Справа № 4-2891/11
П О С Т А Н О В А
23 червня 2011 року суддя Печерського районного суду м. Києва Кірєєв Р. В. , при секретарі Огірко Т.Ю., за участі прокурора Басова Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за скаргою представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Генерального прокурора України від 1 березня 2005року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 365 КК України,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_1, звернулись до суду із зазначеною скаргою, в якій просять скасувати постанову Генерального прокурора України від 1 березня 2005року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 365 КК України. В обґрунтування скарги ОСОБА_2. та ОСОБА_3 стверджують, що постанова від 1 березня 2005року про закриття кримінальної справи №49-945 за обвинуваченням ОСОБА_4. стосується безпосередньо інтересів ОСОБА_1., оскільки впливає на допустимість доказів у кримінальній справі №60-1241 за обвинуваченням ОСОБА_1. за ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960року); саме ОСОБА_1. є тією особою, стосовно якої ОСОБА_4., порушуючи його конституційні права і свободи, вчиняв незаконні дії, які цією постановою визнані такими, що не містять складу злочину; викладені в постанові від 1 березня 2005року висновки принижують честь і гідність ОСОБА_1. як другого Президента України та державного діяча.
Окрім того, скаржники стверджують, що перебування ОСОБА_4. у стані крайньої необхідності при здійсненні записів розмов у кабінеті Президента України та розголошенні державної таємниці виключають наступні обставини: чинний кримінальний кодекс не визнає виконання громадського обов»язку обставиною, що виключає злочинність діяння; крайня необхідність характерна для дій, які здійснюються одноразово та в короткий проміжок часу, що об»єктивно виключає можливість віднайти та застосувати інші засоби усунення небезпеки для право охоронюваних інтересів, а, враховуючи систематичність, тривалість, попередню спланованість, організованість дій ОСОБА_4., їх негласний характер та застосування ним спеціальної технічної бази, йдеться не про разові дії, обумовлені об»єктивною необхідністю, а саме про продовжувану систематичну діяльність, з якою крайня необхідність, як обставина, що виключає злочинність діяння, є по суті несумісною; усунення небезпеки, яка нібито існувала для правоохоронюваних інтересів особи, суспільства та держави, не було метою здійснення ОСОБА_4. несанкціонованих записів розмов у кабінеті Президента України та розголошення державної таємниці; здійснюючи запис розмов у кабінеті посадової особи держави, ОСОБА_4. керувався своїми особистими, у тому числі корисливими, мотивами; всупереч твердженню у постанові від 1 березня 2005року ніякого усунення завдяки діям ОСОБА_4. якоїсь небезпеки, що безпосередньо загрожувала б охоронюваним інтересам особи, суспільства чи держави, не відбулося; не існує ніяких підстав для твердження Генерального прокурора про те, що з метою усунення вказаної у постанові від 01 березня 2005 року небезпеки і в даній ситуації ОСОБА_4. об’єктивно не міг діяти інакше, ніж шляхом несанкціонованого запису розмов в кабінеті Президента України і оприлюднення їх через окремих політичних діячів, засоби масової інформації, передачі третім особам, у тому числі іноземним установам та громадянам, тощо; щодо розголошення ОСОБА_4. інформації, яка містить державну таємницю України, висновок Генерального прокурора України у Постанові від 01 березня 2005 року про те, що такі його дії не є злочином, передбаченим ч. 2 ст. 328 КК України, з посиланням на перебування ОСОБА_4. у стані крайньої необхідності, не має під собою законних підстав; в порушення вимог ст. 22 КПК України ОСОБА_4. не був допитаний, що є неприпустимим для виконання прямої вимоги закону про необхідність повного і всебічного дослідження обставин справи.
В судовому засіданні заявники ОСОБА_2. та ОСОБА_3 свою скаргу підтримали, надали суду пояснення, посилаючись на викладені в скарзі обставини, просили скаргу задовольнити і скасувати оскаржувану постанову.
ОСОБА_4. проти задоволення скарги заперечив повністю, вказавши при цьому, що при вчиненні інкримінованих йому дій не мав іншого вибору, окрім як документувати злочини, які мали системний характер. Ствердив, що надавав свідчення в Генеральній прокуратурі України та не розголошував інформацію, що становить державну таємницю, а надавав свідчення та матеріали, які були витребувані тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України. ОСОБА_4. вважає, що звернення із скаргою на постанову про закриття кримінальної справи направлене на виключення отриманих ним записів з переліку речових доказів в суді.
ОСОБА_5. – представник ОСОБА_4. повідомив суду, що жодної шкоди діями останнього не завдано, жодних відомостей, що становлять державну таємницю, розголошено не було. По справі проведено повний обсяг слідчих дій. На думку представника, ОСОБА_1. не є особою, інтересів якої стосується постанова про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4.
ОСОБА_6. - представник ОСОБА_4. ствердив в судовому засіданні, що скарга представниками ОСОБА_1. подана з порушенням кримінально – процесуального законодавства – з порушенням строку подання скарги представниками особи, інтересів якої постанова не стосується. При цьому представник зазначив, що скарга є немотивованою, без зазначення порушень ст. ст. 213, 214 КПК України, а посилання в скарзі на наявність у ОСОБА_4. корисливих мотивів при вчиненні інкримінованих йому діянь, не підтверджується жодними доказами.
Прокурор доводи, викладені у скарзі та поясненнях заявників в судовому засіданні не визнав, висловив свою думку, вважає скаргу безпідставною, підстави закриття справи ґрунтовно викладеними у постанові Генерального прокурора України від 1 березня 2005року, якою кримінальну справу №49-945 за обвинуваченням ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 328 ч. 2, 358 ч. 1, 365 ч. 3 КК України закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України та ст. 39 КК України.
Окрім того, прокурор зазначив, що ОСОБА_4., під час вчинення інкримінованих йому діянь, перебував в стані крайньої необхідності, а його діями була усунута небезпека, що могла в подальшому нести загрозу суспільству та державі.
Також прокурор зазначив, що завдячуючи діям ОСОБА_4. були розкриті інші злочини, а оскарження постанови про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4. є спробою чинити тиск на останнього.
Ознайомившись з наданими суду матеріалами кримінальної справи, заслухавши пояснення заявників ОСОБА_2 та ОСОБА_3., пояснення ОСОБА_4., його представників ОСОБА_6. та ОСОБА_5., думку прокурора, вивчивши матеріали скарги, надходжу до наступних висновків.
Постановою Генерального прокурора України Піскуна С.М. від 1 березня 2005року кримінальну справу №49-945 за обвинуваченням ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 328 ч. 2, 358 ч. 1, 365 ч. 3 КК України - закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України та ст. 39 КК України; постанову старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Василенка О.А. від 4 січня 2001року про оголошення в розшук ОСОБА_4. як обвинуваченого по кримінальній справі №49-945 - скасовано.
Статтею 236-5 КПК України визначено, що постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.
Представники ОСОБА_4. – ОСОБА_5. та ОСОБА_6. вказали в судовому засіданні, що постанова про закриття кримінальної справи №49-945 за обвинуваченням ОСОБА_4. у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 328 ч. 2, 358 ч. 1, 365 ч. 3 КК України не стосується інтересів ОСОБА_1., представники якого звернулись із скаргою, не зачіпає його прав та законних інтересів.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи та стверджується постановою Генерального прокурора України про закриття кримінальної справи від 1 березня 2005року, ОСОБА_4. було притягнуто в якості обвинуваченого постановою від 19 жовтня 2001року за ч. 2 ст. 328, ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 358 КК України з мотивів того, що ОСОБА_4., будучи старшим офіцером безпеки Управління державної охорони України, приблизно в період часу з лютого до вересня 2000року, перевищив владу та службові повноваження, незаконно прослуховував робочий кабінет Президента України та здійснював аудіо запис розмов, які там відбувалися, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам і інтересам окремих громадян та спричинило тяжкі наслідки; а приблизно в період часу з вересня 2000року до січня 2001року ОСОБА_4. розголосив відомості, що становлять державну таємницю та які стали йому відомі по службі, що також спричинило тяжкі наслідки, а також, вніс в заяву – анкету про отримання закордонного паспорту неправдиві відомості про те, що він не має ніякого відношення до державної таємниці і надав дану заяву у відділ паспортної та міграційної роботи Ватутінського РУ ГУ МВС України в м. Києві, на підставі якої йому і було видано закордонний паспорт.
Враховуючи обставини посилання в оскаржуваній постанові за її змістом на події, які відбувались в кабінеті Президента України в період часу, коли ОСОБА_1. був Президентом України та, враховуючи ту обставину, що відповідно до ч. 3 ст. 105 Конституції України звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, суд приходить до висновку, що у останнього породжується право вимоги щодо оскарження постанови Генерального прокурора України від 1 березня 2005року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 365 КК України.
За таких обставин, скаргу до суду подано належними, в силу положень ст. 236-5КПК України, особами – представниками ОСОБА_1.
Окрім того, представники ОСОБА_4. вказали, що скарга на постанову про закриття кримінальної справи подана представниками ОСОБА_1. з пропуском 7-ми денного строку, визначеного ст. 236-5 КПК України для оскарження постанови про закриття кримінальної справи.
Статтею 236-5 КПК України передбачено, що постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.
Як вбачається з матеріалів, досліджених в судовому засіданні, ОСОБА_1. 1 червня 2011року звернувся до Генерального прокурора України із скаргою на постанову про закриття кримінальної справи та просив визнати незаконною та скасувати постанову Генерального прокурора України Піскуна С.М. від 1 березня 2005року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_4. за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 365 КК України та просив надати йому копію оскаржуваної постанови.
Листом від 8 червня 2011року №17/1/1-9310 - 01 Перший заступник Генерального прокурора України повідомив ОСОБА_1, що рішення про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_4. за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 365 КК України прийнято 01.03.2005 Генеральним прокурором України Піскуном С.М. на підставі п. 2 ст. 6 КПК України та ст. 39 КК України. ОСОБА_1. роз»яснено, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 215 КПК України особа, інтересів якої стосується постанова про закриття кримінальної справи, або її представник може оскаржити таку постанову до суду у порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.
За вказаних обставин, суд вважає, що скарга, яка надійшла до суду 15 червня 2011року, подана в семи денний строк з дня повідомлення прокурора, тобто в строк, визначений ст.236-5 КПК України.
Відповідно до ст.236-6 КПК України, при розгляді скарг на постанову про закриття кримінальної справи суддя перевіряє виконання при закритті справи вимог статей 213 і 214 КПК України.
Ознаками злочину, передбаченого ст. 358 ч. 1 КК України є підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.
Ознаками злочину, передбаченого ст. 328 ч.2 КК України є розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, якщо це спричинило тяжкі наслідки.
Ознаками злочину, передбаченого ст. 365 ч. 3 КК України є перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, висновок про необхідність закриття кримінальної справи мотивований тим, що ОСОБА_4., під час вчинення інкримінованих йому діянь, перебував в стані крайньої необхідності, а тому його дії не є злочинними. В постанові від 1 березня 2005року вказано, що такий висновок підтверджується, зокрема тим, що діями ОСОБА_4. по прослуховуванню та розголошенню розмов, які відбувались в кабінеті Президента України, що безпосередньо підтверджується неодноразовими публічними заявами самого ОСОБА_4., була усунена небезпека, що могла в подальшому нести загрозу суспільству та державі, а саме – дестабілізацію суспільно – політичної обстановки в країні та підривання міжнародного іміджу України, як недемократичної країни, в якій порушуються права та свобода людини, утискаються окремі засоби масової інформації, які критикують владу та фальсифікуються результати виборів.
В постанові Генерального прокурора України від 1 березня 2005року зазначено, що в діях ОСОБА_4. не вбачається ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, оскільки предметом злочину, згідно диспозицією цієї статті є документ, що видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією чи особою, яка має право видавати такі документи, що надають права або звільняють від обов»язків, а закордонний паспорт серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4. 02.11.2000 відділом паспортної та міграційної роботи Ватутінського РУ ГУ МВС України в м. Києві, є дійсним офіційним документом, якого ОСОБА_4. не підробляв.
Між тим, рішення про закриття кримінальної справи може бути прийняте лише на підставі всебічного дослідження всіх обставин такої справи, що вимагає проведення комплексу слідчих та інших дій, які дозволять встановити істину, прийти до об»єктивних висновків.
У відповідності до вимог ст. 22 КПК України прокурор зобов»язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об»єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи та стверджується постановою Генерального прокурора України від 1 березня 2005року, кримінальна справа №49-945 за обвинуваченням ОСОБА_4. у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 328 ч. 2, 358 ч. 1, 365 ч. 3 КК України, була закрита без проведення всебічного, повного і об»єктивного дослідження всіх обставин справи і оцінки зібраних і перевірених доказів у їх сукупності.
Зокрема, в ході досудового слідства не було допитано ОСОБА_4., що вказує на неповне встановлення суб»єктивних ознак вищенаведених злочинів, тобто: вини, умислу, мотивів і мети їх вчинення.
Висновки, викладені в постанові Генерального прокурора України від 1 березня 2005року, про те, що ОСОБА_4., під час вчинення інкримінованих йому діянь, перебував в стані крайньої необхідності, не є мотивованими, оскільки стан крайньої необхідності виникає за наявності ознак, зокрема, наявної небезпеки, яка безпосередньо загрожує завдати шкоди право охоронюваним правам та інтересам або вже її завдає.
При цьому слід вказати, що встановлення фактичних обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, не може ґрунтуватися на переконаннях особи, що проводить дізнання чи досудове слідство, а докази, що містять лише припущення, не перевірені та не підтверджені будь-якими іншими матеріалами справи, на підставі ст. 65 КК України, враховуючи критерії правових ознак доказів, не можуть бути визнанні належними та допустимими доказами, й тому в постанові повинне бути наведено детальне обґрунтування доводів обвинувачення та їх визнання чи заперечення, аналіз таких заперечень і підтвердженість їх відповідними доказами в розумінні ст. 65 КПК України, чого прокурором зроблено не було, а висновок про перебування ОСОБА_4. в стані крайньої необхідності є передчасним без висвітлення питань щодо мотивів та мети вчинення злочинів, збирання та оцінки належних доказів по справі.
Окрім того, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, постановою слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2004року досудове слідство у кримінальній справі №49-945 за обвинуваченням ОСОБА_4. за ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358 і ч. 3 ст. 365 КК України було зупинено.
Закриття справи, в якій слідство зупинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України не відповідає вимогам ст. 211 КПК України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість викладених в постанові обставин та висновків прокурора про відсутність в діях ОСОБА_4. складу злочину, передбаченого ст.ст. 328 ч. 2, 358 ч. 1, 365 ч. 3 КК України, а тому вважає недотриманими при закритті справи вимоги ст.213 КПК України, у зв’язку з чим постанова підлягає скасуванню, а матеріали справи направленню прокурору для відновлення досудового слідства та з’ясування вищевказаних обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 236-5, 236-6 КПК України, суддя,-
П О С Т А Н О В И В:
Скаргу представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Генерального прокурора України від 1 березня 2005року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 365 КК України, - задовольнити.
Постанову Генерального прокурора України Піскуна С.М. від 1 березня 2005року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 328, ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 365 КК України – скасувати.
Матеріали кримінальної справи №49-945 направити Генеральному прокурору України для відновлення досудового слідства.
На постанову судді може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб з дня її винесення через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя Р. В. Кірєєв