Справа № 2-653/11

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

24 червня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Литвинова І.  В. ,

при секретарі –                    Соколенко М. В.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_17, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_18, Головне управління юстиції у м.Києві про визнання договору дарування недійсним, визнання укладеним договору купівлі-продажу та визнання права власності,-  

В С Т А Н О В И В :

 Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3 про визнання договору дарування ј частини житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним та визнання укладеним договору купівлі-продажу частини будинку, визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку в частині покупця  і переведення прав покупця за договором на ОСОБА_1, визнання  недійсними договорів купівлі-продажу квартир в частині покупця  і переведення прав покупця за договорами на ОСОБА_1.

           25.01.2011р. представником позивача були змінені підстави позову і заявлені вимоги до ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4. про визнання договору дарування ј частини житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним та визнання укладеним договору купівлі-продажу частини будинку, визнання права власності за ОСОБА_1 на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1, на квартиру АДРЕСА_2  на квартиру АДРЕСА_3 В обґрунтування позовних вимог зазначено, що  відповідачі допомогли позивачу у придбанні квартири АДРЕСА_1 і після цього він перейнявся до них довірою і в них склалися дружні стосунки.  Відповідач ОСОБА_2. запропонувала позивачу вкладати гроші в будівництво та нерухомість. Між ними в усній формі було укладено договір комісії, відповідно до якого відповідачі зобов»язувалися за згодою та дорученням позивача за плату вчинити декілька правочинів від свого імені, але за рахунок позивача. Суть цих правочинів зводилася до купівлі, проведення ремонтних робіт, за кошти позивача та подальшого продажу спірних об»єктів нерухомості. Прибуток, за домовленістю сторін, мав ділитися порівну між сторонами угоди, як комісійна плата.  На виконання цієї домовленості позивач перерахував на особистий рахунок відповідача ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 632000 доларів США і на ці кошти відповідачами було придбано спірне нерухоме майно - ј частина житлового будинку АДРЕСА_1,  квартира АДРЕСА_2 квартира АДРЕСА_3 Оскільки відповідачі умови договору комісії не виконували, позивач в односторонньому порядку його розірвав, повідомивши про це відповідачів листом від 22.11.2005р. Оскільки спірне майно було придбане комісіонерами (відповідачами) за рахунок комітента (позивача), законом визначено право власності на це майно саме за позивачем як комітентом за договором доручення. Що стосується договору дарування ј частини житлового будинку АДРЕСА_1, то оскільки сторонами за договором фактично був укладений договір купівлі-продажу, цей правочин є удаваним і вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Отже, відносини сторін повинні регулюватись правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто договором купівлі-продажу. Оскільки це майно також придбавалось за кошти позивача, за ним необхідно визнати право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1.

               Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.

               Представник відповідача ОСОБА_2. позов не визнав та зазначив, що позивачем не доведені позовні вимоги. Обґрунтування позову, щодо наявності укладеного між сторонами договору комісії, не відповідає дійсності, оскільки безпосередньо позивач цей факт не підтвердив, коли давав суду особисті пояснення і такий договір мав укладатись у письмовій формі з визначенням прав та обов»язків сторін за договором. З огляду на наведене та в зв»язку з тим, що укладені угоди не визнаються недійсними, відсутні правові підстави для визнання права власності позивача на спірне нерухоме майно. Також представником відповідача заперечувались вимоги  про визнання договору дарування ј частини житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним та визнання укладеним договору купівлі-продажу частини будинку, визнання права власності за ОСОБА_1 на ј частину житлового будинку, оскільки позивачем не доведено, що укладався інший правочин, ніж той, що зазначено у договорі.

                 Представник відповідача ОСОБА_3 також позовні вимоги не визнав та заперечив сам факт наявності будь-яких договірних відносин з позивачем щодо придбання нерухомості. На прохання позивача, відповідачу перераховувались грошові кошти на його особовий рахунок, які потім ним знімались та повертались безпосередньо позивачу у готівковому вигляді. Будь-які кошти, які були перераховані позивачем, ОСОБА_2. він не передавав і тому вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірне майно є безпідставними.

                  Відповідач ОСОБА_4. в судовому засіданні позов не визнав та підтвердив суду, що він подарував відповідачці ОСОБА_2. ј частину житлового будинку АДРЕСА_1, будь-які кошти за цією угодою йому не передавались.

                   Треті особи ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13, ОСОБА_14., ОСОБА_15, ОСОБА_16. про час розгляду справи судом повідомлялись, в судове засідання не з»явились, про причини неявки суд не повідомили.

                   Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_17., Головне управління юстиції у м.Києві

про час розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з»явився, про причини неявки суд не повідомив.

                     Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_18. в судове засідання не з»явилась, направила заяву з проханням розглядати справу у її відсутності.

          Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача ОСОБА_4., представників сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

                      Як встановлено в судовому засіданні, 21.10.2004р. між ОСОБА_4. і ОСОБА_2. був укладений договір дарування ј частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_17. та зареєстрований в реєстрі за №9973 (а.с.102 т.1). 19.04.2004р. між ОСОБА_15., ОСОБА_16., яка діяла також в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_19. та ОСОБА_2. був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_18. та зареєстрований в реєстрі за № 4136 (а.с.100 т.1). 18.06.2004р. між ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13, ОСОБА_14. та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 посвідчений державним нотаріусом Першої Київської нотаріальної контори ОСОБА_20 та зареєстрований в реєстрі за № 2-1554 (а.с.111 т.1).

                    В обгрунтування позову представником позивача зазначалось, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 в усній формі було укладено договір комісії, відповідно до якого відповідачі зобов»язувалися за згодою та дорученням позивача за плату вчинити декілька правочинів від свого імені, але за рахунок позивача. Суть цих правочинів зводилася до купівлі, проведення ремонтних робіт, за кошти позивача та подальшого продажу спірних об»єктів нерухомості. Прибуток, за домовленістю сторін, мав ділитися порівну між сторонами угоди, як комісійна плата.  На виконання цієї домовленості позивач перерахував на особистий рахунок відповідача ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 632000 доларів США і на ці кошти відповідачами було придбано спірне нерухоме майно - ј частина житлового будинку АДРЕСА_1,  квартира АДРЕСА_2 квартира АДРЕСА_3 Оскільки відповідачі умови договору комісії не виконували, позивач в односторонньому порядку його розірвав, повідомивши про це відповідачів листом від 22.11.2005р. Оскільки спірне майно було придбане комісіонерами (відповідачами) за рахунок комітента (позивача), законом визначено право власності на це майно саме за позивачем як комітентом за договором доручення. Що стосується договору дарування ј частини житлового будинку АДРЕСА_1, то оскільки сторонами за договором фактично був укладений договір купівлі-продажу, цей правочин є удаваним і вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Отже, відносини сторін повинні регулюватись правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто договором купівлі-продажу. Оскільки це майно також придбавалось за кошти позивача, за ним необхідно визнати право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1.

            Разом з тим, така позиція сторони позивача щодо наявності у сторін договірних відносин, врегульованих договором комісії є недоведеною та такою, що не відповідає дійсним обставинам справи.

            Відповідно до ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов»язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов»язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну, що визначено ст.1012 ЦК України. З аналізу правових норм, які регулюють даний вид договірних зобов»язань вбачається, що договір комісії є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов в момент його підписання. Безпосередньо позивачем, який надавав суду пояснення, заперечувався факт наявності у нього з відповідачами ОСОБА_2. та ОСОБА_3 усного договору комісії, також ним зазначалось, що чіткого визначення строків придбання об»єктів нерухомості не було, якісні характеристики та вартість квартир з ним не погоджувалась і в подальшому, після проведення ремонту квартир, вони повинні були продаватись за вищою ціною, гроші, витрачені на придбання квартири, повертатись позивачу, а прибуток  ділитися порівну між сторонами. З огляду на наведене, досліджені судом матеріали перевірки за заявою ОСОБА_1 на підставі яких було порушено кримінальну справу 19.10.2005р. в.о. прокурора Шевченківського району м.Києва відносно ОСОБА_2 по факту шахрайства за ознаками ст.190 ч.4 КК України та наявні в них пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, не мають правового значення для вирішення даного спору з огляду на заявлені позивачем норми матеріального права як підстави позовних вимог. Крім того, постановою слідчого Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві від 14.12.2005р. кримінальна справа відносно ОСОБА_2 була закрита на підставі п.2ст.6 КПК України. 10.07.2006р. прокурором Шевченківського району м.Києва була порушена кримінальна справа за фактом шахрайських дій за ч.4 ст.190 КК України. Постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 18.10.2006р. зазначена постанова була скасована за скаргою ОСОБА_2.  18.01.2007р. старшим дізнавачем ВД ТВМ 4 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві була порушена кримінальна справа за фактом заволодіння шахрайським шляхом невстановленими особами під приводом купівлі квартири АДРЕСА_1 грошовими коштами ОСОБА_1 в сумі 675000 доларів США. Постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 30.03.2007р. зазначена постанова була скасована за скаргою адвоката ОСОБА_21. в інтересах ОСОБА_2. та ОСОБА_3.

              Таким чином, позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_2 та  на квартиру АДРЕСА_3 з огляду на зазначені стороною позивача правові підстави, а саме ст. 1018 ЦК України, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки заперечуються сторонами та не доведені відповідними доказами. Крім того, позивач не заперечував, що він не мав наміру набувати право власності на спірне нерухоме майно, а мав намір отримати певний прибуток від операцій, пов»язаних з його подальшим відчуженням за ціною вищою, ніж ціна придбання. Зазначене також свідчить про відсутність волевиявлення позивача на придбання спірного нерухомого майна у свою особисту власність.                   

 Також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні позовні вимоги щодо визнання договору дарування ј частини житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним та визнання укладеним договору купівлі-продажу частини будинку, визнання права власності за ОСОБА_1 на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1.

          Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст.203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків; правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам їхніх дітей.

Разом з тим, позивачем та його представником не наведені підстави недійсності оспорюваного правочину, передбачені ст. 203 ЦК України та не надано доказів того, що даним договором порушені його права та законні інтереси.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов»язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

З договору дарування, який є предметом даного судового розгляду, не вбачається будь-якого обов»язку щодо вчинення ОСОБА_2. на користь ОСОБА_4. дій майнового або немайнового характеру. Безпосередньо сторони за договором дарування категорично заперечували його оплатність та відповідачем ОСОБА_4. зазначалось, що його волевиявлення було спрямоване на укладання саме договору дарування частини житлового будинку, що відповідало його внутрішній волі, він розумів природу укладеного договору і бажав саме таким чином розпорядитися своєю власністю.

Що стосується показів свідків ОСОБА_22. та ОСОБА_23., то суд критично оцінює їх свідчення, оскільки вони є співвласниками спірного будинку і з пояснень свідка ОСОБА_23. було встановлено, що з відповідачем ОСОБА_2 у них конфлікті відносини. В присутності свідків, при оформленні договору дарування грошові кошти не передавались.

Крім того, пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснено, що зі змісту абзацу другого частини першої ст. 218 ЦК України вбачається, що не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов»язань, що виникли з правочину.  

Все вищенаведене свідчить про відсутність наміру сторін укласти договір купівлі-продажу частини будинку та приховати цей намір, укладенням договору дарування.

На підставі всіх досліджених судом обставин справи, перевірених відповідним  доказами, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст.10,11,60,61,212,213,215 ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В :

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання укладеним договору купівлі-продажу та визнання права власності – відмовити в повному обсязі.        Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під ас проголошення судового рішення, можут подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                           І. В. Литвинова