справа №  2-325/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2011 р.

Здолбунівський районний суд Рівненської області

в складі головуючого судді                Кушніра О.Г.

при секретарі                       Лозовицькій Ю.В.

з участю позивача                ОСОБА_1

відповідачів                          ОСОБА_2

                                              ОСОБА_3

їх представника-адвоката   ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Здолбунові Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

в с т а н о в и в:

У поданій в Здобунівський районний суд заяві позивач просить зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 публічно вибачитися через Здолбунівську районну газету "Нове життя" та стягнути з них на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 грн. та 1000 грн. відповідно.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 09 лютого 2011 року близько 08.15 годині на автобусній зупинці по вул.Шкільна в м.Здолбунів, в присутності сторонніх людей ОСОБА_2 ображав її нецензурними та брутальними словами, чим принижував її честь та людську гідність. Крім того, ОСОБА_2 24 лютого 2011 року повідомив працівникам УБОЗ УМВС України в Рівненській області про те, що вона вимагає грошову винагороду у батьків призовників за вирішення питання щодо призову або ухилення від призову на військову службу, що не знайшло свого підтвердження. З аналогічним листом на ім'я Здолбунівського районного військового комісара Ємченка О.П. звернулась ОСОБА_3 Указані дії відповідачів  завдали їй моральну шкоду, яка полягає в сильних душевних та фізичних стражданнях від приниження її честі, гідності та ділової репутації.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги повністю та з аналогічних мотивів.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, пояснивши, що 09 лютого 2001 року на зупинці позивача не ображав, а висловлювався з приводу незадовільної роботи санітарних служб міста. Притягнення до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП за цим фактом заперечує. 24 лютого 2011 року в правоохоронні органи з приводу незаконного одержання позивачем винагороди не звертався.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги також не визнала, покликаючись на те, що публічне вибачення через засоби масової інформації не містить передбаченого чинним законодавством України способу захисту порушеного, на думку позивача, немайнового права. Факт звернення з листом до військового комісара не заперечує, вказуючи на те, що до неї дійсно звертались люди з приводу неправомірної поведінки ОСОБА_1, одержання нею хабарів при виконанні службових обов'язків, тому вона звернулась до військового комісару по місцю роботи позивача для перевірки цих фактів. Вважає, що кожна особа має право на звернення до компетентного органу, яке має бути розглянуте, тому її звернення не може вважатися поширенням недостовірної інформації.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, з’ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Статтею 28 Конституції України, ст.ст.23, 270 ЦК України  визначено, що фізична особа має право на повагу до її гідності та честі, на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Судом встановлено, що 09 лютого 2011 року близько 08.15 годині на автобусній зупинці по вул.Шкільна в м.Здолбунів Рівненської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник конфлікт, у ході якого останній в присутності сторонніх осіб ображав позивача нецензурними та брутальними словами.

Указані обставини повністю підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_8

Факт притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП за наслідками перевірки  звернення ОСОБА_1 від 09 лютого 2011 року про вчинення останнім хуліганських дій підтверджується листом начальника Здолбунівського РВ УМВС України в Рівненській області від 23 лютого 2011 року.

З урахуванням вказаних обставин, наявних стосунків ОСОБА_2 зі свідком  ОСОБА_5 суд критично сприймає показання останньої, яка заперечує висловлення відповідачем нецензурних та образливих слів відносно позивача.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_2 порушив особисте немайнове право ОСОБА_1 на повагу її честі та гідності.

З роз'яснень, які містяться в п.16 постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вбачається, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Адресований ОСОБА_3 лист Здолбунівському військовому комісару, в якому викладена непристойна поведінка ОСОБА_1, яка  "у церкві, на автобусній зупинці, в магазині, банку  при зустрічі з дружиною ОСОБА_2 висловлюється нецензурними словами, кидається битися, пише скарги", а також повідомлення про "одержання великих хабарів за надання відстрочки допризовникам, звільнення від призову в Збройні Сили",  не містить прохання проведення перевірки викладених фактів, надання відповіді тощо.

У даному зверненні відповідач просить провести з ОСОБА_1 виховну бесіду  метою, щоб остання ", якщо хоче залишитись на роботі, залишила у спокої сім'ю і не лила бруду на сина і його дружину".

Крім того, військовий комісаріат не уповноважений здійснювати перевірку  інформації про вчинений злочин, оскільки не відноситься до правоохоронних органів, що спростовує доводи відповідача, яка не вважає даний лист поширенням неправдивої інформації.

ОСОБА_3 не надала доказів суду про те, що вказана в її листі до військового комісара інформація, зокрема, щодо одержання ОСОБА_1 хабарів, є достовірною.

У той же час, з постанови слідчого прокуратури Здолбунівськогорайону Рівненської області від 10 березня 2011 року, вбачається, що проведеною перевіркою достатніх доказів, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України не встановлено, в порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п.1 ст.6 КПК України за відсутністю події злочину.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_3  порушила особисте немайнове право ОСОБА_1  повагу її честі, гідності та ділової репутації.

З указаної постанови слідчого вбачається, що про вимагання ОСОБА_1 грошової нагороди у батьків призовників 24 лютого 2011 року УБОЗ УМВС України в Рівненській області по телефону повідомив невідомий.

Факт звернення з такою заявою ОСОБА_2 в правоохоронні органи позивач заперечує, а позивач належних доказів не представила, а тому позовні вимоги позивача в части порушення ОСОБА_2 її немайнових прав є недоведеними.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Відповідно до ст.23 ЦК України, роз’яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

У зв’язку з наведеним та відповідно до ст.1167 ЦК України вимога позивача про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 у розмірі 4000 грн., є завищеною і підлягає стягненню частково у розмірі 500 грн.

Примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК, а тому вимога позивача зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 публічно вибачитися через Здолбунівську районну газету "Нове життя" є безпідставною і не підлягає задоволенню.   

У зв’язку з частковим задоволенням позову згідно ст.88 ЦПК України з відповідачів солідарно підлягають до стягненню судові витрати у розмірі 171 грн. 00 коп. (51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне абезпечення розгляду справи).

На підставі ст.ст.23, 270, 1167 ЦК України, ст.10 ЖК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. моральної шкоди, завданої порушенням її особистого немайнового права на повагу честі та гідності.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. моральної шкоди, завданої порушенням її особистого немайнового права на повагу честі, гідності та ділової репутації.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 171 (сто сімдесят одна) грн. 00 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Текст повного рішення суду виготовлено 20 червня 2011 року.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі через Здолбунівський районний суд апеляційної скарги протягом 10 /десять/ днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні під час проголошення судового рішення у той же строк із дня отримання копії рішення.

Суддя: