Справа № 2-263/11

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

"27" травня 2011 р.  Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:

     головуючого судді – Гаркуша О.М.

     при секретарях –Моісеєнковій О.І., Ільченко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю „Універсал торг” до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про виділення частки у майні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - об’єднання співвласників житла „Перше”, Управління культури туризму Севастопольської міської державної адміністрації

          В С Т А Н О В И В:

   Позивачі, ОСОБА_1., товариства з обмеженою відповідальністю „Універсалторг” (надалі по тексту- ТОВ „Універсалторг”) звернулись до суду з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (надалі по тексту – ФКМ), в якому, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, востаннє просили виділити частину багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 в окремий житловий комплекс самостійний об’єкт нерухомості площею 810,6 кв.м, що складається з приміщень, детальний перелік яких наведений в уточненій позовній заяві (а.с. 254-257).

   Позовні вимоги, з посиланнями на приписи статті 11 Закону України „Про об’єднання співвласників” обґрунтовані тим, що позивачі у справі є власниками певних приміщень, розташованих у жилому будинку по зазначеній вище адресі. Об’єкти, належні позивачам, конструктивно пов’язані між собою, мають спільні комунікації, окремий вихід та фактично представляють собою самостійний об’єкт нерухомого майна, що також підтверджено висновком судового експерта. З огляду на викладене, позивачі стверджують, що виділення зазначеної частини багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 в окремий житловий комплекс - самостійний об’єкт нерухомості є можливим та не відобразиться на вартості та стані самого будинку.

   Протягом розгляду справи до участі у неї в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено об’єднання співвласників житла „Перше” та Управління культури ту туризму Севастопольської міської державної адміністрації.

   Представник позивачів в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, вказував, що заявлені вимоги є реалізацією позивачами їх прав як власників об’єктів нерухомого майна, а їх задоволення не суперечить діючому цивільному законодавству та положенням Закону України „Про об’єднання співвласників”.

   Представник відповідача до судового засідання не з’явився, надав клопотання про розгляд справи у його відсутність.

   Представник третьої особи об’єднання співвласників житла „Перше” в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що за приписами Закону України „Про об’єднання співвласників” вирішення питання відчуження спільного майна мешканців багатоквартирного будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів об’єднання. Крім того, представник зауважував, що майна, яке перебуває у власності позивачів, не відноситься до загальної часткової власності, оскільки є складовою багатоквартирного будинку, його виділення в окремий об’єкт призведе до порушення прав інших мешканців будинку, оскільки позбавить їх можливості користування допоміжними приміщеннями, які за приписами чинного законодавства перебувають у їх спільній власності та мають використовуватись сумісно. Також, представник відповідачів послався на рішення Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, яким визнано неможливим здійснення відчуження неподільного майна власників квартир.

   Представник Управління культури ту туризму Севастопольської міської державної адміністрації в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що спірний будинок віднесений до пам’яткім архітектури та містобудування місцевого значення, у той час, як виділення частки позивачів в окремий об’єкт нерухомості призведе до певних змін його технічних та екстетичних характеристик, що прямо заборонено діючим законодавством.

   Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процессу, суд вважає за можливе позивні вимоги задовольнити, виходячи з наступних підстав.

   З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Універсалторг” є власником приміщень будинку АДРЕСА_1, а саме: підвалу, площею 150,7 кв.м., нежилого вбудованого приміщення 1-го поверху, площею 123,8 кв.м. (а.с.27-39).

   ОСОБА_1 на праві приватної власності належать квартири № 20-23, загальною площею 514,10 кв.м., розташовані по зазначеній адресі в одному під’їзді з приміщеннями, що належать ТОВ „Універсалторг”(а.с. 25-26).

  Згідно ст. 183 ч. 1, 2, ст. 319 ч. 5 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

   Статтею 42 ч. 3, 4 ЗК України передбачено, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

   У відповідності до норм ст. 120 ч. 2, 4 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Пунктами 2.5, 2.6 Інструкції «Щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна»визначено вичерпний перелік дій та необхідних даних щодо підготовки документів про поділ нерухомого майна та готування висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна.
    Згідно п.п. „а” п. 12 , п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності„ та в п.п.6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок”, при поділі будинку в натурі, що є спільною частковою власністю, суди повинні мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом або за технічної можливості переобладнання приміщення в ізольовані квартири, які відповідають розміру їх часток у приватній власності.

   В матеріалах справи наявний висновок судової експертизи № 530 від 22 листопада 2010 року), проведеної на підставі ухвали суду від 26 квітня 2010 року (а.с. 161-193).

   Зазначеним висновком, зокрема, запропонований один варіант розподілу спірного будинку:

   -перший самостійни об’єкт нерухомості пл.. 810, 6 кв.м. (власники ОСОБА_1 та ТОВ „Універсал торг”

   -другий самостійний об’єкт нерухомості 2127,0 кв.м.
    -у загальному користуванні залишилися: коридор IV- 11 А ПЛ. 6,0 к.в.м, проїзд ХІМ-1 пл. 52,6 кв.м.

   Внаслідок влаштування запропонованого варіанту розподілу загальною для обох отриманих об’єктів буде мережа холодного водопостачання, інші мережі - окремі для кожного з отриманих об’єктів.

   При цьому, внаслідок влаштування запропонованого варіанту розділу - жилого будинку по зазначеній адресі ніякі конструктивні елементи будинку не залишаться загальними для отриманих об’єктів. Запропонований об’єкт розподілу не вплине на умови експлуатації будинку.
   Отже, дотримуючись приписів ст.ст. 10, 60 ЦПК України сторона позивача надала суду належні письмові доказів про можливість виділення спірного об’єкту окреме домоволодіння без порушень діючих санітарних, будівельних, протипожежних правил, що за приписами наведених вище правових норм надає підстав для задоволення позову.

   При цьому, слід зауважити, що стверджуючи в судовому засіданні про доцільність проведення повторної судової експертизи, жодних обґрунтованих заперечень проти наведеного експертного висновку представник відповідача не надав.

   Окрім того, статтею 10 ЗУ «Про архітектурну діяльність» та ст. 31 ЗУ «Про планування і забудову територій» зазначено, що державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.
    Згідно з Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 № 1434 Державна архітектурно-будівельна інспекція (Держархбудінспекція) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінрегіонбуду і йому підпорядковується і її основними завданнями є участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері архітектури та будівництва, виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Тобто, Держархбудінспекція є органом державної влади в галузі державного архітектурно-будівельного контролю.
    Досліджуючи обставини щодо можливості виділенні спірного об’єкту з будинку АДРЕСА_1 в окремий житловий комплекс - самостійний об’єкт нерухомості, судом здійснено відповідний запит до Інспекції ДАБК у місті Севастополі.

   Висновком зазначеного органу від 29 березня 2011 року № 7/27-902 (а.с.229-245) підтверджено, що об’єкт по АДРЕСА_1, є окремим об’єктом містобудування, який відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил. Розподіл цього будинку на два об’єкти є можливим.

   Таким чином, матеріали справи містять висновок компетентного державного органом, яким підтверджена відповідність спірного об’єкту вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил та можливість його виділення без порушення цілісності або будь-якого погіршення жилого будинку.

   Щодо доводів представника третьої особи про наявність встановлених законодавством обмежень щодо виділення частки у багатоквартирному будинку, суд звертає увагу, що вони спростовуються положеннями статті 11 «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», яка передбачає, що частина багатоквартирного будинку може бути виділена в окремий житловий комплекс за умови, що надбудова, реконструкція або знесення цієї частини не порушить цілісності чи можливості використання за призначенням інших частин будівлі, що не входять до складу цього комплексу.

   При цьому, суд приймає до уваги посилання представника на Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, у якому наведено, що згідно із ст. 19 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно – у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством. Частка власника квартири у багатоквартирному будинку визначається відповідно до загальної площі приватизованої ним квартири.
    Однак, у контексті статті 1 «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» неподільне майно - неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.

   Тобто обов’язковою ознакою цього майна є те, що без нього неможливе належне функціонування жилого будинку.

   Між тим, як слідує з висновку судової експертизи та висновку Інспекції ДАБК у місті Севастополі виділення спірного об’єкту жодним чином не впливає на функціонування будинку АДРЕСА_1, ніякі конструктивні елементи будинку не залишаться загальними для отриманих об’єктів.

   Отже, майно, про виділення якого просять позивачі у цій справі, не відноситься до неподільного майна, а тому на нього не розповсюджуються встановлені законом обмеження.

    Згідно наданій до матеріалів справи копії рішення Виконавчого комітету Севастопольської міської Ради від 17 липня 1990 року № 11/915 будинку АДРЕСА_1 включено до списків пам’яток історії і культури місцевого значення відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам’яток історії і культури» (а.с. 85-87).
  Спираючись на викладене, треті особи стверджували, що задоволення позовних вимог призведе до створення нового об’єкту нерухомості, що неминуче зіпсує естетичний вигляд будівлі.

   Згідно ч. 1 ст. 22 вказаного Закону пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

   Однак, на думку суду, наведені доводи не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки, як зазначалось вище, є належним чином доведеним, що внаслідок виділення спірного об’єкту ніякої шкоди зазначений будинок або певні його елементи не зазнають, просторову композицію зіпсовано не буде.

   Крім того, відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. №1805-ІІІ (із послідуючими змінами та доповненнями) об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

   Згідно з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об‘єкти, включені до списків (переліків) пам‘яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам‘яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам‘ятками відповідно національного чи місцевого значення.

   Таким чином, з набранням чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі об’єкти , включені до списків (переліків) пам‘яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам‘яток історії та культури», мали бути внесені до Реєстру на підтвердження їх статусу.

   Однак, посилаючись на статус будинку АДРЕСА_1 як об'єкту пам’ятки архітектури, доказів вирішення питання про внесення його до Реєстру у порядку, встановленому чинним законодавство, треті особи суду не надали.

   Таким чином, обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні позову немає.

   На підставі ст.183, 328, 364 ЦК України, ст. 11 Закону України „Про обєднання співвласників” Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 № 1434, ЗУ «Про архітектурну діяльність», ст. 31 ЗУ «Про планування і забудову територій», постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності„, Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, Закону України «Про охорону культурної спадщини», керуючись ст.ст.10,11,60,61,209, 212, 214-215 Цивільного процесуального Кодексу України, суд

          В И Р І Ш И В:

                       
    Позовні вимоги задовольнити.

   Виділити частину багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 в окремий житловий комплекс самостійний об’єкт нерухомості площею 810,6 кв.м, що складається з наступних приміщень:

  Підвальних прміщень:

   -комора IV-1 пл. 4,1 кв.м.;

   -коридор IV-2 пл. 9,4 кв.м.;

   -коридор IV-3 пл.3,3 кв.м.;

   -коридор IV-4 пл.6,4 кв.м.;

   -туалет IV-5 пл. 4,2 кв.м.;

   -комора IV-7 пл.10,6 кв.м.;

   -котельня IV-8 пл. 10,6 кв.м.;

   -котельня IV-9 пл.16,0кв.м.;

   -котельня IV-10 пл.14,0кв.м.;

   -котельня IV-11 пл.29,6 кв.м.;

   -котельня IV-12 пл. 33,2 кв.м.;

   -коридор IV-13 пл. 3,3 кв.м.;

  Площа приміщень першого об’єкту нерухомості, розташованих у підвалі, по внутрішньому обміру складає 144,7 кв.м.

Приміщень першого поверху:

Вбудовані нежитлові приміщення магазину „Ландиш”:

-коридор 1 пл.13,8 кв.м.;

-приміщення торгівельного залу 2 пл. 51,2 кв.м.;

-приміщення торгівельного залу 3 пл. 59,9кв.м.;

-тамбур 4 пл. 2,9кв.м.

   Площа приміщень магазину „Ландиш”, по внутрішньому обміру складає 127,8кв.м.

Приміщення квартири №20-23:

-сходова клітина 1 пл. 13,3 кв.м.;

-коридор 2 пл.5,0 кв.м.;

-туалет 3 пл.1,5 кв.м.

Площа приміщень квартири №20-23, по внутрішньому обміру складає 19,8кв.м.

-сходова клітина ХV-1 пл. 7,3 кв.м.

Площа приміщень першого об’єкту нерухомості, розташованих на першому поверсі, по внутрішньому обміру складає 154,9кв.м.

Приміщень другого поверху:

Приміщення квартири №20-23:

-сходова клітина 4 пл. 15,2 кв.м.;

-коридор 5 пл. 24,6 кв.м.;

-санвузел 6 пл.6,3 кв.м.;

-житлова кімната 7 пл. 27,5 кв.м.;

-санвузел 8 пл. 7,7 кв.м.;

- житлова кімната 9 пл. 21,6кв.м.;

-житловакімната 10 пл.16,6 кв.м;

-лоджія 11 пл.11.0кв.м.;

-житлова кімната 12 пл.22,2 кв.м;

-житлова кімната 13 пл.18,5 кв.м;

-житлова кімната 14 пл. 23,5кв.м;

-житлова кімната 15 пл.12,3 кв.м.;

-санвузол 16 пл.3,5 кв.м.

   Площа приміщень першого об’єкту нерухомості, розташованих на другому поверсі, по внутрішньому обміру складає 210,5 кв.м.

Приміщень третього поверху:

Приміщення квартири №20-23:

-сходова клітина 17 пл.15,1 кв.м.;

-коридор 18 пл.15,3 кв.м.;

-санвузел 19 пл. 4,2 кв.м.;

-житлова кімната 20 пл.48,3 кв.м.;

-санвузел 21 пл.8,8кв.м.;

-житлова кімната 22 пл.16,8кв.м.;

-житлова кімната 23 пл.22,7кв.м.;

-житлова кімната 24 пл.46,8кв.м.

-коридор 25 пл.9,2 кв.м.;

-сауна 26 пл.4,6кв.м.;

-туалет 27 пл.1,8кв.м.

Площа приміщень першого об’єкту нерухомості, розташованих на третьому поверсі, по внутрішньому обміру складає 193,6кв.м.

   Приміщень мансардного поверху:

   Приміщення квартири №20-23:

    -сходова клітина 28 пл.15,1 кв.м.;

    -кухня 29 пл.16,4 кв.м.;

    -їдальня 30 пл.52,5 кв.м.;

    -лоджія 31 пл.6,2 кв.м.;

    -котельня 32 пл. 16,7кв.м.

    Площа приміщень першого об’єкту нерухомості, розташованих на мансардному поверсі, по внутрішньому обміру складає 106,9кв.м.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги в Ленінський районний суду м.Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

                                       Суддя – підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Ленінського

районного суду м.Севастополя                         О.М.Гаркуша