Справа № 2-276/11
                                                                                                                 

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

08 квітня 2011 року                             Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Салія В.В.

при секретарі                     Рибаковій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Жидачеві   цивільну справу  за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу по договору позики,-

ВСТАНОВИВ:

            Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2 в сумі 1000.00 дол. США, мотивуючи позовні вимоги тим, що 02 грудня 2010 р. позичив йому 1000.00 дол. США, які той  зобов"язався повернути до кінця січня 2011 року, про що написав розписку. У строк, вказаний в розписці, відповідач взятих на себе зобов»язань не виконав, суму позики не повернув. В добровільному порядку на неодноразові вимоги сплатити борг відповідач відмовляється, від виконання взятих на себе зобов»язань ухиляється. Просить стягнути також 400.00 грн. моральної шкоди та судові витрати по справі.

          В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав, просить стягнути з відповідач борг в сумі 1000.00 дол. США, що еквівалентно 7964.70 грн., 400.00 грн. моральної шкоди, а також судові витрати по справі. Від стягнення  боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, відмовився.

           Відповідач ОСОБА_2, а також його представник ОСОБА_3  в судовому  засіданні позов не визнали. Заявили, що відповідач допомагав позивачу відкрити візу в США, для отримав від позивача 02 грудня 2008 р. 1000.00 дол. США. Про отримання грошей ОСОБА_2 написав оспорювань розписку. Фактично це була оплата за надання послуг.

          Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, дав їм оцінку, і вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного:

           Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

         Згідно ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

         Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були переданої йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

     Згідно ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ст.625 ЦК України).

        У судовому засіданні встановлено, що  між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 02 грудня 2010 р. позичив у ОСОБА_1 1000.00 дол. США, які   зобов"язався повернути до кінця січня 2011 року. Укладення сторонами договору позики стверджується розпискою від 02 грудня 2010 р., оригінал якої надано позивачем для огляду в судовому засіданні. Дана розписка ніким не оспорювалася. Така форма договору позики вибрана сторонами договору добровільно. Позичальник, відповідно до змісту ст. 1051 ЦК України, мав право оспорити договір позики, однак на час винесення рішення цього не зробив. Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).

      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

        Відповідач у визначений договором позики строк отримані в позивача грошові кошти не повернув, отримані в позивача за договором позики від 02 грудня 2010 р.  кошти підлягають стягненню з відповідача в перерахунку на гривні за офіційним курсом НБУ, що станом на час розгляду справи становить 796,4700 грн за 100 дол. США. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню борг в сумі 7964.70 грн. грн.

         Вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що підстав для її відшкодування немає. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках коли встановлена відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов’язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів»чи інших законів, що регулюють такі зобов’язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Правовідносини, що виникли між сторонами в даній  справі, є договірними, укладеним договором можливість відшкодування моральної шкоди не передбачена, відшкодування моральної шкоди у  даних  договірних  правовідносинах  законом не передбачено, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

      Відповідно до ст.88 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 80,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення  розгляду справи в сумі 120,00 грн підлягають стягнення з відповідача.

     На підставі наведеного, ст.ст. 526, 533, 625, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 57–61, 88, 209, 212–215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

       Позов задовольнити частково.

       Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3,  жителя с. Сулятичі Жидачівського району Львівської області в користь ОСОБА_1,                     ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя АДРЕСА_1 суму позики 1000.00 дол. США, що еквівалентно 7964.70 грн. та сплачені судові витрати в сумі 200.00 грн., а всього 8164.70 грн.   

            В задоволенні інших вимог відмовити.

            На рішення може бути подана апеляційна скарга на рішення суду десяти днів з дня оголошення рішення до апеляційного суду Львівської області через Жидачівський районний суд.

Головуючий суддя: підпис

Суддя Жидачівського районного суду                                         В.В. Салій

                                                              Примітка: оригінал  рішення  знаходиться

                                                              в матеріалах цивільної справи № 2-276/2011 р.