УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-23144/11 Головуючий в суді першої
Категорія № 26 (1) інстанції – Ваврушак Н.М.
Доповідач – Савіна Г.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Михайлів Л.В., Барильської А.П.,
при секретарі – Євтодій К.С.,
за участю – позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,
представника відповідача Голоцвана Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого ( у теперішній час Публічного) акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 30 березня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого (у теперішній час Публічного) акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ВАТ «Кривбасзалізрудком») та просив стягнути з відповідача 70000 грн. моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності у зв’язку із професійним захворюванням.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 30 березня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто на його користь з ВАТ «Кривбасзалізрудком» у відшкодування моральної шкоди 25000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ВАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд помилково до спірних правовідносин застосував норми ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України і ст. 1167 ЦК України та залишив поза увагою положення підпункту 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1рп/2004, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню, суд залишив поза увагою, що підставою для відшкодування моральної шкоди є висновок медичних органів, а такого висновку позивач не надав. Також, суд першої інстанції не звернув уваги, що робота у шкідливих умовах праці з перевищенням гігієнічних нормативів законодавчо дозволяється за умови застосування засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів та те що позивачем не надано доказів того, що відповідач не забезпечував його такими засобами. Не враховано судом і те, що при укладенні трудового договору позивачу були роз’яснені умови праці, попереджено про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я. Крім того, судом залишено поза увагою, що позивачу встановлена третя група інвалідності, що дозволяє працювати та реалізовувати свою професійну працездатність.
В своїх запереченнях позивач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 протягом тривалого часу працював у шкідливих та небезпечних умовах праці на підприємствах відповідача, якому з 04.04.2011 року змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат».
Рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 10 січня 2008 року позивачу встановлене професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. (пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема легень першої-другої ст.) Легенева недостатність першого-другого ст., у зв’язку із чим складено акт розслідування хронічного професійного захворювання № 3 від 05 квітня 20011 лютого 2008 року.
Згідно п. п. 17, 19 вищезазначеного акту причиною професійного захворювання є робота протягом 28 років та 1 місяця на шахті «Гвардійська» ВО «Кривбасруда» ВАТ «Кривбасзалізрудком» на підземних дільницях шахти в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувало ГДК внаслідок несистематичного використання комплексу пилоподавлення в місцях пиловиділення на підземних дільницях, винними у профзахворюванні позивача визнано керівництво шахти «Гвардійська» ВО «Кривбасруда», ВАТ «Кривбасзалізрудком» за період роботи ОСОБА_2, яке не виконало вимоги ст.13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України, щодо створення на робочих місцях умов праці відповідно вимогам нормативних актів.
Висновком МСЕК від 21 лютого 2008 року ОСОБА_2 первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності. При переогляді 03 червня 2010 року позивачу встановлено 35 % втрати професійної працездатності безстроково та визнано його інвалідом третьої групи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обов’язку відповідача по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з акту розслідування хронічного професійного захворювання від 11 лютого 2008 року (а.с. 13-15) причиною професійного захворювання ОСОБА_2 є – робота в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувало ГДК внаслідок несистематичного використання комплексу пилоподавлення в місцях пиловиділення на підземних дільницях, що виникло в результаті порушення керівництвом підприємств, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, якою передбачений обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Виходячи з викладеного, доводи ВАТ «Кривбасзалізрудком» про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2008 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Отже, враховуючи викладене й те, що, право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, виникло у позивача з 21.02.2008 року, тобто з моменту встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.
Доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні трудового договору позивачу були роз’яснені умови праці, попереджено про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, безпідставні, оскільки ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_2 у зв'язку з його професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності безпідставні, оскільки відповідно до п.3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні.
При визначенні розміру моральної шкоди, на думку колегії суддів, судом було враховано роз’яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме: розмір моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стану здоров'я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини справи.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого (у теперішній час Публічного) акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» відхилити..
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 30 березня 2011 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: