РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и

07 листопада 2024 року м. Рівне              №460/8788/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позицій учасників справи.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) із вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі – відповідач), у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки №557 та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби, речове майно відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178, в сумі 16508,59 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, з 2011 по 2017 роки він проходив військову службу у Рівненському ЗВВСП у ЗСУ на посаді помічника начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової правопорядку. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у ЗСУ (по особовому складу) від 01.12.2017 №24-РС позивач був звільнений з військової служби у запас на підставі підпункту «а» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог підпункту «і» пункту 1 частини 8 цієї ж статті цього Закону з підстав закінчення строку контракту. Однак, в процесі звільнення йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Звернувшись до відповідача з заявою про здійснення виплати такої компенсації, отримав відмову. Вважає відмову відповідача у виплаті йому грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною, а тому просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду відзив, у якому виклав свої заперечення проти позову. Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає про те, що позивачу не відмовлено у виплаті грошового забезпечення як про це зазначає позивач, а роз`яснено про відсутність підстав для здійснення такої виплати, оскільки грошова компенсація неотриманого речового майна, як і будь-які інші виплати, проводяться на підставі наказу командира (начальника) військової частини. Оскільки у витязі з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 04.12.2017 року №254 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не зазначено, то і підстави для здійснення даної виплати відсутні. З огляду на вказане вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, а відтак просить суд відмовити у задоволенні позову.

2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява подана до суду 08.08.2024 у паперовій формі безпосередньо через канцелярію суду, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 08.08.2024.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2024 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.

Ухвалою від 12.08.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та витребував у відповідача докази, а саме оригінали або засвідчені в установленому порядку копії: 1) звернення (клопотання/заяву/лист/рапорт) позивача від 28.11.2023 до відповідача, на яке відповідачем надано позивачу відповідь від 19.12.2023 №4/411; 2) звернення (клопотання/заяву/лист/рапорт) позивача від 27.05.2024 до відповідача, на яке відповідачем надано позивачу відповідь від 20.06.2024 №4/235; 3) рапорта (заяви) позивача, на підставі якого його було звільнено з військової служби; 4) наказів (або витягів з наказів в частині, що стосується позивача) начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2017 №23-РС та №24-РС.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав до суду 27.08.2024 року відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.

На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

Позивач – ОСОБА_1 є учасником бойових дій та інвалідом війни 3 групи, що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_2  від 22.12.2015.

04.12.2017 позивач виключений зі списків особового складу Рівненського ЗВВСП у ЗСУ та з усіх видів забезпечення з 04.12.2017, а з котлового забезпечення (тільки обідом) при військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з 05.12.2017, що підтверджується витягом з наказу начальника Рівненського ЗВВСП у ЗСУ (по стройовій частині) від 04.12.2017 року №254.

28.11.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання довідки про вартість за неотримане речове майно.

19.12.2023 відповідач надав відповідь №4/411, до якої додано довідку №557 від 19.12.2023 про вартість речового майна, що належить до видачі молодшому сержанту ОСОБА_1 . Відповідно до довідки №557 від 19.12.2023 позивачу всього надавалося 33 (тридцять три) предмети на загальну суму 16508,59 грн.

27.05.2024 позивач звернувся з заявою до відповідача. У відповідь на звернення, листом №4/235 від 20.06.2024 відповідач повідомив позивача про те, що грошова компенсація на підставі пункту 4 Постанови КМУ №178 виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального підрозділу, закладу, установи, організації. Підстав для виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно відсутні, оскільки у витязі з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.12.2017 року №254 дана виплата не зазначена.

Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану грошову компенсацію за належне, але не отримане ним речове майно, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178, в сумі 16508,59 грн.

4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснюється    Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Приписами статті 1-2 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Норми забезпечення речового майна військовослужбовців Збройних Сил України  визначено наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту" (далі – Наказ №232).

Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі    військові частини) визначаються Інструкцією з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475).

Згідно з абзацом 7 пункту 2  Інструкції № 475 речовим майном є предмети обмундирування, взуття, білизни, постільних речей, спорядження, спеціального, концертного та постового одягу, нагрудні знаки і знаки розрізнення, санітарно-господарське, культурно-просвітницьке та спортивне майно, верхолазне спорядження, спеціальне спорядження для службових собак, технічні засоби речової служби та запасні частини до них, інструмент та матеріали для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна, намети, брезенти, декоративні тканини і килимові вироби, музичні інструменти для штатних військових оркестрів, прапори, папір, канцтовари, бланки та книги обліку і звітності, мило та мийні засоби.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178 (далі – Порядок №178).

Відповідно до пункту 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу, а дія зазначеного Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Згідно з приписами пункту 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Пунктами 4, 5 Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 7 Порядку №178 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Відповідно до абзацу 1 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Приписами абзацу 3 пункту 242 Положення №1153/2008 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а грошова компенсація підлягає нарахуванню відповідно до  довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, виходячи із закупівельної вартості такого майна розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року.

Судом встановлено, що при звільненні позивачу не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно станом на день виключення зі списків особового складу відповідно до наказу від 04.12.2017 № 254. Отже, у діях відповідача вбачається протиправна бездіяльність, яка полягає невиконанні приписів абзацу 3 п. 242 Положення №1153/2008, а саме – виключенні позивача зі списків особового складу військової частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків на день виключення його зі списків особового складу.

Разом з тим,  з метою відновлення порушеного права на продовольче забезпечення, гарантованого статтею 9-1 Закону № 2011-XII, позивач звернувся із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, як того вимагає процедура, визначена пунктами 4, 5 Порядку 178 до військової частини за місцем проходження служби. Натомість, відмовляючи позивачу у виплаті такої компенсації, відповідач діяв безпідставно, оскільки саме заява (рапорт) військовослужбовця та додана до неї довідка про вартість речового майна, що належить до видачі вже є підставою для видачі командиром (начальником) військової частини територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації відповідного наказу, передбаченого пунктом 4 Порядку178.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним. Аналогічна позиція Європейського суду з прав людини викладена у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00).

Згідно з позицією Європейського суду у справі van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Дія зазначеного принципу взаємопов`язана з принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже у разі, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

За таких обставин, бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні в день виключення його зі списків військової частини 04.12.2017 року, а також наступна відмова відповідача від 20 червня 2024 року у нарахуванні та виплаті грошової компенсації на підставі заяви позивача є протиправною.

З огляду на вищенаведене, а також на гарантоване державою право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

5. Висновки суду по суті спору та позовних вимог

Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права, суд дійшов до наступних висновків по суті спору та позовних вимог.

Як зазначено в п.4 Порядку №178 підставою для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є наказ командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказ старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Зазначений наказ видається за заявою (рапортом) військовослужбовця за місцем військової служби.

Тобто пункт 4 Порядку № 178 передбачає застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).

З урахуванням наведеного суд відхиляє як безпідставні і необґрунтовані доводи і висновки відповідача щодо передчасності звернення позивача з адміністративним позовом (позовною заявою) до військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану грошову компенсацію, оскільки таке право у позивача виникло з моменту його виключення зі списків військової частини на підставі наказу 04.12.2017 року і яким він скористався.

В ході розгляду справи суд встановив, що позивач дотримався передбаченої законодавством процедури подання заяви з проханням виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, до якої долучив  довідку №557 від 19 грудня 2023 року про вартість речового майна, що належить до видачі. Однак, встановлені судом обставини справи та вказані листи відповідача від 19.12.2023 №4/41 та від 20.06.2024 №4/235, вказують на те, що відповідач за результатами розгляду вказаної вище заяви позивача від 27.05.2024 не прийняв відповідного рішення про задоволення або відмову у задоволенні цієї заяви, тобто не нарахував і не виплатив позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки №557 або не прийняв обґрунтованого рішення про відмову позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб`єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій (бездіяльності) з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не надано до суду жодного доказу на спростування доводів позивача по суті позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене та оцінюючи надані учасниками справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

6. Розподіл судових витрат.

Приписами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії –  задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки №557 від 19.12.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно в сумі 16508,59 (шістнадцять тисяч п`ятсот вісім гривень 59 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається  безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ).

        Суддя                                                                                  Олександр МАКСИМЧУК