ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "23" січня 2008 р.  

10 год. 45 хвил.              Справа № 27/172-03 (н.р. 3/6-02)

вх. № 3677/1-27(н.р. 8083/1)

Суддя господарського суду Харківської області Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання Макаровських А.С.

представників сторін :

позивача – Чернова О.А. – старший державний податковий інспектор (дов.)

першого відповідача – Смородинський В.С. – представник (дов.)

другого відповідача – не з”явився

по справі за позовом  ДПІ у Комінтернівському районі м. Харків   

до  ТОВ "РА "Інарт", м. Харків

та до ПП "Індустріальна компанія", м. Донецьк  

про визнання угоди недійсною  

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсною угоду, укладену між ТОВ РА „Інарт” та ПП „Індустріальна компанія”, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що ПП “Індустріальна компанія” не надає податкової звітності з моменту державної реєстрації підприємства, що керівник ПП “Індустріальної компанії” угод від імені підприємства не укладав, а одразу після реєстрації передав усі документи підприємства невстановленій особі. Також позивач вказує, що установчі (засновницькі) документи ПП “Індустріальна компанія” були визнані недійсними з моменту реєстрації рішенням Ворошилівського районного суду м. Донецька в грудні 2001 р.

Перший відповідач - ТОВ “Інарт” в судове засідання з’явився, надав відзив на позовну заяву. Проти позову заперечує, посилаючись на те, що всі обов’язки за угодою були сторонами виконані, про факт неподання податкової звітності другим відповідачем йому не відомо та те, що вина підприємства в порушеннях законодавства другим відповідачем, відсутня. Крім того, перший відповідач стверджує, що діюче законодавство не зобов’язує його перевіряти правоздатність контрагента по господарській угоді в частині того, чи є він належним платником податків.

Другий відповідач жодного разу не з’явився в судове засідання, ніяких документів до суду не надав. Документи, які направлялись йому поштою, були вручені належним чином, про що свідчать повідомлення, які повернулися до суду.

Матеріалами справи встановлено, що між відповідачами була укладена угода-  Договір № 8/08/01, на підставі якої другий відповідач (виконавець) виконав роботи першому відповідачу (замовнику) по підготовці та фарбуванню 8 транспортних засобів на загальну суму 14285,72 грн., а перший відповідач своєчасно оплатив виконану роботу платіжним дорученням № 733 від 11.09.2001 р.

Як свідчать надані позивачем документи, обидва відповідачі були зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, поставлені на облік в податковій службі відповідного району, зареєстровані як платники ПДВ, але другий відповідач не знаходиться за юридичною адресою і не звітується перед податковою службою з моменту реєстрації, з заявою про видачу дозволу на виготовлення печаток та штампів до відділу дозвільної системи Донецького міського управління МВС України не звертався, його установчі документи були визнані недійсними з моменту реєстрації відповідно до рішення Ворошилівського районного суду м. Донецька у червні 2001 р. З цих фактів позивач зробив висновок про те, що другий відповідач не мав правоздатності при укладанні угоди, документи, які підтверджують здійснення угоди, були умисно оформлені невстановленою особою з метою, суперечною інтересам держави та встановленим цілям діяльності, спрямованої на ухилення від сплати податків та зборів, угода укладена неуповноваженою особою та не може бути наступно схвалена засновником та власником підприємства, так як з моменту реєстрації він не мав наміру здійснювати підприємницьку діяльність.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 49 ЦК України, недійсною визнається угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства за наявності умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Державна податкова інспекція була зобов’язана надати докази того, що в момент укладення угоди сторони, або одна з них мали умисел укладення угоди, явно суперечної інтересам держави. Також позивач повинен був довести, в чому конкретно виражена ця суперечність. Жоден з означених фактів позивачем не доведений. Позовні вимоги ґрунтуються на припущенні, що при укладанні угоди сторони не мали наміру перераховувати ПДВ до бюджету, чим надали шкоди державі. Але надані документи за своїм змістом не свідчать про те, що угода укладалась з метою, явно суперечною інтересам держави і суспільства, позивачем не надані документальні докази по наявність умислу учасників угоди на досягнення цієї мети. За таких обставин в матеріалах справи відсутні докази, необхідні для застосування ст. 49 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що з боку першого відповідача зобов”язання по угоді виконані у повному обсязі у відповідності до вимог чинного законодавства України, без умислу на досягнення мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Також позивачем суду не доведено, що підприємство другого відповідача створене саме з метою ухилення від сплати податків, не встановлено фізичних осіб, які створили підприємство та уклали договір з наміром ухилитися від сплати податків, не надано вироку із кримінальної справи, що набрав законної сили. Невиконання другим відповідачем обов”язків щодо подання звітності і сплати податків, незнаходження за юридичною адресою не є підставою для визнання угоди недійсною.

Твердження відповідача, що угоду укладено невизначеною особою, яка не мала належних повноважень на її укладення від імені підприємства та те, що засновник Гречана Н.П. не підписував договірні документи та нікого не уповноважував їх підписувати від імені підприємства необґрунтоване, так як умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутністю таких повноважень, наявність умислу у юридичної особи не може вважатись встановленою.

Матеріалами справи встановлено, що ні у ТОВ РА “Інарт”, ні у ПП “Індустріальна компанія” не доведено умисел на укладання договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, одже договір, за цих підстав, не може бути визнаний недійсним за ст. 49 ЦК України.

          Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.             

Керуючись ст. 8 Конституції України, ст. 49 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4,8,17,50, 86,87, 94,138,143,151-153,160- 163  Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог – відмовити.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви
про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі
заяви про апеляційне оскарження.

Постанова в повному обсязі виготовлена 28.01.2008 р. о 10-00 год.

Суддя                                                                                            Мамалуй О.О.