття рішення, пов'язаного з виділенням (передачею у власність) земельної ділянки.
Суд вважає, що посилання позивачки про те, що виключно вона має право отримати у власність ще й 0,17 га землі - не є обгрунтованим.
Як пояснив представник відповідача, селищна рада позбавлена можливості виділити позивачці земельну ділянку такої площі, зважаючи, що після смерті мами позивачки залишилися інші спадкоємці. Крім того, на розгляді в селищній раді перебувають сотні заяв інших громадян, які також просять виділити їм земельну ділянку. Задовольнити таку кількість заяв (зважаючи на обмеженість землі) селищна рада позбавлена можливості.
Позивачка отримала земельну ділянку розміром 0,15 га, що не суперечить чинним нормам ЗК України щодо розміру земельної ділянки для певного виду.
У відповідності до ст. 116 ЗК України, громадяни набувають права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень визначених ЗК України.
Отже, заявлений позов не може бути задоволений.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6; ч.1 ст. 18; ст.ст. 69-72; ч.ч. 1, 2 ст. 90; ч.1 статті 91; ст.ст. 158-163 КАС України; ст.8 Конституції України; ст. 116 ЗК України, суд,
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області; як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про визнання рішень протиправними та їх скасування, зобов'язання вчинення певних дій щодо передачі земельної ділянки у приватну власність - відмовити за його безпідставністю.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених КАС України, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.