ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2006 р. КП “Житлоінвестбуд –УКБ” звернулось до суду з позовом про стягнення з ПБП “Еталон-2 В” грошових коштів у розмірі 242864 грн.

В обґрунтування позовних вимог КП “Житлоінвестбуд –УКБ” посилалось на порушення ПБП “Еталон-2 В” зобов’язання по закінченню в строк виконання робіт по будівництву автопаркінгу, розташованого у житловому будинку № 20 по проспекту Академіка Палладіна в м. Києві, та порушення строку введення об’єкта в експлуатацію. Наведене істотне порушенням інвестиційно-підрядного договору № 1/220 від 04.04.2005 р. є підставою для застосування до ПБП “Еталон-2 В” передбачених пунктом 5.3 договору та ст. 232 ГК України штрафних санкцій у розмірі 242864 грн. На адресу відповідача надсилалась претензія про стягнення штрафних санкцій у розмірі 242864 грн. Проте, відповідач добровільно грошові кошти не сплатив.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2006 р. (суддя Жирнов С.М.) в позові відмовлено з мотивів відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором № 1/220 від 04.04.2005 р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 р. (судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2006 р. скасовано, позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 242864 грн. пені.

Не погоджуючись з постановою, ПБП “Еталон-2 В” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 04.04.2005 р. між КП “Житлоінвестбуд –УКБ” (замовник), комунальним комерційним унітарним підприємством “Фінансова компанія “Житло-інвест” (фінансова компанія) та ПБП “Еталон-2 В” (генпідрядник) укладено інвестиційно-підрядний договір на виконання робіт по будівництву автопаркінгу в житловому будинку № 20 по проспекту Академіка Палладіна в м. Києві № 1/220 (надалі –Договір), відповідно до умов якого генпідрядник зобов’язався своїми силами і засобами здійснити відповідно до проектно-кошторисної документації будівництво автопаркінгу та здати об’єкт замовнику у встановлений договором строк; замовник зобов’язався передати генпідряднику проектно-кошторисну документацію, надати будівельний майданчик та прийняти завершений будівництвом об’єкт; фінансова компанія зобов’язалась на умовах договору за рахунок залучених коштів забезпечити своєчасне фінансування будівництва об’єкта (п. 1.1 Договору).     

Укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 3.1 Договору сторони визначили початок виконання робіт –І квартал 2005 р., а також строк закінчення робіт –ІІІ квартал 2005 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом апеляційної інстанції досліджено, що ПБП “Еталон-2 В” порушило зобов’язання по закінченню робіт у встановлений Договором строк, у зв’язку з чим з вини генпідрядника об’єкт не введено в експлуатацію.  

Згідно п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ч. 3 ст. 232 ГК України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.

В пункті 5.3 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне введення з вини генпідрядника об’єкта в експлуатацію останній сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості об’єкта.  

Приймаючи рішення місцевий господарський суд безпідставно відмовив у позові про стягнення грошових коштів в сумі 242864 грн. з мотивів відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості за Договором.

Позовна заява (а. с. 2-3) обґрунтовувалась неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за Договором по закінченню робіт у встановлений строк та нарахуванням за допущене порушення штрафних санкцій (ст. 232 ГК України, п. 5.3 Договору). Позивач сплатив державне мито за подачу позовної заяви у розмірі 2428,64 грн., що складає 1 % від фактичної суми заявлених вимог 242864 грн. В позовній заяві наведено розрахунок суми позову за кожен день прострочення введення в експлуатацію об’єкта.

Тому вважати, що в апеляційному господарському суді була розглянута вимога, що не була предметом розгляду в суді першої інстанції, правові підстави відсутні.

Відтак, апеляційний господарський суд правомірно не погодився з помилковими твердженнями господарського суду першої інстанції та дійшов підставних висновків про правомірність та обґрунтованість вимог про стягнення грошових коштів в оспорюваному розмірі.  

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; обґрунтовано поставив під сумнів помилкові твердження господарського суду першої інстанції; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував зобов’язальні відносини сторін; дослідив обставини неналежного виконання відповідачем зобов’язань по закінченню робіт у встановлений строк, в порушення умов Договору та положень ст. ст. 525, 526, 530, 599, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України; правомірно вказав на наявність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій.  

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний господарський суд повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. На підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, підставно скасовано рішення місцевого господарського суду, правомірно задоволено позов. Як наслідок, прийнята судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного будівельного підприємства “Еталон-2 В” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 р. у справі № 9/58 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        В. Дерепа