Справа № 2-а-2673/2011

ПОСТАНОВА

Іменем України

20.06.2011 року                                        м.Бар

Суддя Барського районного суду Вінницької області Єрмічова В.В., розглянувши в  порядку скороченого провадження відповідно до ст. 183-2 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Барському районі Вінницької області про визнання дій управління Пенсійного фонду України у Барському районі Вінницької області протиправними та зобов`язання здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни,-   

Встановив:

   Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Барському районі Вінницької області в якому просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом його  порушених прав з  01.01.2006 року, визнати відмову управління Пенсійного фонду України в Барському районі Вінницької області щодо нарахування і виплати недоплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни (30% надбавки до пенсії) з 01.01.2006 року по 23.05.2011 року неправомірною; зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Барському районі Вінницької області  протягом п’яти календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності нарахувати йому до виплати та стягнути у повному обсязі недоплачену як дитині війни щомісячну 30% державну соціальну  надбавку, що передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»починаючи з 01.01.2006 року по 23.05.2011 року, а також, нараховувати і виплачувати 30% надбавку до пенсії як дитині війни у повному розмірі в подальшому; стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач  зазначив, що він має правовий статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки, звернувшись до управління Пенсійного фонду України у Барському районі Вінницької області з проханням зробити перерахунок пенсії, як дитині війни, йому було відмовлено, тому він вимушений звертатись до суду.

Представник відповідача в письмовому запереченні посилається на те, що управління Пенсійного фонду України в Барському районі Вінницької області діяло в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначивши, що чинним законодавством не визначено мінімальний розмір пенсії, що є необхіднім для здійснення вказаного перерахунку. Згідно п.17 ст.77 Закону України  «Про Державний бюджет на 2006 рік»дію ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»зупинено. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»№3367 від 19.01.2006 року, п.17 ст.77 Закону України  «Про Державний бюджет України на 2006 рік»виключено. Пунктом 12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»зупинено. Конституційний Суд України визнавши неконституційним п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»не надав жодного розрахунку, який необхідно було використовувати при визначенні розміру надбавки до пенсії дітям війни. Крім того, починаючи із 01.01.2008 року у відповідності до ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»у редакції від 27.12.2007 року, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, відповідач, посилаючись на статті 99 та 100 КАС України зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а тому просить в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи та з’ясувавши її обставини, суд встановив, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.   

Так, ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорта, згідно ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має правовий статус дитини війни.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

            При розгляді даної справи суд враховує вимоги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є чинною для України з 11 вересня 1997 року , а саме щодо  права особи на справедливий судовий розгляд.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.   

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.   

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.   

Так, у справі «Кечко проти України»(заява №63134/00, Страсбург, 08.11.2005 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. 

Суд вважає, що посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань є безпідставними, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії грунтуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.   

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року  (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

    Враховуючи те, що  позивач є дитиною   війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Частиною 3 ст.46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.   

Враховуючи викладене, в контексті положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції від 22.05.2008р.) та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 р. викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», набирає чинності з 01.01.2008 року.   

Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа №1-29/2007 про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.

Відповідно до п.41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року, який набрав чинності 01.01.2008 року, текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

    Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року (справа №1-28/2008) було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

   Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України - у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт вищої юридичної сили.

   Частина сьома ст.9 КАС України у поєднанні зі ст.ст. 180, 181 СК України, за якими захист порушеного права  дитини війни з дня звернення до суду до дня припинення такого права має здійснюватися аналогічно випадкам протиправної бездіяльності батьків у ненаданні законного утримання дитині, така позиція відповідає змісту ч.3 ст. 162 КАС України про право суду визначити спосіб гарантованого захисту прав людини і громадянина від порушень зі сторони суб'єктів владних повноважень, вона повністю узгоджується з приписами ст. 13 Конвенції  щодо права кожного на ефективний засіб юридичного захисту та практикою Європейського Суду з прав людини щодо необхідності завдяки такому засобу запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов.

Однак, ст.99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.  

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду 03.06.2011 року.  За таких обставин позивач пропустив встановлений ч.2 ст.99 КАС України шестимісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог про визнання дій управління Пенсійного фонду України у Барському районі Вінницької області протиправними та зобов`язання здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по 23.05.2011 року, і не подав окремої заяви про поновлення строку звернення до суду, як передбачено п.5 ч.1 ст.106 КАС України, що дає суду підстави в цій частині позовних вимог відмовити.

    Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду 03.06.2011 року, тому позовні вимоги з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду підлягають задоволенню лише з 03.12.2010 року.

    Оскільки, позивачу, як дитині війни, Законом передбачено довічну щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка обмежена або скасована бути не може і є майном в розумінні ч.1 Протоколу №1 Конвенції ,  тому з метою захисту конвенційного і законного права позивача на мирне володіння своїм майном , суд визнає бездіяльність відповідача протиправною в частині ненарахування та щомісячної невиплати надбавки до пенсії в повному обсязі, зобов'язує його нарахувати, перерахувати та виплатити позивачу пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за шість місяців до дня звернення до суду з 03.12.2010 року з урахуванням проведених виплат, та щомісячно здійснювати йому виплату передбачену ст.6 Закону надбавки до пенсії із  встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розміру - 30% мінімальної пенсії за віком - починаючи з дня звернення до суду і по день припинення такого права. На думку суду, таке рішення є ефективним засобом юридичного захисту, оскільки усуває необхідність дитині війни регулярно в межах строку позовної давності звертатися до суду у разі захисту нею порушеного права лише за минулий період, тобто запобігає виникненню умов, які становлять порушення, та не допускає подальшого їх існування.

Отже, оскільки позивач звернувся до суду 03.06.2011 року, тому, суд вважає, що позовні вимоги з урахуванням зазначеного шестимісячного строку підлягають задоволенню з 03.12.2010 року по день припинення такого права.

    Заперечення та чинність постанови Уряду, яку, а не Закон, виконує відповідач як урядовий орган, підтверджують також тривалість, сталість, невизначений строк його протиправної бездіяльності, і саме ці її ознаки, конкретна практика Європейського Суду з прав людини та приписи ч. 3 ст. 162 КАС України визначили зміст обраного судом способу гарантованого (ефективного) захисту порушеного права дитини війни зобов'язанням відповідача одноразово усунути порушення права і щомісячно до дня припинення не допускати його порушення шляхом виконання Закону, при цьому, зважаючи на можливість майбутніх законодавчих змін підстав і порядку встановлення розміру мінімальної пенсії за віком, відповідач має нараховувати і виплачувати позивачеві надбавку в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з визначеного чинним законодавством на період виконання цієї постанови її розміру.

    Заперечення відповідача про відповідність його дій і бездіяльності закону та Постанові Уряду спростовуються викладеними вище висновками, приписами ч.2 ст.3 Конституції України про відповідальність держави перед людиною за порушення її прав, у тому числі через виконання судом  передбачених ч.1 ст.2 КАС України завдань, та ч. 4 ст. 9 КАС України щодо обов'язку суду застосовувати правовий акт вищої юридичної сили; твердження відповідача про неможливість застосування щодо спірних правовідносин ч.1 ст.28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на викладену в ч.3 ст.28 цього Закону заборону є помилковими через відсутність в ній обмежень для розрахунку підвищення (надбавки) до пенсії; також хибною є думка відповідача про нечинність ст.6 Закону, оскільки її дія відновлена Конституційним Судом України, а про можливість і необхідність запобігання в майбутньому порушення права переконливо зазначено вище.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

    Згідно п.2 ч.1 ст.256 КАС України постанова підлягає негайному виконанню з моменту вступу її в законну силу.

    На підставі Конституції України , ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, чинної для України з 11 вересня 1997 року, рішень Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України»(заява №63134/00), Страсбург, 08.11.2005 року) та Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office), рішень Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10. 2005 року  (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), №6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа №1-29/2007 про соціальні гарантії громадян), №10-рп/2008 від 22.05.2008 року (справа №1-28/2008), Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Закону України «Про Державний  бюджет  України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про  Державний  бюджет  України на 2009 рік», Закону України «Про  Державний  бюджет  України на 2010 рік», керуючись ст.ст.86, 183-2 КАС України,-  

 Постановив:

   Позов задовольнити частково.

 Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Барському районі Вінницької області щодо не нарахування ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком - протиправними.

 Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Барському районі Вінницької області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну грошову допомогу як дитині війни відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», за період з 03.12.2010 року по день припинення такого права з урахуванням фактично отриманих сум.

 Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 гривні 40 коп. судового збору.  

 З моменту вступу постанови в законну силу допустити до  негайного виконання.

 Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення.  

Суддя: