Справа № 33ц-39\08 Головуючий в першій інстанції: Попович С.С.
Категорія: 19 Доповідач: Хилевич С.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 лютого 2008 року м. Рівне
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Собіни І.М.
суддів: Буцяка З.І., Василевича В.С., Григоренка М.П., Хилевича С.В.,
розглянувши в касаційному порядку в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2про витребування майна з чужого незаконного володіння,
в с т а н о в и л а:
18 грудня 2003 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2. про стягнення боргу за договором позики. В судовому засіданні позивач уточнила свої вимоги й просила суд зобов'язати ОСОБА_2 повернути з чужого незаконного володіння гроші сумою у 869 778 гривень. В обґрунтування позову зазначала, що протягом 1999 - 2002 років вона, проживаючи в Англії, за домовленістю з відповідачем перераховувала на її валютний рахунок свої грошові заощадження, оскільки власного валютного рахунку в той час в Україні не мала. Згідно із цією домовленістю ОСОБА_2. не вправі була розпоряджатися спірними грішми за винятком незначних сум на поточні витрати.
За час із травня 1999 року по червень 2002 року на ім'я відповідача у філії відкритого акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України” в м. Івано-Франківську (далі - ВАТ „Укрексімбанк”) нею перераховано гроші сумою в 111 738, 65 англійських фунтів стерлінгів, що станом на 8 листопада 2004 року за курсом Національного банку України є еквівалентним сумі у 1 155 378 гривень.
Після повернення із Англії відповідач на її вимогу в липні 2002 року повернула 42 000 гривень, в листопаді 2003 року - 243 000 гривень, решту суми у 869 778 гривень ОСОБА_2. відмовилась повернути.
Просила суд стягнути із відповідача на її користь зазначену суму боргу.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 3 березня 2005 року в позові відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1 заборгованість сумою у 496 552 гривні, в решті позову про стягнення суми у 373 226 гривень - відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 грудня 2005 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2005 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 сумою у 373 226 гривень скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2006 року рішення Івано-Франківського міського суду від 3 березня 2005 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 сумою у 373 226 гривень скасовано й ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2. на користь позивача заборгованість сумою у 373 226 гривень.
У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2006 року, залишивши рішення Івано-Франківського міського суду від 3 березня 2005 року в частині відмови в позові про витребування з чужого незаконного володіння грошей сумою у 373 226 гривень - без змін, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що всупереч положенням ст. 213 ЦПК України суд ухвалив рішення не на повно з'ясованих обставинах, а на припущеннях, які не підтверджені доказами й спростовуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи. Не притримуючись вимог ст. 215 цього Кодексу, суд встановив спірні обставини.
На її думку, з матеріалів справи видно, що спірні кошти внесено в касу об 11 годині 45 хвилин протягом 24 секунд, вказані ж судом години й хвилини є часом введення-формування цих заяв економістом валютного відділу, а не часом фактичного здійснення операції в касі банку. В зазначений судом час касир обслуговувала інших клієнтів, а не ОСОБА_1 Суд помилився в оцінці доказів, переплутавши заяву про видачу готівки з видатковим касовим ордером.
Судом не враховано й не застосовано Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України №1, затвердженої постановою правління Національного банку України від 7 липня 1997 року №129, зокрема положення про обов'язок касира обслуговувати лише одного клієнта, а не кількох одночасно. В підтвердження цієї обставини вказує, що касир не могла здійснити протягом 45 секунд чотири касові операції про прийняття від ОСОБА_1 за трьома прибутковими ордерами трьох сум готівки загальною сумою у 70 000 доларів США та видачі відповідачу 76 572 доларів США. Підпис же касира на прибуткових і видаткових ордерах вказує на те, що касир обслуговував кількох клієнтів.
Спірна обставина, на якій наполягає ОСОБА_2., з її доводів підтверджується змістом довідки Івано-Франківської філії акціонерного комерційного банку „Мрія” від 7 червня 2005 року №310\1, згідно з чим на здійснення аналогічної банківської операції необхідно не менше 30 хвилин. Вважає, що касир провела віртуальні операції з видачею готівки відповідачу сумою у 76 572 долари США.
ОСОБА_2. висуває версію щодо простої схеми перезарахування коштів з одного рахунку без видачі готівки з каси та поверненням її назад в касу. Зазначала, що така схема допустима, оскільки працівникам банку було відомо про взаємовідносини сторін та їхні банківські операції протягом 1, 5 року.
Наполягаючи на своїх доводах, посилалась на матеріали досудового розслідування слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області.
На її переконання, готівка ОСОБА_2 не видавалась, а від ОСОБА_1 - не приймалась, правочин відбувся 3 листопада 2004 року в установі банку за участю сторін. Мало місце безготівкове зарахування грошей на три рахунки позивача сумою у 70 000 доларів США за рахунок безготівкового списання їх з рахунку відповідача, що підтверджує обставину передачі ОСОБА_1. суми у 70 000 доларів США.
Висновком суду лист ОСОБА_3 про підтвердження права власності позивача на спірні грошові кошти спростовано як недопустимий доказ. Копії документів про деталі електронного платежу ОСОБА_3. не завірені печаткою банку, який їх видав, кошти відправлені „Мідлендбанком”, походження ж документів є від фірми HSBC, яка участі в банківських операціях не брала. Аналогічний листОСОБА_4 відхилено апеляційним судом 10 червня 2006 року. За цих обставин вважає, що право власності ОСОБА_1 на три перекази, вчинені ОСОБА_3 загальною сумою у 37 300 англійських фунтів стерлінгів, що є еквівалентним сумі у 373 226 гривень, недоведені.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із необґрунтованості доводів про те, що ОСОБА_2. на виконання взятих на себе зобов'язань передала 3 листопада 2003 року позивачу суму у 70 000 доларів США.
Між тим, з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів не може погодитись.
Згідно із ч. 3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 214 цього Кодексу, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1.) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2.) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3.) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
З письмових доказів про грошові перекази (а.с.а.с. 125-127) на загальну суму в 37 300 англійських фунтів стерлінгів видно, що відправником коштів є ОСОБА_3, а отримувачем - ОСОБА_2.. Саме така сума виявляється на час переказу еквівалентною спірній сумі в національній валюті - 373 226 гривень.
Зазначену обставину як суд першої інстанції, так і апеляційний суд залишили поза увагою, не з'ясували дійсного характеру правовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також не встановили правової підстави спірних коштів. Також судами при ухваленні рішення не оцінено листа-підтвердження ОСОБА_3. щодо грошових переказів ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 (а.с.а.с. 221-222) з точки зору його допустимості й належності як доказу.
Як вбачається, апеляційним судом не враховано положення ст. 387 ЦК України, згідно з якою саме власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Наведені мотиви суду необхідно взяти до уваги і дослідити при новому розгляді.
Крім того, суду необхідно більш ретельно перевірити обставину проведення чотирьох банківських операцій про прийняття від ОСОБА_1 за трьома прибутковими ордерами трьох сум готівки загальною сумою у 70 000 доларів США та видачі відповідачу суми у 76 572 долари США.
Зокрема, з довідки Івано-Франківської філії акціонерного комерційного банку «МРІЯ» від 7 червня 2005 року №310\1 вбачається, що для оприбуткування суми у 75 000 доларів США та видачі 76 000 доларів США від двох різних клієнтів необхідний мінімальний час тривалістю у 20-30 хвилин.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що операції стосовно прийняття готівки сумою у 70 000 доларів США і видачі готівки сумою у 76 572 долари США, з чим погодився апеляційний суд, банком були проведені всього протягом усього сорока п'яти секунд (а.с.а.с. 347-350).
Враховуючи допущені порушення норм процесуального права, які полягають у неповноті і однобічності дослідження обставин справи, що могли призвести до неправильного вирішення справи, рішення суду першої частково та апеляційної інстанцій повністю підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд Івано-Франківського міського суду.
Керуючись Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року, ст.ст. 333, 335-336, 338, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 3 березня 2005 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2про витребування майна з чужого незаконного володіння сумою у 373 226 гривень та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2006 року - скасувати.
Справу направити на новий розгляд Івано-Франківському міському суду Івано-Франківської області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: І.М.Собіна
Судді: З.І.Буцяк
В.С.Василевич
М.П.Григоренко
С.В.Хилевич