Справа № 22-ц-743 2007р. Головуючий у 1-й інстанції Шунько Г.О.
Категорія 3 Судця-доповідач Смирнова Т.В.
РІШЕННЯ
іменем України
12 червня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Смирнової Т.В.
суддів - Данильченко Л.О., Ільченко О.Ю.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
та осіб, які беруть участь у справі - апелянта ОСОБА_1., його
представника, представника ВАТ «Роменське автотранспортне
підприємство 15948», позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1на рішення Роменського міськрайонного суду від 26 грудня 2006 року та на додаткове рішення Роменського міськрайонного суду від 12 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2до Відкритого акціонерного товариства «Роменське автотранспортне підприємство 15948», ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Роменського міського округу ОСОБА_3., про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та про визнання права власності на квартиру в порядку приватизації, -
ВСТАНОВИЛА:
12 квітня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом. Позивач посилався на те, що з жовтня 1990 року на підставі ордеру на жилу площу у відомчому будинку Лебединської автошколи, його сім'я поселилась в жиле приміщення площею 28 кв.м, в буд. АДРЕСА_1
Проживаючи в жилому приміщенні, позивач з дозволу Роменської міської ради від 22 липня 1992 року № 163 до цього приміщення прибудував інше приміщення розміром 3 м на 7 м, і в цьому ж році за власні кошти він провів газ до квартири.
У 1996 році він звернувся до Роменського АТП-15948, як до власника займаної позивачем квартири, із заявою про приватизацію цієї квартири, але 18 листопада 1996 року одержав відповідь про те, що під час передачі на баланс АТП-15948 майна, до якого входить спірна квартира, житлові приміщення в документах не зазначені.
Повторно з цим питанням він звернувся до ВАТ «Роменське АТП-15948», але дізнався, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 13 серпня 2001 року власником будинку є відповідач ОСОБА_1
2
., і цей будинок, як не маючий статусу житлового, увійшов у склад майнового комплексу, що купив ОСОБА_1.
Але позивач вважав свої права порушеними в тому, що він має право на безоплатну приватизацію займаного житлового приміщення, а тому просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 серпня 2001 року в частині продажу ОСОБА_1 частки будинку, яка складається із сіней площею 9, 9 кв.м. , сіней площею 15, 3 кв.м. , сіней площею 6 кв.м. , кімнати площею 7, 4 кв.м. , кімнати площею 12, 1 кв.м. , кімнати площею 21, 2 кв.м. , та просив визнати за ним право власності на ці приміщення.
Рішенням Роменського міськрайонного суду від 26 грудня 2006 року та додатковим рішенням цього ж суду від 12 квітня 2007 року позов задоволено.
Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу від 13 серпня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3., реєстр 4-2667, за яким ВАТ «Роменське АТП -15948» продало ОСОБА_1 спірні приміщення поАДРЕСА_1, до складу яких входять приміщення площею 9, 9 кв.м. , площею 15, 3 кв.м. , площею 6 кв.м. , площею 7, 4 кв.м. , площею 12, 1 кв.м. , кімнати площею 21, 2 кв.м, та визнано за ОСОБА_2право власності на зазначені приміщення.
В повернення ОСОБА_1 понесених витрат на купівлю цього приміщення, на його користь присуджено 899 грн. 46 коп. та зобов'язано ВАТ «Роменське АТП -15948» повернути ці кошти ОСОБА_1
Проведено розподіл судових витрат.
В апеляційних скаргах на основне та додаткове рішення апелянт ОСОБА_1. просить скасувати ці рішення, як такі, що постановлені з порушенням вимог матеріального закону та з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи.
Зокрема, апелянт посилається на те, що спірні приміщення не мають статусу житлового приміщення, ніколи ці приміщення не реєструвались як житлові, позивачу ніколи не видавався в установленому порядку ордер на вселення в спірні приміщення як в житлові, тому апелянт вважає, що у позивача відсутнє право на безоплатну приватизацію зазначених приміщень.
На думку апелянта, судом до спірних відносин безпідставно та і неправильно застосовано Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і в частині розміру переданих у власність приміщень, оскільки за зазначеним законом норма безоплатної передачі становить 21 кв.м, на одну особу + 10 кв.м, на сім'ю, а суд передав у власність одному позивачу 71, 9 кв.м.
Апелянт вважає, що по справі доведений той факт, що позивач не проживає у спірному приміщенні, а проживає з сім'єю у власному жилому будинкуАДРЕСА_2, в м. Ромни, крім того, з 1992 року він не сплачував гроші за користування цим приміщенням, яке взагалі не використовував як житлове.
з
Крім того, апелянт вважає, що суд невірно визначив вартість спірних приміщень.
В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1. та його представник апеляційні скарги підтримали, представник відповідача ВАТ «Роменське АТП -15948» скарги підтримав, посилаючись на те, що спірні приміщення не є житловими, та позивач в них не проживав. Позивач ОСОБА_2 проти скарги заперечував.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги слід задовольнити, а рішення та додаткове рішення по справі слід скасувати та постановити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову з наступних підстав.
ОСОБА_2 обґрунтовував свої вимоги тим, що на законних підставах вселився з сім'єю до спірних приміщень, тут прописався. Приміщення хоча і не мало статусу житлового, але використовувалося Лебединською автошколою як житлове, і тому ці приміщення не можна було передавати у власність ВАТ «Роменське АТП -15948», а весь будинок як житловий слід було передати у комунальну власність для забезпечення послідуючої приватизації житла особами, які тут проживають.
За таких підстав, він вважав, що відповідачі не мали права укладати договір купівлі-продажу зазначеної будівлі, так як це порушує право позивача на приватизацію житла.
З його доводами погодився суд першої інстанції, пославшись на те, що ОСОБА_2 з сім'єю правомірно на підставі ордеру вселився в житлове приміщення відомчого житлового фонду, і проживаючи тут, набув права наймача житлового приміщення, а тому на підставі ст. 65-1 ЖК України, набув права придбання у власність займані приміщення.
Проте з такими висновками суду погодитись неможливо, оскільки вони зроблені без врахування діючого житлового законодавства щодо порядку надання житла, а крім того, висновки суду з приводу того, що спірні приміщення мають статус житлових, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що спірні приміщення входили до складу майна Лебединської автошколи, передавалися разом з іншою нерухомістю Роменському АТП-15948, обидва підприємства були в державній власності.
Згодом при реорганізації Роменського АТП-15948 у ВАТ «Роменське АТП-15948» на підставі наказу Фонду державного майна України по Сумській області від 10 липня 1998 року зазначені приміщення увійшли до статутного
4
фонду створеного ВАТ як нежитлові, і у 2001 році були продані ОСОБА_1 за нотаріальною угодою.
Під час зазначених подій ці приміщення ніколи офіційно не мали статусу житлових приміщень, а зазначались у правовстановлюючих документах як контора автошколи цегляна під літерою «В».
Сам по собі факт використання цих приміщення як житлових не дає підстав вважати їх такими, оскільки суду не було надано доказів про те, що у відповідності до діючого законодавства спірні приміщення були переведені з нежитлових в житлові, встановлено, що вони не приймались на облік як житлові.
Більше того, після реорганізації АТП-15948 у ВАТ ці приміщення як житлові до комунальної власності не передавались, відповідні вимоги ні до ВАТ «Роменське АПТ-15948», ні до Роменської міської ради позивачем не заявлялись, хоча ще з 1996 року йому було відомо, що факт використання бувшої контори автошколи під житло ніяким чином не зареєстровано.
Крім того, тоді ж йому було повідомлено, що для захисту прав йому слід звернутися до суду.
Проте, він таким правом не скористався, та не поставив питання про визнання спірного приміщення житловим та про передачу в комунальну власність спірних приміщень згідно з Положенням «Про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебуває у віданні або у оперативному управлінні підприємств, установ, організацій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року.
Таким чином, спірні приміщення на час їх продажу ОСОБА_1 не мали офіційного статусу житла та не відносились до державного житлового фонду, були майном, що належало акціонерному товариству, яке мало право розпоряджатися своїм майном та продати його.
Зазначені обставини суд першої інстанції не врахував при вирішенні справи.
Крім того, суд першої інстанції без достатніх підстав вважав, що позивач набув прав наймача житлового приміщення.
По справі встановлено, що позивачу надавався ордер на спірне приміщення не виконкомом міської ради, як цього вимагає закон, а Лебединською автошколою, що суперечить ст. ст. 52, 58 ЖК України.
5
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не набув права наймача житлового приміщення, а тому посилання суду на ст. 65-1 ЖК України щодо наявності права у позивача на приватизацію спірного приміщення є взагалі безпідставним.
Згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизації підлягали приміщення державного житлового фонду, а спірні приміщення на час укладання договору купівлі-продажу до цього фонду не відносились, і крім того, взагалі не визнані житловими.
Тому суд безпідставно вважав, що позивач набув права на приватизацію спірних приміщень.
По справі також встановлено, що позивач має на праві приватної власності жилий будинок в м. Ромни, що підтверджується довідкою БТІ, а також і те, що з часу передачі приміщень до АТП-15948 позивач не сплачував ніяких платежів ні підприємству, ні акціонерному товариству за користування приміщеннями.
Посилання позивача на те, що він проводив оплату за електропостачання, газопостачання, що за свої кошти прибудував приміщення та оплатив підвід газу до цих приміщень не впливають на спірні правовідносини з приводу наявності у нього права на приватизацію приміщення.
Таким чином, ВАТ «Роменське АТП-15948» як правомочний власник спірних приміщень, правомірно продав їх ОСОБА_1, і підстави для визнання договору купівлі-продажу недійним - відсутні.
Оскільки суд першої інстанції допустив помилку при застосуванні матеріального закону, рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів:
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1задовольнити.
Рішення Роменського міськрайонного суду від 26 грудня 2006 року та додаткове рішення Роменського міськрайонного суду від 12 квітня 2007 року в даній справі скасувати.
6
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2до Відкритого акціонерного товариства «Роменське автотранспортне підприємство 15948», ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та про визнання права власності на квартиру в порядку приватизації - відмовити.
Рішення набрало законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.