КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77

e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Унікальний номер справи № 754/18197/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12351/2024Головуючий у суді першої інстанції - Бабко В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,

секретар Цуран С.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетник Ірина Сергіївна про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ПН КМНО Решетник І.С. , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсним заповіт від 22.08.1995, посвідчений приватним нотаріусом в м. Ялта АРК, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний батько ОСОБА_6 . Напередодні, у 2018 році у батька погіршився стан здоров`я. У травні 2018 року йому проведено оперативне втручання для поліпшення самопочуття. Під час знаходження батька в лікарні, його провідував його рідний брат (дядько позивачки) ОСОБА_2 , і пропонував йому свою допомогу.

Після одужання, навесні 2019 року, батько разом з дядьком поїхали до АРК, де батько раптово зник. В квітні 2019 року батька знайшли працівники поліції в м. Києві, після чого позивачка забрала батька до себе. З 15.04.2019 по 20.05.2019 батько перебував у центрі відновної психоматичної медицини, де він проходив курс психокорекції. У подальшому, за згодою батька, він був оформлений на стаціонарне лікування до територіального медичного закладу «Психіатрія», де він перебував до 07.06.2019.

Після обстеження у вищевказаному медичному закладі, позивачці з братом ОСОБА_3 було рекомендовано оформити опіку над батьком, оскільки він потребував сторонньої допомоги. Тому до суду була подана заява про визнання батька недієздатним та призначення над ним опіки. Позивачка зазначає, що 07.06.2019 оформила проживання батька, для догляду за ним, до Приватного медичного центру «Срібний вік.Еліт». Однак батько помер. У визначений законом строк позивачка звернулась до ПН КМНО Решетник І.С. із заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом була відкрита спадкова справа, з якої вбачається, що за життя ОСОБА_6 склав декілька заповітів, а саме:

22.08.1995 був складений заповіт в м. Ялта АРК на ім`я ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 , а також на все майно, яке буде належати спадкодавцю на день смерті;

25.10.1996 був складений заповіт в м. Ялта АРК на ім`я ОСОБА_7 , на квартиру АДРЕСА_2 ;

18.08.2009 був складений заповіт в м. Ялта АРК на ім`я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , квартиру АДРЕСА_4 , на квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 .

Однак у позивачки є сумніви у достовірності складання заповіту від 22.08.1995, оскільки в заповіті, в якому померлий заповідає своїй рідній сестрі ОСОБА_7 , спадкоємцем якої є ОСОБА_2 , після вказування анкетних даних ОСОБА_7 (її імені та ім`я по-батькові з адресою проживання) йде допис - «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти» (т. 1 а.с. 1-5).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.04.2024 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ПН КМНО Решетник І.С. про визнання заповіту недійсним відмовлено повністю (т. 6 а.с. 79-94).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що суд прийшов до висновку, що заповіт не містить ознак зміни змісту шляхом додрукування фрагменту: «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти». В основу свого твердження суд покладає висновок експерта за результатами проведення фізико-хімічної експертизи, в той час як по справі призначалась судова експертиза. Тобто, експертом самовільно змінено процесуальне визначення експертизи з «судової експертизи» на «фізико-хімічна експертиза матеріалів документів».

Окрім зазначеного, оспорюваний заповіт був укладений на тимчасово окупованій території України - АРК, встановити ідентичність змісту заповіту, що знаходиться в матеріалах справа нотаріуса, що посвідчив заповіт від 22.08.1995 в м. Ялта АРК на ім`я ОСОБА_7 , 1932 р.н. на квартиру АДРЕСА_1 нотаріусу не вдалось. На її численні запити, відповідь отримана не була, отже, фактично підтвердження ідентичності змісту заповіту відсутнє. Також нотаріусом не підтверджено чинності заповіту на даний час, оскільки матеріали спадкової справи такого підтвердження не містять. Наявність множинності заповітів, що містять різні заповідальні розпорядження, підтверджує необхідність встановлення чинності та змісту.

До того ж, наданий відповідачем оригінал заповіту містить прізвище ім`я по-батькові особи на російській мові, тому для тотожності особи, що уклала заповіт являється необхідним встановлення дати народження і місце проживання заповідача (т. 6 а.с. 100-107).

19.06.2024 ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що повністю погоджується з позивачем у питанні про те, що висновок експерта, за результатами проведення фізико-хімічної експертизи, не може бути покладено в основу рішення та є недопустимим доказом, оскільки експерт не мав права складати такий висновок, з тих підстав що згідно Реєстру атестованих судових експертів, свідоцтво № 231, що видано ОСОБА_8 (який проводив експертизу) є недійсним.

Окрім того, на думку ОСОБА_3 , є всі підстави вважати, що складений заповіт № 2-583 від 22.08.1995 у м. Ялта АРК, від імені ОСОБА_6 на ім`я своєї рідної сестри ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 складено з порушенням пункту 85 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14.06.1994 за № 18/5 (т. 6 а.с. 125-134).

22.06.2024 ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, де звертається увага на те, що позивачкою не наведено жодного доказу, який би поставив під сумнів вільне волевиявлення заповідача ОСОБА_6 під час підписання заповіту 1995 року, або невідповідності змісту заповіту його волі.

Окрім того, матеріали справи містять висновок експертизи, яка є законною, проведеною відповідно до вимог чинного законодавства, яка спростовує припущення позивача щодо додрукування окремого фрагменту, оскільки чітко зазначає, що оскаржуваний заповіт не містить ознак зміни змісту шляхом додрукування фрагменту «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти» (т. 6 а.с. 147-158).

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_11 не заперечував проти апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 , та третя особа ОСОБА_13 заперечували проти поданої апеляційної скарги та просили її відхилити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації смерті ГТУЮ у м. Києві, за актовим записом 9933.

18.06.2019 ПН КМНО Решетник І.С. заведено спадкову справу № 14/2019, після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі.

З матеріалів спадкової справи № 14/2019, заведеної після смерті ОСОБА_6 , вбачається, що із заявами про прийняття спадщини щодо майна померлого, звернувся ОСОБА_3 (син померлого), ОСОБА_1 (донька померлого), ОСОБА_4 (донька померлого) та ОСОБА_7 (сестра померлого).

У спадковій справі 14/2019 від 18.06.2019, щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , містяться два оригінали заповіту.

Заповіт від 18.08.2009, складений ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Желтухіним А.А., зареєстровано в реєстрі за № 1865.

Заповіт від 22.08.1995, складений ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 , «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти», посвідчений державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Темчиной Н.А., зареєстровано в реєстрі за № 2583.

Також, в матеріалах справи наявна копія заповіту від 25.10.1996, складений ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_2 , посвідчений державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Коржавиной Т.Ф., зареєстровано в реєстрі за № 1-2191.

27.12.2019 ПН КМНО Решетник І.С. , на підставі отриманої заяви від ОСОБА_1 щодо зупинення вчинення нотаріальних дій по спадковій справі № 14/2019 до вирішення справи судом, та на підставі отриманої ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 21.12.2019, зупинено вчинення нотаріальної дії по спадковій справі № 14/2019 після смерті ОСОБА_14 , до вирішення справи судом.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 , виданого Святошинським районним у м. Києві відділом ДРАЦС ЦМУ МЮ (м. Київ), за актовим записом 1232.

23.01.2021 П`ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 30/2021, після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до довідки П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Вих. № 154/01-16 від 27.01.2021, спадкоємцем за заповітом, посвідченим ОСОБА_15 , приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу АРК від 15.11.2013, за реєстровим № 342, та за законом майна померлої ОСОБА_7 є її рідний брат ОСОБА_2 .

Також, згідно із наданими сторонами до матеріалів справи виписок із медичних карток, консультативних заключень та іншої медичної документації, судом встановлено, що ОСОБА_6 з 2018 року по 2019 рік знаходився на лікуванні в медичних установах та проходив відповідні медичні обстеження.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсним заповітів ОСОБА_1 зазначала те, що їй нічого не відомо про заповіти, які були складені її батьком, на кого вони були складені та на яке майно, але вважала, що вона як рідна донька має право на частину спадкового майна батька після його смерті (т. 1 а.с. 1-5).

У подальшому, ОСОБА_1 було подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій просила визнати недійсним заповіт від 22.08.1995 посвідченого у м. Ялта АРК, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 в частині «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти», оскільки має сумнів у достовірності його складання. Зазначений заповіт містить допис, який не збігається рядком зі змістом основного тексту, тобто, є підстави вважати, що він є таким, що складено не батьком.

Тобто, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним заповіту від 22.08.1995, посвідчений в м. Ялта АРК, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 , ОСОБА_1 посилається на те, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми, а волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до п. 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01.01.2004.

Оскільки спірний заповіт було вчинено у 1995 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_6 ).

Статтею 524 ЦК УРСР визначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно із ст. 527 ЦК УРСР, спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт (ст. 544 ЦК УРСР).

Отже, ОСОБА_6 за життя, скористався правом на розпорядження своїм майном, на випадок смерті, та склав зокрема заповіт, від 22.08.1995 ім`я ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 , а також на все майно, яке буде належати спадкодавцю на день смерті.

Відповідно до Висновку експерта № 039 від 12.06.2023 за результатами проведення фізико-хімічної експертизи матеріалів та документів в цивільній справі № 754/18197/19, провадження № 2/754/635/23, вбачається, що текст заповіту від 22.08.1995, який був складений ОСОБА_6 в м. Ялта АРК, не містить ознак зміни змісту шляхом додрукування фрагменту: «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти».

Окрім зазначеного, під час розгляду справи в суді першої інстанції, експертом ОСОБА_8 , який в рамках цивільної справи проводив фізико-хімічної експертизу заповіту від 22.08.1995, зазначено, що при дослідженні ознак друкарської машини, фрагмент тексту «а также все имущество, какое окажется мне принадлежащим ко дню смерти» надруковано на одній і тій же друкарській машинці, що і основний текст заповіту, ознак що це додруковане, або має непослідовне друкування не виявлено.

Положенням ст. 541 ЦК УРСР визначалось, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений або прирівняний до нотаріально посвідчених (ст. 542 ЦК УРСР). Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених, заповіт може підписати інший громадянин. При цьому, зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено (ст. 543 ЦК УРСР).

Згідно із ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу. У частині 1 статті 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей».

Стаття 1 Закону України «Про нотаріат», у редакції чинній на час складання спірного заповіту, передбачала, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Статтею 34 Закону України «Про нотаріат» визначалось, що нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо);

Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних фізичних осіб, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України (ст. 56 Закону України «Про нотаріат»).

Порядок посвідчення заповітів визначала Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 № 18/5 (далі - Інструкція від 14.06.1994 № 18/5, яка діяла із змінами та доповненнями на час посвідчення спірного заповіту).

Згідно із Розділу 2 пункту 17 Інструкції від 14.06.1994 № 18/5, тексти нотаріально посвідчувальних угод, засвідчуваних копій документів і виписок із них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані ясно і чітко; числа і строки, що стосуються змісту посвідчувальних угод, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб - без скорочень і з зазначенням їх адреси. В необхідних випадках зазначаються номери рахунків юридичних осіб в установах банків. Прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місць їх проживання. При посвідченні угод за участю іноземних громадян зазначається також і їх громадянство. На нотаріально оформлюваних документах не заповнені до кінця рядки та інші вільні місця прокреслюються, за винятком документів, призначених для дії за кордоном, в яких прокреслення не допускаються. Дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (учасників угод та інших осіб, які підписали угоду, заяву та ін.) і повторені в кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене, можна було прочитати.

Відповідно до п. 82 Інструкції від 14.06.1994 № 18/5, нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 ЦК і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний особисто заповідачем (ст. 541 ЦК). У заповіті зазначаються: дата і місце народження заповідача; місце і час укладення заповіту (абз. 2 п. 82 в редакції Наказу Мін`юсту № 51/5 від 17.10.2000).

Пунктом 85 Інструкції від 14.06.1994 № 18/5 визначено, що заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов`язаний роз`яснити заповідачу зміст ст. 535 ЦК.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. (частини 2, 3 статті 43 Закону України «Про нотаріат»)

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат», під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

Аналізуючи зазначені норми права, які діяли на момент складання оскаржуваного заповіту, а також наявні в матеріалах справи докази, слід дійти висновку про те, що позивачем не доведено незаконність складання батьком заповіту, і як наслідок, його не відповідність діючому на час його написання законодавству, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність сумнівів у достовірності складання ОСОБА_6 повного обсягу змісту заповіту від 22.08.1995.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність складеного заповіту з підстав відсутності обов`язкового зазначення у документі року народження і місця проживання спадкодавця є помилковими з тих підстав, що такого обов`язкового зазначення Інструкцією від 14.06.1994 № 18/5, на момент складання заповіту, не було передбачено.

Такі вимоги абзацу 2 пункту 82 Інструкції від 14.06.1994 № 18/5, з`явились лише з 17.10.2000, на підставі Наказу Мін`юсту № 51/5, тобто через п`ять років після посвідчення опорюваного заповіту.

Окрім того, зі змісту тексту заповіту вбачається що прізвища, імена та по батькові громадян написані чітко та повністю, із зазначенням місць їх проживання. Жодних видимих виправлень та дописок, текст заповіту не містить, що підтверджується також Висновком експерта № 039 від 12.06.2023.

При цьому, посилання апелянта на незаконність Висновку експерта № 039 від 12.06.2023 за результатами проведення фізико-хімічної експертизи матеріалів документів, є безпідставним, а заявлене під час апеляційного перегляду справи, клопотання про призначення експертизи задля надання відповіді на питання чи вносились зміни в текст заповіту, не може бути задоволено з тих підстав, що таке клопотання вже було заявлено саме позивачем у суді першої інстанції, і яке було задоволено.

Зі змісту клопотання вбачається, що представником позивача визначались як експертна установа, у якій має бути проведена експертиза, так і формулювались питання, які поставляться експерту, незважаючи на заперечення відповідача.

Окрім того, із матеріалів справи вбачається, що експертною установою направлявся до суду лист щодо призначення експерта, надання дозволу на пошкодження заповіту та оплати. З даним листом були ознайомлені усі учасники процесу. Також, у листі повідомлялось, що буде проводитись саме фізико-хімічна експертиза, яку буде проводити саме експерт ОСОБА_8 , у якого у зв`язку зі звільненням скасовано свідоцтво експерта, однак не позбавлено кваліфікації.

З боку позивача було надано заяву про задоволення клопотання експертної установи, надають дозвіл на часткове пошкодження друкованого тексту, оплату гарантують, проти експерта ОСОБА_8 не заперечують.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем уже заявлялось клопотання про проведення експертизи в суді першої інстанції, і таке клопотання було задоволено, і саме позивачем визначалась експертна установа, та не заявлявся відвід експерту, тому відсутні підстави для його повторного розгляду у суді апеляційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 на те, що під час написання заповіту, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі є недоведеними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Згідно із ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Стаття 1217 ЦК України визначає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із частин 1, 2 статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Отже, зі змісту спадкової справи вбачається, що державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Темчиною Н.А., було визначено обсяг цивільної дієздатності спадкодавця ОСОБА_6 , що підтверджується наявним записом нотаріусом в самому Заповіті від 22.08.1995.

Крім того, з оригіналу Заповіту вбачалося, що ОСОБА_6 було роз`яснено зміст статей 534, 535 ЦК УРСР, як того вимагала Інструкція від 14.06.1994 № 18/5.

З наведеного вбачається, що матеріалами справи не доведено наявність будь-яких доказів на підтвердження вчинення дій, які за своїм наслідком мали б на меті вплив на волю спадкодавця під час складання оскаржуваного заповіту, за наслідками вчинення яких можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Таким чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про відмову задоволенні позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Понесені заявниками судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають (ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст складено 01 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач

Судді