Справа № 2-2292/11

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

20 червня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Рейнарт І.  М. ,

при секретарі –                    Віштак С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4

– про визнання права власності на частину квартиру за набувальною давністю –

В С Т А Н О В И В :

 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_3., та 1/3 частину вказаної квартири, що належить ОСОБА_2., посилаючись на те, що він більше десяти років добросовісно, відкрито та безперервно володіє вказаною квартирою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачка ОСОБА_2. не проживає у квартирі з 1998р., а відповідачка ОСОБА_3. не проживає у квартирі з моменту отримання права власності на частину квартири, комунальні послуги не сплачують, мають у приватній власності інше житло, а він поселився у квартиру у листопаді 2000р. для догляду за своєю матір'ю ОСОБА_5., а після її смерті у ІНФОРМАЦІЯ_1. став проживати у квартирі постійно зі своєю сім'єю, тобто фактично вступив у володіння всією квартирою, сплачує комунальні послуги, погасив заборгованість, яка виникла у зв'язку із несплатою комунальних послуг відповідачками, тому має право на частину квартири, яка належать відповідачкам, за набувальною давністю.

          Позивач та його представник у судовому засіданні позов та його підстави підтримали.

Відповідачка ОСОБА_3., яка також як опікун недієздатної ОСОБА_2. представляла її інтереси, та представник ОСОБА_3. у судовому засіданні позов та його підстави не визнали, посилаючись на те, що позов не ґрунтується на нормах діючого законодавства, так як позивач ніколи не володів частинами квартири, які належать відповідачам.

Також відповідачка ОСОБА_3. пояснила, що у 1998р. вона була вимушена забрати дочку із квартири, так як вона з дитинства хворіла на психічну хворобу і потребувала стороннього догляду, однак вона сплачувала за комунальні послуги, які нараховувалися на рахунок ОСОБА_2., а заборгованість виникла у зв'язку із несвоєчасним її повідомлен-ням про підвищення вартості комунальних послуг.

Представник третьої особи ОСОБА_4. у судовому засіданні позов підтримав, в подальшому у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про перенесення судового засідання до суду не направив, тому суд визнав за можливе закінчити розгляд справи у відсутність представника третьої особи.

Вислухавши сторони, представника третьої особи, свідків, вивчивши надані докази, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 01 вересня 1993р. Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва, АДРЕСА_1 була передана у власноість ОСОБА_6. та членам його сім’ї ОСОБА_5. і ОСОБА_2. в рівних долях (с.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6. помер (с.с.16).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 09 листопада 1998р. державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори, його дружина ОСОБА_5. та діти ОСОБА_1., ОСОБА_7. та ОСОБА_3. набули право власності в порядку спадкування на 1/12 частину АДРЕСА_1 кожний (с.с.21).

25 травня 2002р. ОСОБА_5. померла (с.с.25).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27 листопа-да 2002р. державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1. та ОСОБА_7. успадкували по 5/12 частин квартири АДРЕСА_1 (с.с.26).

01 листопада 2004р. ОСОБА_7. подарував належні йому 7/24 частин спірної квартири ОСОБА_1. (с.с.27, 28).

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим  майном  і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти  років  або рухомим майном - протягом п'яти років,  набуває право власності на це майно (набувальна давність),  якщо  інше  не встановлено цим Кодексом.

Частиною 8 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбаче-но, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що у листопаді 2000р. позивач поселився у АДРЕСА_1 для здійснення догляду за своєю матір'ю ОСОБА_5., а з червня 2002р. проживає у квартирі разом із своєю сім'єю, і 31 січня 2003р. зареєстрований у квартирі (с.с.115).

Вказані обставини не спростовані відповідачкою і підтверджені свідком ОСОБА_7.

Однак, суду не надано доказів у підтвердження того, що позивач став володільцем 1/3 та 1/12 частин квартири, які належать відповідачкам.

Посилання позивача та його представника на те, що позивач, поселившись у листо-паді 2000р. у вищезазначеній квартирі, почав володіти частинами квартири, які належать відповідачам, є хибними та не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, так як поняття користування та володіння не є тотожними.

Також з наданих суду доказів встановлено, що позивач обізнаний про те, що 1/3 та 1/12 частин квартири АДРЕСА_1 належать відповідно ОСОБА_2. та ОСОБА_3.

Згідно положень діючого законодавства володіння є добросовісним, коли володі-лець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тому відсутні законні підстави визнавати добросовісність заволодіння позивачем частиною квартири, яка належать відповідачам.

Твердження позивача та його представника про те, що відповідачки з 1998р. у квартирі не проживають, не несуть витрат по її утриманню, не сплачують комунальні послуги, не може бути підставою для позбавлення права власності відповідачів, так як це не передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладені норми, відповідачі мають право не проживати у квартирі, співвласниками якої вони є.

Крім того, з наданих суду документів встановлено, що ОСОБА_2. рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області від 22 липня 1998р. визнана недієздатною (с.с.19), тому суд вважає, що її не проживання у спірній квартирі, не здійснення дій по її утриманню та сплаті комунальних платежів, є з поважних причин.

При цьому, з наданих документів вбачається, що по особовому рахунку, який нале-жав ОСОБА_2., протягом 2004-2009р. здійснювалася оплата за житлово-комунальні послуги (с.с.131).

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3. підтвердила, що зазначена оплата здійснювалася нею, так як вона була піклувальником недієздатної ОСОБА_2. відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради. Вказані обстави-ни не були оспорені позивачем.

Суд вважає необхідним зазначити, що у разі понесення позивачем витрат по утриманню майна, яке належить відповідачам, він не позбавлений можливості вирішити даний спір у визначеному законом порядку.

Посилання позивача та його представника на те, що відповідачки мають інше житло, яке перебуває у їх власності, а відповідачка ОСОБА_3. виїхала на постійне місце проживання до США і перебуває в Україні наїздами, не може бути підставою для позбавлення відповідачів права власності на частину квартири, оскільки це не передбачене діючим законодавством.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні не було встановлено законних підстав для задоволення позовних вимог.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 319, 321, 344 ЦК України, ст.ст. 60, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

   у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартиру за набувальною давністю відмовити.

          Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.   

Суддя                                                                                           І. М. Рейнарт