Справа № 2-754/11

РІШЕННЯ

                                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2011 р. Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді                    Пепеляшкова О.С.

при секретарі                    Шиміній М.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду № 18 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовом звернулась ОСОБА_1, яка вказала, що сторонам на праві приватної власності та третій особі належить по 1/3 частини квартири № 5 по вулиці Академіка Заболотного, 56, корпус 4, в місті Одесі. Оскільки спільне проживання в квартирі з відповідачем є неможливим, частка у майні відповідача є незначною, річ є неподільною, позивач просить припинити право власності відповідача на 1/3 частину спірної квартири, зобов’язати ОСОБА_2 прийняти від позивача 1/3 частину ринкової вартості квартири, визнавши за нею право власності на цю частину.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала та просила задовольнити в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини й вказавши, що спільне життя між сторонами неможливе, що підтверджується не однократними зверненнями ОСОБА_1 до органів внутрішніх справ; на те, що за вартість частини квартири можливо придбати ізольоване житло.

Відповідач та його представник просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на відсутність у відповідача іншого майна та неможливість придбати за цю ціну повноцінне житло, не заперечуючи проте проти придбання на ім’я відповідача однокімнатної квартири незалежно від її вартості, а запропоновані варіанти є неприйнятними через інвалідність відповідача, а також, оскільки відповідач має гараж у дворі будинку, отримання дозволу на встановлення якого є дуже клопітним, позбавлення права власності відповідача вважають таким, що завдасть шкоди інтересам ОСОБА_2. Представник відповідача вказав про відсутність сукупності підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, необхідної для припинення права власності відповідача, та, крім того, про те, що позивачем не внесено вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Третя особа ОСОБА_3 до суду не з’явився, надав до суду заяву з проханням про розгляд справи у його відсутність та про те, що позов вважає обґрунтованим.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши надані докази та вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наступне.

Згідно відповіді КП ОМБТІ та РОН, кв. № 5 по вулиці Академіка Заболотного, 56, корпус 4, в місті Одесі, належить сторонам та третій особі на підставі  свідоцтва про право власності, виданого 07.06.2007р. УЖКХ та ПЕК ОМР в рівних частках (а.с. 16-21).

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 до 10.10.2007р. (а.с. 9).

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України спірна квартира, яка належить сторонам по справі на праві спільної часткової власності, є річчю неподільною.

Згідно з ч. 2 ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1)          частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2)          річ є неподільною;

3)          спільне володіння і користування майном є неможливим;

4)          таке припинення не завдасть шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

В спірній квартирі зареєстровані та проживали подружжя ОСОБА_1 й ОСОБА_2, їх повнолітній син ОСОБА_3 (а.с. 8).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 008/2011 від 11.02.2011р., проведеної на підставі ухвали суду, виділ в натурі 1/3 частини квартири є технічно неможливим, ринкова вартість спірної 1/3 частини квартири складає 140 738 грн., що еквівалентно 17 716 дол. США (а.с. 47-57).

Сторони припинили шлюбні відносини, спільне проживання не можливе, що підтверджується дослідженими матеріалами про відмову в порушенні кримінальних справ, поясненнями допитаних свідків, частково не заперечується самим відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що спірна квартира є річчю неподільною, сумісне проживання сторін після припинення шлюбу неможливе.

Оскільки ОСОБА_1 погоджується виплатити колишньому чоловіку співвласнику грошову компенсацію за частку у праві спільної власності на спірну квартиру і припинення права власності ОСОБА_2 на частку у праві спільної власності на квартиру не завдасть йому шкоди, його право власності на цю частку у спільному майні може бути припинено з виплатою йому співвласницею ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 140 738 грн.

Цей висновок суду відповідає також і роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 року (з відповідними змінами), викладеним у п. п. 2, 5, 7 постанови № 20.

Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Ця умова закону не може бути виконана ОСОБА_1, так як на теперішній час у суді першої інстанції не має депозитного рахунку.

Оскільки діючим законодавством передбачене встановлення тимчасового металевого гаражу особі, яка має автомобіль, як засіб протезування, ця можливість може бути використана відповідачем за іншим місцем проживання.

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача та його представника про те, що припинення права власності на частку майна співвласника ОСОБА_2 завдасть йому шкоди та порушить його конституційне право на житло, оскільки за вказану суму, як убачається з наданих представником позивача оголошень у пресі, можливо придбати відокремлене житло (проти чого фактично не заперечує сторона відповідача), що усуне невизначеність у особистому житті кожної сторони.

Суд критично ставиться до припущення представника відповідача про те, що можливе неконфліктне спільне проживання сторін не як подружжя, а як сторонніх осіб, як до необґрунтованого та такого, що суперечить встановленим по справі обставинам.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності підлягає задоволенню.

Керуючись статями 10, 11, 60, 61, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 –задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири № 5 по вулиці Академіка Заболотного, 56, корпус 4, в місті Одесі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 140 738 гривень.

Після стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 140 738 гривень визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири № 5 по вулиці Академіка Заболотного, 56, корпус 4, в місті Одесі.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: