ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

27 вересня 2006 р.

№ 9/20-317

 

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Подоляк О.А.

 

суддів :

Грека Б.М., Дерепи В.І.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ПП ОСОБА_1

 

на постанову

від 04.07.2006 р. Львівського  апеляційного господарського суду

 

у справі

№ 9/20-317

 

за позовом

Комунального підприємства  “Кіномережа спецдитячих  кінотеатрів” (надалі -Підприємство)

 

до	ПП ОСОБА_1 (надалі -Підприємець)

 

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні  позивача

Управління культури та мистецтва Тернопільської міської ради

 

про

виселення

 

за участю представників:

 

від позивача

-  Козловська Т.В., Федірко В.С.

 

від відповідача

-  не з'явились

 

від третьої особи

-  не з'явились

 

В С Т А Н О В И В:

 

В лютому 2006 р. Підприємство звернулось до суду з позовом про виселення Підприємця із раніше орендованого приміщення загальною площею 195,2 м², яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на припинення договору оренди нежитлових приміщень (будівель) комунальної власності від 20.09.2002 р. за наслідком закінчення строку, на який його було укладено (ст. ст. 26, 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст. 785 ЦК України), та вказував на відсутність підстав для продовження договору в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у зв'язку із наявністю відповідної заяви про його припинення.

Підприємець проти задоволення позову заперечував посилаючись на його необґрунтованість, а також вказував на продовження користування майном після закінчення строку договору оренди, у зв'язку з чим вважав договір поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2006 р. (суддя Кропивна Л.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. (судді: Новосад Д., Михалюк О., Мельник Г.), позов задоволено з підстав правомірності та обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підставі договору оренди нежитлових приміщень (будівель) комунальної власності від 20.09.2002 р. (надалі -Договір), укладеного між Підприємством (орендодавець) та Підприємцем (орендар), позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування індивідуально визначене майно -нежитлові приміщення комунальної власності, загальною площею 195,2 м², що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, під заклад громадського харчування.

Згідно п. 9.1 Договору останній укладено строком на один рік з 26.09.2002 р. по 25.09.2003 р.

Судами досліджено, що сторони за взаємною згодою продовжували строк дії Договору, останній раз -до 31.12.2005 р.

Відповідно до п. 9.3 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 

В силу ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до п. 9.3 Договору, ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” Підприємство листом від 03.01.2006 р. повідомило Підприємця про закінчення дії Договору 31.12.2005 р. та про відсутність наміру продовжувати його дію, у зв'язку з чим заявило вимогу про звільнення приміщень до 10.01.2006 р. та попередило про можливість звернення до суду із позовом про примусове виселення у випадку несвоєчасного звільнення приміщень.

Згідно п. 9.4 Договору дія останнього припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 та ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Стаття 785 ЦК України визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При наявності заперечень наймодавця та настання наслідків, передбачених п. 9.4 Договору, ч. 2 ст. 26, ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ч. 2 ст. 291 ГК України, ст. 785 ЦК України, положення ст. 764 ЦК України не підлягали застосуванню до спірних відносин сторін, а висновки судів про безпідставність зайняття відповідачем приміщення відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 111⁹ ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 4³, 4⁷, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін, що виникли та існували на підставі укладеного Договору; врахували встановлення сторонами в договорі оренди строку його дії до 31.12.2005 р.; дослідили обставини повідомлення позивачем відповідача про відмову в продовженні строку дії Договору із вимогою про звільнення приміщення і його повернення; дійшли обґрунтованого висновку про припинення дії договору оренди з мотивів закінчення строку, на який його було укладено (ч. 2 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”); встановили обставини зайняття відповідачем раніше орендованого приміщення без правових підстав.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно задоволено позов.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України та частин 1, 2 статті 111⁷ ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111⁷ ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ ГПК України, суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. у справі № 9/20-317 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

 

 

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

 

 

                                                                                                        В. Дерепа