ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 642/3541/23

провадження № 61-2380св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Селидівська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області, Комунальне некомерційне підприємство «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради»,

третя особа - Селидівська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П. та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області (далі - Селидівська МВА), Комунального некомерційного підприємства «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» (далі - КНП «Селидівська центральна міська лікарня»), третя особа - Селидівська міська рада (далі - - Селидівська міськрада), про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що 24 травня 2022 року між ОСОБА_1 та Селидівською міською радою був укладений контракт з керівником КП охорони здоров`я, на підставі якого її призначено на посаду директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» строком до 23 травня 2027 року. Відповідно до контракту від 24 травня 2022 року визначено його умови, підстави розірвання, звільнення керівника з посади з ініціативи органу управління майном до закінчення строку дії контракту, зокрема, орган управління майном (Селидівська міськрада) має право звільняти керівника з посади у разі закінчення строку дії цього контракту, достроково за ініціативою керівника, а також у разі порушення керівником вимог законодавства та умов цього контракту; дія цього контракту припиняється: із закінченням строку, на який його укладено, за згодою сторін, з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

На підставі Указу Президента України від 01 вересня 2022 року № 620/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області» утворено Селидівську МВА.

Під час її перебування на лікарняному, відносно позивача було проведено службове розслідування. Відповідно до розпорядження начальника Селидівської МВА від 14 жовтня 2022 року № 23-к позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України, статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як таку, що не відповідає займаній посаді. Зазначено, що днем звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності. Підстава: акт про службове розслідування від 12 жовтня 2022 року.

13 лютого 2023 року начальник Селидівської МВА ОСОБА_2 , не маючи відповідних повноважень та прав, видав розпорядження № 74-к, яким самостійно вирішив, що розпорядження начальника міської військової адміністрації від 14 жовтня 2022 року № 23-к «Про звільнення ОСОБА_3 » вважати таким, яке втратило чинність та цим же розпорядженням її звільнено 13 лютого 2023 року з посади директора відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою став лист в. о. директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» Кіяшко І. А. від 13 лютого 2023 року № 01-6/270 на ім`я начальника Селидівської МВА ОСОБА_2 , в якому зазначено прохання розглянути можливість змінити підстави звільнення ОСОБА_1 , оскільки її звільнення є виробничою необхідністю, тому що обов`язки керівника неможливо перерозподілити між іншими працівниками.

Позивач вважала своє звільнення незаконним, оскільки законодавство не зобов`язує роботодавця звільняти працівника, який хворіє тривалий час, крім того, її звільнення повинно бути у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, а саме 20 лютого 2023 року, а не 13 лютого 2023 року.

Крім того, вважала, що до повноважень начальника Селидівської МВА Немченка А. М. входить призначення та звільнення працівників відповідної військово-цивільної адміністрації, однак, позивач у військово-цивільній адміністрації не працювала. Також вказала, що виробничої необхідності у її звільнені не було, так як була призначена особа, яка виконувала обов`язки директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня».

Оскільки відповідач самостійно скасував попереднє її звільнення, тому спору в цій частині немає.

Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

визнати розпорядження Селидівської МВА від 13 лютого 2023 року № 74-к в частині «звільнити ОСОБА_4 , директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» 13 лютого 2023 року, у зв`язку з не з`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України» незаконним та скасувати пункт 2 розпорядження Селидівської МВА від 13 лютого 2023 року № 74-к (в іншій частині залишити розпорядження без змін), поновивши позивача на посаді директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» з 13 лютого 2023 року;

стягнути з КНП «Селидівська центральна міська лікарня» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 лютого 2023 року по 15 серпня 2023 року у сумі 428 032,44 грн та починаючи з 16 серпня 2023 року по день ухвалення судом рішення у сумі 3 242,67 грн за кожен робочий день вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року, з урахуванням ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2023 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 до Селидівської МВА, КНП «Селидівська центральна міська лікарня», третя особа Селидівська міськрада, про часткове визнання протиправним та часткове скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Визнано розпорядження Селидівської МВА від 13 лютого 2023 року № 74-к в частині «звільнити ОСОБА_4 , директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» 13 лютого 2023 року, у зв`язку з не з`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України» незаконним та скасовано пункт 2 розпорядження Селидівської МВА від 13 лютого 2023 року № 74-к, в іншій частині - залишено розпорядження без змін.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» з 13 лютого 2023 року.

Стягнуто з КНП «Селидівська центральна міська лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 лютого 2023 року по 20 вересня 2023 року у сумі 512 342 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду щодо поновлення на роботі незаконно звільненої ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивоване тим, що:

функціональні обов`язки, права та відповідальність директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» визначені контрактом від 24 травня 2022 року. На підставі Указу Президента України від 01 вересня 2022 року № 620/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області» утворено Селидівську МВА. Однак, Верховною Радою України рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови, не приймалось. Відповідно пункту 3 частини 6 статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» до повноважень начальника військової адміністрації віднесено призначення та звільнення з посад працівників відповідної військової адміністрації, але не надані повноваження щодо призначення та звільнення керівників комунальних підприємств, установ, організацій. Таким чином, начальник Селидівської МВА не був наділений повноваженнями щодо розірвання контракту з позивачем;

звільнення позивача відбулося в період її тимчасової непрацездатності та суперечить вимогам закону. При цьому, відповідачем при звільненні позивача не встановлювались підстави непрацездатності позивача, які б могли свідчити про можливість збереження за нею місця роботи до відновлення працездатності;

однією з підстав звільнення ОСОБА_1 була виробнича необхідність, оскільки обов`язки керівника неможливо перерозподілити. Під виробничою необхідністю розуміють таку ситуацію, при якій заміщення непрацездатного працівника є необхідним (неможливо ні перерозподілити обов`язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби). Оскільки були призначені особи, які виконували обов`язки позивача згідно статуту виробнича необхідність на звільнення директора ОСОБА_1 була відсутня;

оскільки є підстави для поновлення позивача на роботі середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня незаконного звільнення (13 лютого 2023 року) по день ухвалення судом рішення (20 вересня 2023 року) становить 512 341,86 грн, які підлягають стягнення з КНП «Селидівська центральна міська лікарня».

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2023 року заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Допущено негайне виконання рішення суду у справі № 642/3541/23, а саме щодо стягнення з КНП «Селидівська центральна міська лікарня» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 лютого 2023 року по 20 вересня 2023 року в межах суми платежу за один місяць. В іншій частині вимог відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване тим, що такий спосіб негайного виконання судового рішення у вигляді стягнення всієї суми боргу має винятковий характер та має бути зумовлений обґрунтованими/виключними причинами та підставами. Позивачем у заяві таких обставин не наведено. Також суд враховав, що КНП «Селидівська центральна міська лікарня» є комунальним закладом охорони здоров`я і відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, а тому стягнення одразу всієї суми боргу перед позивачем може спричинити негативні наслідки для відповідача як для бюджетної установи.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_5 , який діє в інтересах Селидівської МВА та КНП «Селидівська центральна лікарня» задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року скасовано. Ухвалено нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» з 13 лютого 2023 року на 20 лютого 2023 року.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Селидівської МВА та КНП «Селидівська центральна лікарня» по 7 685,13 грн судового збору, сплаченого в суді апеляційної інстанції.

Компенсовано на користь Селидівської МВА та КНП «Селидівська центральна лікарня» судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 кожному за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду мотивована тим, що:

застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи;

звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України було законним, оскільки безперервний чотирьохмісячний період непрацездатності позивача розпочався 10 жовтня 2022 року та безперервно тривав до дати звільнення позивача 13 лютого 2023 року, тобто протягом більш як чотирьох місяців підряд, її захворювання не були визнані МСЕК такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз. З огляду на законність звільнення позивача з роботи, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню як похідні, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів апеляційного суду вказала, що жодним положенням законодавства України не передбачено, що роботодавець зобов`язаний утриматися від звільнення працівника на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, якщо таке звільнення не пов`язане з необхідністю прийняття нового працівника для виконання виробничих завдань або функцій працівника, який підлягає звільненню та вважала помилковими висновки суду першої інстанції про те, що виробничої необхідності у звільненні позивача не було, враховуючи, що чинним законодавством не передбачено зобов`язання роботодавця звільнювати працівника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України лише за наявності виробничої необхідності.

Також апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності повноваження у начальника Селидівської МВА щодо розірвання контракту з позивачем, оскільки вони спростовуються постановою Верховної Ради України від 21 вересня 2022 року № 2616-ІX «Про здійснення начальниками Добропільської, Мирноградської, Покровської та Селидівської міських військових адміністрацій Покровського району Донецької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з тим, апеляційний суд погодився з доводом позивача щодо помилкового визначення відповідачем дати її звільнення під час тимчасової непрацездатності та задовольнив частково позов в частині зміни дати звільнення позивача з 13 лютого 2023 року на 20 лютого 2023 року.

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року заяву ОСОБА_5 , який діє в інтересах Селидівської МВА, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Селидівської МВА 10 000 грн понесених витрат на правничу (правову) допомогу.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

апеляційна скарга ОСОБА_5 , який діє в інтересах Селидівської МВА містить заяву про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи, постанова Харківського апеляційного суду була прийнята 18 січня 2024 року, заява про ухвалення додаткового рішення направлена до суду 23 січня 2024, тобто у строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. До заяви представником додані докази на підтвердження розміру витрат, а саме копії: договору № А/2023.10.03 про надання послуг від 12 жовтня 2023 року, додаткової угоди № 1 до договору про надання послуг від 12 жовтня 2023 року, акта № 71 здачі-приймання наданих послуг від 22 грудня 2023 року, платіжної інструкції № 6, акта № 3 здачі-приймання наданих послуг від 22 січня 2024 року. Вирішуючи питання про обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу, апеляційний суд вказав, що справа перебувала в провадженні суду не тривалий час, не потребувала від відповідача додаткового збору доказів, у справі було проведено всього декілька судових засідань за участю адвоката Замніуса А. Ю. Тому апеляційний суд вважав, що заявлений представником відповідача розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 36 225 грн, є значно завищеним. Співмірним та розумним розміром понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу є 10 000 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить постанову Харківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

бланк ордеру серії СВ № 1066808, доданий до апеляційної скарги, не належить адвокатському об`єднанню «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ» (далі - АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ»), що свідчить про те, що повноваження адвоката Замніуса А. Ю. не підтверджені належними та достовірними доказами на представництво інтересів Селидівської МВА та права підпису апеляційної скарги, а саме:

в цьому ордері місце знаходження адвокатського об`єднання: 61057, Харківська область, Харківський район, м. Харків, район Київський, вул. Скрипника, буд. 14, літ А, але бланк ордеру серії СВ № 1066808 не належить цьому адвокатському об`єднанню, тобто ордер отриманий та належить адвокату Замніусу А. Ю.;

долучений пізніше до справи ордер серії СВ № 1066808 з заявою від 05 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд», не містить будь-яких підписів;

єдиним керівником та представником з правом підпису АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ» зазначено керівника адвокатського об`єднання Гавриш Т.С.;

доказів того, що адвокат Замніус А. Ю. перебуває у трудових відносинах з АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ» матеріали справи не містять;

в порушення пункту 2 частини другої статті 356 ЦПК України апеляційна скарга не містить інформацію про місцезнаходження та/або перебування адвоката Замніуса А. Ю., апеляційну скаргу адвокат надіслав з м. Київ, тобто робоче місце адвоката знаходиться у м. Київ, а не за адресою місцезнаходження адвокатського об`єднання, яке видало ордер;

з огляду на викладене вважає, що у апеляційного суду не було законних підстав відкривати апеляційне провадження та переглядати справу по суті, тому ухвала суду апеляційної інстанції від 24 листопада 2023 року про відкриття апеляційного провадження підлягає скасуванню.

з таких самих підстав, суд апеляційної інстанції помилково не повернув заяву ОСОБА_5 , який діє в інтересах КНП «Селидівська центральна лікарня» про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_5 , який діє в інтересах Селидівської МВА на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року. Доданий до цієї заяви бланк ордеру серії СВ № 1072044 не належить адвокатському об`єднанню та не був отриманий АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ», ордер містить підпис керівника адвокатського об`єднання Гавриш Т. С., який відрізняється від підпису керівника цього адвокатського об`єднання, який наявний у договорі № А/2023.10.03/ від 12 жовтня 2023 року. Тому ухвала Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року про приєднання до апеляційної скарги також підлягає скасуванню;

вона отримувала від відповідачів тільки процесуальні документи, ордери надавалися тільки суду, тому дізналася про відсутність у ОСОБА_5 повноважень діяти в інтересах Селидівської МВА та КНП «Селидівська центральна лікарня» 02 лютого 2024 року після ознайомлення з матеріалами справи;

те, що у Селидівській МВА виникла виробнича необхідність у звільненні позивача, підтверджено представником у відзиві на позовну заяву, що відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Однак, суд апеляційної інстанції всупереч визнаної обставини сторонами помилково зазначив, що чинним законодавством не передбачено зобов`язання роботодавця звільнювати працівника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України лише за наявності виробничої необхідності;

суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, застосовані у неподібних правовідносинах;

суд апеляційної інстанції всупереч висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, стягнув з позивача судовий збір за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також позивач зазначила про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

Верховний Суд не висловлювався щодо того, що роботодавець визнає, що звільнення робітника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України це виключно виробнича необхідність;

судовий збір за відповідачів сплачений готівкою іншою особою у відділенні Ощадбанку у місті Києві, відповідачі не сплачували судовий збір з власного рахунку, про що свідчить відсутність відомостей з Єдиного веб порталу використання публічних коштів, тому з зазначених питань необхідні висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах у зв`язку з тим, що у подібних правовідносинах, де стає питання про розподіл судових витрат у справах, де стороною справи є юридичні особи публічного права, які є лише розпорядником бюджетних коштів відповідних рад, можливі труднощі щодо вирішення питань стягнення на користь таких осіб судових витрат, які сплачені готівкою іншими особами. Якими саме належними документами юридичні особи публічного права зобов`язані підтверджувати сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року скасувати, відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

поза увагою апеляційного суду залишилося те, що адвокат Замніус А. Ю. у своїй заяві зазначив, що документи про повноваження представника містяться в матеріалах справи, однак матеріали справи не містять доказів, що адвокат Замніус А. Ю. перебуває у трудових відносинах з АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ», а додані до заяви ксерокопії документів не засвідчені належним чином, що є підставою для відмови у задоволенні заяви (постанова Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 810/719/18);

апеляційний суд не врахував, що до заяви про ухвалення додаткового рішення додані договори між АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ» та Селидівською МВА, але адвокат Замніус А. Ю. здійснює індивідуальну адвокатську діяльність. Селидівська МВА не надавала згоди на представництво її інтересів адвокатом Замніусом А. Ю., жодного договору між Селидівською МВА та адвокатом Замніусом А. Ю. матеріали справи не містять. АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ» не приймало участі в якості представника Селидівської МВА, а адвокат Замніус А. Ю. не входить до складу АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ».

Позиція інших учасників справи

У березні 2024 року Селидівська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року за підписом представника ОСОБА_5 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

інтереси Селидівської МВА адвокат Замніус А. Ю. представляв не лише в Харківському апеляційному суді, а й у Ленінському районному суді м. Харкова, проте ОСОБА_1 не оскаржує рішення Ленінського районного суду з цих підстав;

апеляційний суд належним чином виконав обов`язок і перевірив апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року на наявність підстав для залишення її без розгляду, та залишення її без руху;

бланк ордеру є єдиним, відповідно до затвердженої типової форми. Ордер, що відповідає законодавству, не може виглядати інакшим чином, ніж затверджена типова форма. До того ж, він генерується автоматично в «особистому кабінеті адвоката» на сайті НААУ. На сьогодні немає технічної можливості генерувати ордер на якомусь бланку юридичної особи, про що веде мову позивач. В матеріалах справи містяться докази, які прямо підтверджують обізнаність і волевиявлення Селидівської МВА на представництво її інтересів адвокатом АО «Юридична фірма АЙ Л ЕФ» Замніусом А. Ю. Відповідно до пункту 3.2.3 договору про надання послуг № А/2023.10.03/ від 12 жовтня 2023 року, укладеного між Селидівською МВА та АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ», виконавець зобов`язаний погоджувати з клієнтом проекти підготовлених документів. Перед відправкою документів до суду відповідач ознайомлювався з документами, які підписував адвокат Замніус А. Ю., і жодних заперечень щодо неналежних повноважень представника не надходило;

адреса робочого місця адвоката Замніуса А. Ю. згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру адвокатів України співпадає з адресою АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ»;

застосовуючи положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавець не зобов`язаний пов`язувати можливість звільнення працівника з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов`язків відсутнього працівника на іншу особу (постанова Верховного Суду у справі № 698/459/21).

У травні 2024 року Селидівська МВА подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, додатковупостанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

позивач помилково вважає, що ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1066808, виданий не АО «Юридична фірма Ай Ел Еф», оскільки цей ордер містить інформацію, що він виданий АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ». Ордери генеруються автоматично через «Особистий кабінет адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Облік згенерованих ордерів здійснюється автоматично системою управління електронної бази даних Єдиного реєстру адвокатів України. Таким чином, бланк ордеру є єдиним, відповідно до затвердженої типової форми. Ордер, що відповідає законодавству, не може виглядати інакшим чином, ніж затверджена типова форма. Підписаний власноручно ордер серії СВ № 1066808 міститься в матеріалах справ;

адвокат Замніус А. Ю. перебуває у трудових відносинах АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ», що підтверджується довідкою № 01/02-24 від 28 лютого 2024 року, виданою АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ» та довідкою № 01/04-24 від 03 квітня 2024 року, які наявні у матеріалах справи;

місце роботи адвоката Замніуса А. Ю. співпадає з місцезнаходженням АО «Юридична фірма Ай Ел Еф», але при цьому вимоги щодо такої відповідності немає в жодному нормативному акті України. Жодних вказівок, пов`язаних із тим, що процесуальні документи в паперовій формі повинні надсилатись виключно за місцезнаходженням юридичної особи-роботодавця адвоката, чинне законодавство України не містить;

поза увагою позивача залишився пункт 10 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, відповідно до якого під час дії воєнного стану на території України дозволяється видача адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням ордеру без скріплення його печаткою юридичної особи та без підпису керівника адвокатського об`єднання, адвокатського бюро. Правовідносини між адвокатом, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера та адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро врегульовуються внутрішніми документами цих організаційно правових форм здійснення адвокатської діяльності;

згода Селидівської МВА щодо представництва її інтересів адвокатом Замніусом А. Ю., про відсутність якої зазначає позивач, є внутрішніми відносини між адвокатом і клієнтом, які не повинні повідомлятись позивачу, наявність або відсутність подібної згоди не може бути предметом розгляду у суді.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, витребувано справу з суду першої інстанції.

У квітні 2024 року матеріали цивільної справи № 642/3541/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду відзиву Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області на касаційну скаргу, який поданий представником ОСОБА_5 , відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 лютого 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 640/687/19, 17 червня 2021 року у справі № 380/13109/21, від 24 листопада 2021 року у справі № 552/12425/21, від 27 січня 2020 року справа № 654/941/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 757/7573/19-ц, від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 18 березня 2020 року у справі № 759/10039/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 809/763/14, від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 686/21009/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 461/7292/17,від 13 лютого 2021 року у справі № 703/2695/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 265/5327/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 199/9361/19, від 19 травня 2021 року у справі № 754/76/18, від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 826/3582/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 640/687/19, 17 червня 2021 року у справі № 380/13109/21, від 24 листопада 2021 року у справі № 552/12425/21, від 06 січня 2022 року у справі № 200/7994/19-а, від 13 червня 2023 року у справі № 140/513/23, від 27 жовтня 2023 року у справі № 990SCCV/16/23, від 17 липня 2019 року у справі № 810/719/18 тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 24 травня 2022 року між ОСОБА_1 та Селидівською міською радою укладений контракт з керівником комунального підприємства охорони здоров`я, на підставі якого її призначено на посаду директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» строком до 23 травня 2027 року.

Відповідно до контракту від 24 травня 2022 року орган управління майном (Селидівська міськрада) має право звільняти керівника з посади у разі закінчення строку дії цього контракту, достроково за ініціативою керівника, а також у разі порушення керівником вимог законодавства та умов цього контракту (пункт 9 підпункт 2); дія цього контракту припиняється: із закінченням строку, на який його укладено, за згодою сторін, з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом (пункт 23 підпункти 1, 2, 3); цей контракт може бути розірваний, а керівник звільнений з посади з ініціативи органу управління майном до закінчення строку дії контракту (пункт 24).

На підставі Указу Президента України від 01 вересня 2022 року № 620/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області» утворено Селидівську МВА.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 21 вересня 2022 року № 2616-ІX «Про здійснення начальниками Добропільської, Мирноградської, Покровської та Селидівської міських військових адміністрацій Покровського району Донецької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування:

1) начальники Добропільської, Мирноградської, Покровської та Селидівської міських військових адміністрацій Покровського району Донецької області: крім повноважень, віднесених до їх компетенції Законом України«Про правовий режим воєнного стану», здійснюють повноваження відповідних міських рад, їх виконавчих комітетів, відповідних міських голів; можуть затвердити тимчасову структуру виконавчих органів відповідної міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду);

2) апарати Добропільської, Мирноградської, Покровської та Селидівської міських рад та їх виконавчих комітетів, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третьогопункту 1 частини другої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»), комунальні підприємства, установи та організації Добропільської, Мирноградської, Покровської та Селидівської міських територіальних громад підпорядковуються відповідно начальнику Добропільської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, начальнику Мирноградської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, начальнику Покровської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області та начальнику Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області.

14 жовтня 2022 року начальником Селидівської МВА Немченко А. М. видано розпорядження № 23-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України. Днем звільнення є наступний день за днем закінчення тимчасової непрацездатності. Підстава - акт про службове розслідування від 12 жовтня 2022 року.

13 лютого 2023 року начальником Селидівської МВА Немченко А. М. видано розпорядження № 74-к, яким установлено вважати таким, що втратило чинність розпорядження начальника міської військової адміністрації від 14 жовтня 2022 року № 23-к про звільнення ОСОБА_1 та звільнено позивача 13 лютого 2023 року, у зв`язку з не з`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава звільнення - доповідна записка в. о. директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» Кіяшка І. А.

Згідно з розпорядженням начальника Селидівської МВА Немченка А. М. від 17 жовтня 2022 року встановлено, що на період хвороби директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» ОСОБА_1 було призначено в. о. директора підприємства - медичного директора Дубік О. Цим розпорядженням ОСОБА_6 увільнено від цього обов`язку та призначено в. о. КНП «Селидівська центральна міська лікарня» Воронкову С.

На час звільнення ОСОБА_1 13 лютого 2023 року в. о. КНП «Селидівська центральна міська лікарня» був призначений ОСОБА_7 з 29 листопада 2022 року.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2, 7.3, 7.4.4 статуту КНП «Селидівська центральна міська лікарня» управління підприємством (КНП «Селидівська центральна міська лікарня») здійснює Селидівська міська рада (засновник/власник), поточне керівництво здійснює керівник - директор, строк найму, права та обов`язки, відповідальність директора визначаються контрактом; міський голова погоджує призначення медичного директора та заступника директора підприємства; засновник (власник) в особі міського голови укладає і розриває контракт з директором підприємства.

Відповідно до пункту 7.9 статуту КНП «Селидівська центральна міська лікарня» у разі відсутності директора підприємства або неможливості виконувати свої обов`язки з інших причин, обов`язки виконує медичний директор чи інша особа згідно з функціональними (посадовими) обов`язками.

Відповідно до копій листків непрацездатності ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною з 10 жовтня 2022 року по 19 лютого 2023 року.

Згідно з довідкою МСЕК від 24 червня 2020 року серії 12 ААБ № 881632 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи.

Позиція Верховного Суду

Щодо ухвали апеляційного суду від 24 листопада 2023 року про відкриття апеляційного провадження та ухвали від 20 грудня 2023 року про приєднання до апеляційної скарги

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи (частина третя статті 356 ЦПК України).

До апеляційної скарги додаються: довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися (пункт 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частини друга, третя статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Адвокатське об`єднання може залучати до виконання укладених об`єднанням договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах (частина шоста статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (частина перша статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги нова редакція, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 41 від 12 квітня 2019 року, у редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанціях, бланки ордерів, згідно затвердженої типової форми, генеруються у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua слідуючи командам системи. Облік згенерованих ордерів здійснюється автоматично системою управління електронної бази даних Єдиного реєстру адвокатів України. Історія генерування ордерів відображається у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті НААУ та у адміністративній частині електронної бази даних ЄРАУ.

Відповідно до пункту 10 Положення про ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги нова редакція, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 41 від 12 квітня 2019 року, у редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанціях, під час дії воєнного стану на території України дозволяється видача адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням ордеру без скріплення його печаткою юридичної особи та без підпису керівника адвокатського об`єднання, адвокатського бюро. Правовідносини між адвокатом, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера та адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро врегульовуються внутрішніми документами цих організаційно правових форм здійснення адвокатської діяльності.

Відповідно до Положення про ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги нова редакція, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 41 від 12 квітня 2019 року, у редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанціях, ордер містить наступні реквізити: 12.1. Серію, порядковий номер ордера; 12.2. Прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; 12.3. Посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; 12.4. Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 12.5. Прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; 12.6. Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об`єднання та його місцезнаходження);12.7. Адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, яке видає ордер; 12.8. Обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги; 12.9. Дату видачі ордера; 12.10. Підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»); 12.11. Підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі «Адвокат»); 12.12. Підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням. Під час дії воєнного стану на території України реквізити, передбачені цим підпунктом, можуть оформлятись у відповідності до п. 10 цього Положення; 12.13. Двовимірний штрих-код QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ; 12.14. Реквізити 12.1, 12.5 (крім номера посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане), 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2020 року у справі № 755/901/18 (провадження № 61-19450св19) зазначено, що: «позовна заява ОСОБА_1 подана та підписана адвокатом Адвокатського об`єднання «Статніков та партнери» Петришак М. Я. В матеріалах справи (т. 1 а. с. 53) наявний витяг із договору про надання адвокатських послуг № 20/09/2017 від 20 вересня 2017 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Статніков та партнери» і ОСОБА_1, за умовами якого Клієнт доручає, а Об`єднання бере на себе зобов`язання представляти інтереси Клієнта зокрема в судах України, для чого Клієнт надає Об`єднанню право, у тому числі подавати позовні заяви та розписуватись за Клієнта. Судами встановлено, що ОСОБА_8 є адвокатом АО «Статніков та партнери». До позову додана копія ордеру на надання правової допомоги серії КВ № 192479 від 20 вересня 2017 року, підписаного керівником АО «Статніков та партнери» адвокатом Статніковим Д. Д. та засвідченого печаткою АО «Статніков та партнери», згідно із яким адвокат Петришак М. Я. на підставі договору про надання правової допомоги № 20/09/2017-01 від 20 вересня 2017 року уповноважена надавати правову допомогу ОСОБА_1 в НБУ та у судах України (т. 1 а. с. 51). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1, поданим в її інтересах адвокатом АО «Статніков та партнери» Петришак М. Я. ОСОБА_1 не заперечувала повноважень адвоката Петришак М. Я. на представництво її інтересів в суді у справі № 755/901/18, у тому числі на подання та підписання позову. Адвокат Петришак М. Я. у лютому 2018 року зверталась до НБУ із адвокатським запитом, вказуючи що діє на підставі договору від 20 вересня 2017 року № 20/09/2017-01, надаючи до свого запиту ордер на надання правової допомоги (т.1 а. с. 105-106). Вказаний запит був розглянутий НБУ по суті, про що надана відповідь від 14 лютого 2018 року, в якій відсутні будь-які заперечення щодо повноважень ОСОБА_8 , як представника ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 112). Не зазначено про відсутність повноважень особи, яка підписала позовну заяву і у відзиві НБУ на позов ОСОБА_1. Вперше про недоліки ордеру на надання правової допомоги від 20 вересня 2017 року представником НБУ було заявлено в судовому засіданні 20 червня 2019 року, тобто більш ніж через рік після відкриття провадження у справі. Аналізуючи в сукупності вказані обставини, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України, для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. За встановлених у розглядуваній справі обставин, залишення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України, очевидно було б проявом надмірного формалізму та призвело б до порушення права позивача на справедливий суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду».

Питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 357 цього Кодексу (частина друга статті 359 ЦПК України).

Учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали (частина перша статті 363 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у жовтні 2023 року Селидівська МВА подала апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року, яка підписана представником ОСОБА_5 ;

до апеляційної скарги на підтвердження повноважень Замніуса А. Ю. діяти в інтересах Селидівської МВА доданий ордер Серія СВ № 1066808, виданий АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ», який містить підпис адвоката;

ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , який діє в інтересах Селидівської МВА на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року;

у грудні 2023 року КНП «Селидівська центральна міська лікарня» подало заяву про приєднання до апеляційної скарги Селидівської МВА, яка підписана представником ОСОБА_5 ;

до апеляційної скарги на підтвердження повноважень Замніуса А. Ю. діяти в інтересах КНП «Селидівська центральна міська лікарня» доданий ордер Серія СВ № 1072044, виданий АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ», який містить підпис адвоката та керівника адвокатського об`єднання;

ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року прийнято заяву ОСОБА_5 , який діє в інтересах КНП «Селидівська центральна лікарня», про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_5 , який діє в інтересах Селидівської МВА на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року;

КНП «Селидівська центральна лікарня» та Селидівська МВА не заперечували повноважень адвоката Замніуса А. Ю. на представництво їх інтересів в суді у справі, що переглядається, у тому числі на подання та підписання апеляційної скарги, заяви про приєднання до апеляційної скарги;

з огляду на викладене, адвокат Замніус А. Ю. мав право на підписання та подання апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року від імені та в інтересах Селидівської МВА та заяви про приєднання до цієї апеляційної скарги в інтересах КНП «Селидівська центральна лікарня», тому підстави для скасування ухвал апеляційного суду від 24 листопада 2023 року та від 20 грудня 2023 року відсутні, а доводи касаційної скарги, є необґрунтованими.

Щодо суті спору

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 5 частиною першою статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що підставою звільнення може бути тільки безперервна непрацездатність більше чотирьох місяців. Сумарний облік часу відсутності працівника не допускається. Вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг чотиримісячного строку. Звільняти за пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП України можна за умови, що у роботодавця була виробнича необхідність у такому звільненні. Роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби, а не тоді, коли він одужав і вийшов на роботу. Не можна звільнити працівника, якщо він уже одужав і став до виконання своїх трудових обов`язків, незважаючи на те, що тимчасова непрацездатність до цього продовжувалася понад чотири місяці (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 367/6881/15-ц (провадження № 61-465св17)).

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 759/10039/18 (провадження № 61-10705св19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Згідно з пунктом 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата працездатності) - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

Випадок тимчасової непрацездатності - тимчасова непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується видачею листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров`я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка непрацездатності - «стати до роботи».

У разі, якщо особа стала непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не переривається.

При виникненні іншого захворювання, травми, відпустки в зв`язку з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається новим.

Отже, на день звільнення позивач був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд.

Пунктом 4.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 455 від 13 листопада 2001 року (далі - Інструкція № 455), обумовлено, що направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п`яти місяців у зв`язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності.

Слід зазначити, що конкретний список захворювань, за яких роботодавець має зберігати за працівником місце роботи й посаду, відсутній, однак, зважаючи на вищенаведений пункт 4.1 Інструкції № 455, конкретний строк збереження місця роботи й посади, а саме 10 місяців з дня настання непрацездатності встановлено лише у випадку захворювання працівника на туберкульоз, що в свою чергу, узгоджується з приписами частини другої статті 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

За такого правового врегулювання, звільнення працівника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України з ініціативи керівництва підприємства можливе у разі нез`явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо така непрацездатність не пов`язана: з вагітністю та пологами; із захворюванням на туберкульоз; із професійним захворюванням або трудовим каліцтвом.

Матеріалами справи підтверджено безперервний строк нез`явлення ОСОБА_1 на роботі з причин тимчасової непрацездатності (а.с. 17-24).

Також з матеріалів убачається, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 не була пов`язана із захворюванням на туберкульоз, трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України є законним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 698/459/21 (провадження № 61-8056св23) зазначено, що: «застосовуючи положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавець не зобов`язаний пов`язувати можливість звільнення працівника з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов`язків відсутнього працівника на іншу особу. […] посилання позивача на його звільнення в період його тимчасової непрацездатності є безпідставним, оскільки частина третя статті 40 КЗпП України у разі звільнення працівника за пунктом 5 цієї статті допускає таке звільнення і в період його тимчасової непрацездатності».

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному (касаційному) порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

Перегляд судових рішень (як рішень, постанов та ухвал) в апеляційному та касаційному порядках унормовано спеціальними статтями ЦПК України. Доступ до апеляційного та у передбачених законом випадках до касаційного переглядів є одним з принципів цивільного процесу і передбачений у пункті 8 частини третьої статті 2 та статті 17 ЦПК України. За результатами апеляційного та касаційного переглядів відповідно суд має право як на певні висновки щодо розгляду справи по суті (статті 374, 409 ЦПК України), так і певні процесуальні висновки, які унеможливлюють подальший апеляційний чи касаційний розгляд (статті 362 та 396 ЦПК України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.

Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).

У справі, що переглядається:

у червні 2023 року позивач звернулась до Селидівської МВА, КНП «Селидівська центральна міська лікарня», третя особа - Селидівська міськрада, про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову вказала, що її звільнення є незаконним, оскільки відбулося під час перебування на лікарняному, законодавство не зобов`язує звільняти працівника, який хворіє тривалий час, до повноважень Селидівської МВА Немченка А. М. не входить звільнення з посад посадових і службових осіб не працівників відповідної військово-цивільної адміністрації, була відсутня виробнича необхідність у її звільнені, оскільки був призначений виконуючий обов`язки директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня»;

при частковому задоволенні позову апеляційний суд вказав, що застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи. Чинним законодавством не передбачено зобов`язання роботодавця звільнювати працівника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України лише за наявності виробничої необхідності. Постановою Верховної Ради України від 21 вересня 2022 року № 2616-ІX визначено, що уперіод дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальники Добропільської, Мирноградської, Покровської та Селидівської міських військових адміністрацій Покровського району Донецької області: крім повноважень, віднесених до їх компетенції Законом України«Про правовий режим воєнного стану», здійснюють повноваження відповідних міських рад, їх виконавчих комітетів, відповідних міських голів. Звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України було законним, оскільки безперервний чотирьохмісячний період непрацездатності позивача розпочався 10 жовтня 2022 року та безперервно тривав до дати звільнення позивача 13 лютого 2023 року, тобто протягом більш як чотирьох місяців підряд, її захворювання не були визнані МСЕК такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз. З огляду на законність звільнення позивача з роботи, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання розпорядження незаконним та його скасування, поновлення позивача на посаді та похідної вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду;

разом з тим, встановивши, що звільнення позивача відбулося під час її перебування на лікарняному, апеляційний суд змінив дату звільнення з 13 лютого 2023 року на 20 лютого 2023 року (перший день після закриття листка непрацездатності) та залишив поза увагою, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України). Однак, оскільки касаційна скарга подана позивачем, касаційний суд зауважує, що позивач не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що вона досягнула в попередній інстанції, тому постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення позову (зміни дати звільнення) слід залишити без змін.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача з ухваленим судовим рішенням та власного тлумачення норм права. Відповідні посилання спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про стягнення з позивача судового збору за подачу апеляційної скарги

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року складає 2684 гривень.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено, що: «спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI».

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

позивач звернулась до суду з позовом у червні 2023 року;

рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 до Селидівської МВА, КНП «Селидівська центральна міська лікарня», третя особа Селидівська міськрада, про часткове визнання протиправним та часткове скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено:

визнано розпорядження Селидівської МВА від 13 лютого 2023 року № 74-к в частині «звільнити ОСОБА_4 , директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» 13 лютого 2023 року, у зв`язку з не з`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України» незаконним та скасовано пункт 2 розпорядження Селидівської МВА від 13 лютого 2023 року № 74-к, в іншій частині - залишено розпорядження без змін;

поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КНП «Селидівська центральна міська лікарня» з 13 лютого 2023 року;

стягнуто з КНП «Селидівська центральна міська лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 лютого 2023 року по 20 вересня 2023 року у сумі 512 342 грн;

Селидівська МВА сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі у розмірі 9 295,70 грн (7685,20 (за вимогу майнового характеру), 1610,50 (за вимогу немайнового характеру);

ставка судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» складає 9 295,53 грн (7685,13 (за вимогу майнового характеру), 1610,40 (за вимогу немайнового характеру);

КНП «Селидівська центральна міська лікарня» сплатила судовий збір за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги у розмірі у розмірі 9 295,54 грн (7685,14 (за вимогу майнового характеру), 1610,40 (за вимогу немайнового характеру);

ставка судового збору за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги, відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» складає 9 295,53 грн (7685,13 (за вимогу майнового характеру), 1610,40 (за вимогу немайнового характеру);

позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у справах про поновлення на роботі;

апеляційний суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Селидівської МВА та КНП «Селидівська центральна лікарня» по 7 685,13 грн судового збору, сплаченого в суді апеляційної інстанції, вказавши, що вказана сума судового збору за подачу апеляційної скарги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, підлягає стягненню з позивача;

поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»;

з огляду на висновок щодо суті апеляційної скарги Селидівської МВА та заяви КНП «Селидівська центральна міська лікарня» про приєднання до цієї апеляційної скаргисплачений відповідачами судовий збір у розмірі по 7 685,13 грн кожному слід компенсувати за рахунок держави;

таким чином, абзац сьомий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши його в наступній редакції: «компенсувати Селидівській МВА та КНП «Селидівська центральна міська лікарня» судовий збір по 7 685,13 грн кожному за подання апеляційної скарги та заяви про приєднання до неї за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що: «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у січні 2024 року Селидівська МВА подала до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яка підписана представником - адвокатом Замніусом А. Ю. Просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 36 225 грн;

до заяви додані копії: договору № А/2023.10.03/ про надання послуг від 12 жовтня 2023 року, укладеного між Селидівською МВА та АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ», додаткової угоди № 1 до договору про надання послуг від 12 жовтня 2023 року, акта № 71 здачі-приймання наданих послуг від 22 грудня 2023 року, платіжної інструкції № 6, акта № 3 здачі-приймання наданих послуг від 22 січня 2024 року. В матеріалах справи на підтвердження повноважень Замніуса А. Ю. діяти в інтересах Селидівської МВА наявний ордер Серія СВ № 1066808, виданий АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ», який містить підпис адвоката, а також довідка № 01/02-24 від 28 лютого 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_5 дійсною працює в АО «Юридична фірма АЙ ЕЛ ЕФ» та займає посаду адвоката з 11 грудня 2017 року (т. 2, а. с. 16, 178);

суд апеляційної інстанції при задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на користь Селидівської МВА витрат на правову допомогу, дослідивши додані представником відповідача докази, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням предмета позову, зробив правильний висновок, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 10 000 грн, що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи. Тому додаткову постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята частково з порушенням норм процесуального права, ухвали апеляційного суду від 24 листопада 2023 року та від 20 грудня 2023 року, додаткова постанова апеляційного суду прийняті без порушень норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу на постанову апеляційного суду слід задовольнити частково;

постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з позивача судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, виклавши абзац сьомий резолютивної частини в редакції цієї постанови;

в іншій частині постанову апеляційного суду, ухвали апеляційного суду від 24 листопада 2023 року та від 20 грудня 2023 року залишити без змін;

касаційну скаргу на додаткову постанову залишити без задоволення;

додаткову постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору змінити.

Викласти абзац сьомий резолютивної частини в такій редакції:

«Компенсувати Селидівській міській військовій адміністрації Покровського району Донецької області судовий збір у розмірі 7 685,13 грн за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Компенсувати Комунальному некомерційному підприємству «Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради» судовий збір у розмірі 7 685,13 грн за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької областіза рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Абзаци восьмий, дев`ятий, десятий вважати абзацами дев`ятим, десятим, одинадцятим.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року, ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року в зміненій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко