ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
20 червня 2011 року 11:40 № 2а-18719/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Четвертак Я. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 5608 від 05.08.2010 р.;
від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 5/2/2-260-10 від 16.12.2010 р.
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Генеральної прокуратури України (надалі - відповідач), у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо використання спільного листа Міністерства праці та соціальної політики України і Пенсійного фонду України від 11.03.2009 р. № 20/0/18-09/039, 4096/02-01 та зобов"язати відповідача вчинити певні дії щодо використання зазначеного листа від 11.03.2009 р. № 20/0/18-09/039, 4096/02-01.
Бездіяльність відповідача позивач обґрунтовує тим, що, відповідач, будучи ознайомленим з незаконністю листа від 11.03.2009 р. № 20/0/18-09/039, 4096/02-01, окрім винесення протесту на нього, не вчинив інших дій, передбачених ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" та безпідставно направив звернення позивача до Прокуратури м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2010 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2011 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, пояснив, що відповідач надає неправдиву інформацію, вчиняє неналежні дії та допускає протиправну бездіяльність замість виконання своїх повноважень, просив позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що відповідач, в межах наданих йому повноважень, вжив необхідних заходів в порядку передбаченому Законом України "Про прокуратуру", а тому твердження позивача про бездіяльність відповідача є безпідставними, просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:
1) опротестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб;
2) вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень;
3) порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;
4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;
5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;
6) звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Отже, зазначеною нормою передбачено виключний перелік заходів прокурорського реагування при виявленні порушень.
Проте, зазначеною нормою не визначено безпосереднього зв'язку між конкретними видами, виявлених органами прокуратури порушень та заходом прокурорського реагування, який повинен бути застосований у відповідному випадку.
Як встановлено судом та не заперечувалось представниками сторін, за результатами перевірки, 12.06.2009 р. Генеральною прокуратурою України винесено Протест на незаконні дії посадових осіб Міністерства праці та соціальної політики України і Пенсійного фонду України щодо роз"яснення порядку прерахунку пенсій (спільного листа Міністерства праці та соціальної політики України і Пенсійного фонду від 11.03.2009 р. № 20/0/18-09/039) в зв"язку з тим, що дії заступників Міністра праці та соціальної політики України та Голови правління Пенсійного фонду України, які підписали зазначений лист та викладений у ньому порядок застосування у 2009 році показника середньої заробітної плати за календарний рік, що передує року перерахунку - визнано незаконними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито заходів прокурорського реагування, визначеного ст. 20 Закону України "Про прокуратуру".
Стосовно непогодження позивача з обраним відповідачем заходом прокурорського реагування, передбаченого ст. 20 Закону України "Про прокуратуру", таким, як внесення Протесту, суд зазначає, що позивачем лише зроблено посилання на дану норму, водночас будь-якого правового та фактичного обґрунтування необхідності і підстав вжиття інших заходів прокурорського реагування, ніж вчиненого відповідачем, суду не наведено і судом не вбачається.
Щодо вимог позивача про зобов"язання відповідача вчинити певні дії щодо використання листа від 11.03.2009 р. № 20/0/18-09/039, враховуючи. що такими діями позивач вважає вжиття інших заходів прокурорського реагування, передбачених ст. 20 закону України "Про прокуратуру", окрім вже винесеного Протесту, суд зазначає наступне.
За своєю правовою природою повноваження Генеральної прокуратури України щодо вжиття заходів прокурорського реагування є дискреційним повноваженням даного державного органу.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі –також “Рекомендація R (80)2”) під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду –тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.).
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки основним критерієм здійснення правосуддя є право.
Таким чином, позовна вимога щодо зобов’язання відповідача вжити заходів прокурорського реагування інших ніж винесення Протесту, є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не пілягає.
Також суд звертає увагу, що відповідачем спростовано припущення позивача про надання відповідачем недостовірної інформації та необгрунтованого направлення звернення позивача до Прокуратури м. Києва.
Відповідно до вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивачем не надано достатніх доказів в обгрунтування обставин, на яких грунтуються позовні вимоги.
Відповідачем, який є суб’єктом владних повноважень, виконано обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій.
Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
П О С Т А Н О В И В:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 20.06.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний 29 червня 2011 р.
Суддя Ю.Т. Шрамко