Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 червня 2011 року Справа № 1170/2а-1866/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої –судді Нагібіної Г.П.
при секретарі - Дегтярьові Д.В.
за участю:
представника позивача –Булгакова В.Д.
представника відповідача –ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –позивач) звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 (далі –відповідач) адміністративно-господарські санкції у розмірі 1225,00 грн. та 11,84 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, які використовують найману працю та середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно –господарські санкції.
Відповідачем своєчасно подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, проте норматив по працевлаштуванню інвалідів не виконано, адміністративно –господарські санкції у сумі 1225,00 грн. не сплачено.
За несвоєчасну сплату адміністративно –господарських санкцій відповідачеві було нараховано 11,84 грн. пені.
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені складає 1236,84 грн.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги адміністративного позову підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Крім того, представник позивача зазначив, що відповідачем не було виконано усі вимоги закону та здійснено не усі заходи щодо працевлаштування інваліда, відтак адміністративний позов підлягає задоволенню.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надавши письмові заперечення проти позову.
Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що чинним законодавством на нього покладено обов’язок створити робочі місця для інвалідів у кількості відповідно до нормативів.
Проте, обов’язок щодо працевлаштування інвалідів покладено на відповідні органи державної влади та місцевого самоврядування. Відповідачем постійно здійснювалося інформування державної служби зайнятості про наявність вакантного робочого місця для інваліда шляхом подачі звітів за формою № 3-ПН, також відповідачем своєчасно було подано звіт до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Враховуючи викладене, представник відповідача вважає, що ним було виконано усі вимоги закону щодо створення робочого місця та працевлаштування інваліда, відтак немає правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно –господарських санкцій та пені.
Представником відповідача на підтвердження зазначених ним обставин було надано суду наказ про створення постійного робочого місця для інваліда, завірені копії звітів про наявність вакансій за 2010 рік, лист Олександрійського міськрайонного центру зайнятості від 02.06.2011 р.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
В С Т А Н О В И В:
Пунктом 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV (далі –КАС України) встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 положення про Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом директора Фонду соціального захисту інвалідів № 16 від 01.03.2007 р. основними завданнями відділення є участь, у межах своєї компетенції, в реалізації на території області державної політики у сфері соціального захисту інвалідів; здійснення на території області контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа –підприємець 24.02.1994 р. Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія свідоцтва про держану реєстрацію фізичної особи –підприємця (а.с. 27).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі –Закон № 875-XII) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, соціально-побутових і соціальне-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою цієї ж статті встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Судом встановлено, що відповідачем 28.02.2011 р. подано до відділення Фонду звіт форми № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 р., з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача у 2010 році становила 14 осіб.
Таким чином, відповідно до приписів частини першої статті 19 Закону № 875-XII, у відповідача у 2010 році повинна була працювати одна особа, якою відповідно до законодавства встановлена інвалідність.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
За приписами частин першої та третьої статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною восьмою статті 69 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV встановлено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, суд приходить до висновку, що адміністративно –господарські санкції за порушення нормативів щодо працевлаштування інвалідів можуть застосовуватися до тих суб’єктів, які не виконують вимоги чинного законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів, не здійснюють заходів щодо інформування відповідних органів державної влади про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, тобто не здійснюють усіх передбачених законом заходів щодо виконання нормативів з працевлаштування інвалідів.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить з загальних норм права відносно юридичної відповідальності та встановленні у діях або бездіяльності відповідача ознак складу адміністративно-господарського правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно –господарських санкцій. Одним із елементів правопорушення є вина.
Так, якщо відповідачем було вжито усі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інваліда, на нього не може бути покладена відповідальність у вигляді стягнення адміністративно-господарських санкцій, оскільки у його діях (бездіяльності) відсутній один з елементів складу адміністративно-господарського правопорушення –вина.
Аналогічна правова позиція викладена у довідці Вищого адміністративного суду України «Про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 23.08.2007 р.
Суд зазначає, що у разі здійснення суб’єктом господарювання заходів щодо створення робочих місць для інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів, регулярного інформування державної служби зайнятості про наявність вакантних місць для інвалідів, своєчасної подачі звітності до органів Фонду соціального захисту інвалідів, на думку суду, є неправомірним застосовувати адміністративно-господарські санкції до такого суб’єкта, оскільки чинним законодавством не передбачено обов’язок особи, яка використовує найману працю, здійснювати такий пошук інвалідів. Реалізація прав інвалідів на працевлаштування забезпечується шляхом їх безпосереднього звернення до роботодавців та державної служби зайнятості, направлення державною службою зайнятості інвалідів для працевлаштування на підприємства, організації та установи.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Суд вважає, що належними доказами створення робочих місць для інвалідів можуть слугувати документи про створення таких робочих місць, а доказами вжиття заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів є інформування державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для інвалідів, своєчасне подання звітності до Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до наказу від 25.03.2010 р. № 5-к у відповідача створене постійне робоче місце для інваліда за посадою електромеханік торгівельного та холодильного устаткування (а.с. 28).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було своєчасно подано до відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік (а.с. 7), що не заперечується позивачем.
Також, представником відповідача надано суду копії звітів про наявність вакансій форми № 3-ПН за січень (а.с. 42), лютий (а.с.43), березень (а.с.44), квітень (а.с. 29), травень, червень (а.с. 31), липень (а.с. 46), серпень (а.с.30), вересень (а.с. 47), жовтень (а.с.48), листопад (а.с. 49), грудень (а.с. 50) 2010 року, якими підприємець на протязі 2010 року систематично інформував Олександрійський міськрайонний центр зайнятості про наявність одного постійного робочого місця для інваліда за професією «електромеханік торгівельного та холодильного устаткування».
Відповідно до абзацу четвертого розділу 3 «Додаткові вимоги»Інструкції щодо заповнення форми звітності N 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12. 2005 р. N 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.
Судом встановлено, що в усіх вищезазначених звітах про наявність вакансій форми № 3-ПН навпроти спеціальності «електромеханік торгівельного та холодильного устаткування»у графі 15 наявний запис «інвалід».
При вирішенні питання про відповідальність відповідача суд також враховує лист Олександрійського міськрайонного центру зайнятості від 02.06.2011 р. № 05 –3075, зі змісту якого вбачається, що до відповідача безробітні інваліди не направлялися у зв’язку з відсутністю на обліку необхідних фахівців (а.с. 28).
Щодо твердження представника позивача про те, що відповідачем не було здійснено усіх передбачених чинним законодавством заходів для виконання нормативів щодо працевлаштування інвалідів, суд зазначає, що жодних обставин, доказів або посилання на чинне законодавство України представником позивача не наведено, відтак суд вважає таке твердження необґрунтованим.
Також, представником позивача не надано доказів відмови відповідача від прийняття інваліда на роботу, у разі направлення його органами працевлаштування, тому суд вважає, що позивачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Відповідачем доведено та підтверджено відповідними доказами вжиття ним усіх передбачених чинним законодавством заходів щодо забезпечення працевлаштування інваліда.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 17, 70, 71, 86, 94, 158-163 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 25.06.2011 року.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Г.П. Нагібіна