Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
30 червня 2011 р. № 2-а- 3747/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд
у складі: Головуючого -Судді Бездітка Д.В.,
при секретарі судового засідання -Фоміній В.В.,
за участю: представника позивача - Хабусєва Є.Р.,
представника відповідача - Павленко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Підприємства виробничої комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю “Регіонпостач”
до Державної податкової інспекції в Дзержинському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Підприємство виробничої комплекції Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонпостач", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Дзержинському районі м. Харкова від 05.04.2011р. № 0001282305 та № 0001272305 від 05.04.2011р.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суд від 30.06.2011 року позовні вимоги позивача про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова по складенню акту перевірки Підприємства виробничої комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонпостач»були залишені без розгляду.
В обґрунтування заявлених вимог позивач указав наступне.
Так, позивач посилається на те, що ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова не було додержано вимог діючого законодавства України при проведенні перевірки та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об‘єктивними даними. Тому позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Дзержинському районі м. Харкова від 05.04.2011р. № 0001282305 та № 0001272305 від 05.04.2011р. є такими, що підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова, проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства. За результатами перевірки, в акті були зафіксовані порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за що у відповідності до Закону України «Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»позивачу були визначені відповідні податкові зобов‘язання.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, Підприємство виробничої комплекції Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонпостач" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради 14.10.1998 року, ідентифікаційний код 30138957, та відповідно до свідоцтва № 28276045 від 27.11.1998 року є платником податку на додану вартість
ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові на підставі направлення від 22.02.2011 року № 285 та згідно з пунктом 77.1 ст.77, пунктом 82.1. ст..82 Податкового Кодексу України було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р. за результатами якої складно акт перевірки від 28.03.2011 року за №820/2305/30138957.
Відповідно до висновків вказаного акту перевірки від 28.03.2011 року за №820/2305/30138957 зазначається, що перевіркою було встановлено порушення:
- пп. 7.4.1, пп..7.4.4, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, за рахунок чого донараховано податок на додану вартість у сумі 466338,00 грн., у тому числі за березень 2008 року на суму ПДВ 13385,00 грн., квітень 2008 року на суму ПДВ 5115,00 грн., травень 2008 року на суму ПДВ 41750,00 грн., червень 2008 року на суму ПДВ 2000,00 грн., липень 2008 року на суму ПДВ 5000,00 грн., вересень 2008 року на суму ПДВ 6000,00 грн., жовтень 2008 року на суму ПДВ 1417,00 грн., лютий 2009 року на суму ПДВ 33167,00 грн., березень 2009 року на суму ПДВ 4000,00 грн., квітень 2009 року на суму ПДВ 3333,00 грн., червень 2009 року на суму ПДВ 8233,00 грн., березень 2010 року на суму ПДВ 5833,00 грн., вересень 2010 року на суму ПДВ 54419,00 грн., жовтень 2010 року на суму ПДВ 85471,00 грн., листопад 2010 року на суму ПДВ 155974,00 грн., грудень 2010 року на суму ПДВ 41241,00 грн.
- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп5.3.9 п.5.3, п5.9 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року за № 334/94- ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»зі змінами та доповненнями, за рахунок чого донараховано податок на прибуток 307066,00 грн., у тому числі за І квартал 2008 року на суму 23125 грн., II квартал 2008 року на суму 54688,00 грн., III квартал 2008 року на суму 13750,00 грн., IV квартал 2008 року на суму 1771,00 грн., І квартал 2009 року на суму 46459,00 грн., II квартал 2009 року на суму 14459 грн., І квартал 2010 року на суму 7291,00 грн., III квартал 2010 року на суму 68023 грн., IV квартал 2010 року на суму 77500,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки від 28.03.2011 року за №820/2305/30138957 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові були винесені податкові повідомлення –рішення за №0001282305 від 05.04.11р., яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 582922,50 грн. та №0001272305 від 05.04.11р., яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 383 822,50 грн.
В мотивувальній частині вказаного акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ “ПРОМСПЕЦ КОНСАЛТИНГ”.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами перевірки ТОВ “ПРОМСПЕЦ КОНСАЛТИНГ” ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки від 10.03.2011 року №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг»(код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року.
Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначається, що у ТОВ “ПРОМСПЕЦ КОНСАЛТИНГ” відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов’язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.
Зазначені операції ТОВ "ПРОМСПЕЦ КОНСАЛТИНГ" та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "ПРОМСПЕЦ КОНСАЛТИНГ" є виключно чи переважно формування податкових зобов’язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.
Також в акті перевірки від 28.03.2011 року за №820/2305/30138957 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові зазначає, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочині між позивачем та ТОВ «Промспец консалтинг»вважаються нікчемними.
Крім цього, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові, в акті перевірки зазначає, що за період з 01.01.2008р. по 31.12.10р. позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати по отриманим юридичним послугам на загальну суму 1006167,00 грн. оскільки в ході проведення перевірки не доведено використання юридичних послуг у фінансово –господарської діяльності, відсутні підтверджуючи первинні документи, які саме виконані роботи.
Щодо порушень позивачем пп. 7.4.1, пп..7.4.4, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до наданих документів до матеріалів справи та пояснень представників сторін, судом було встановлено, що 01.09.10р. між ПВК ТОВ «Регіонпостач»та ТОВ «Промспец консалтинг»було укладено договір за №1/09 купівлі - продажу будівельних матеріалів та щебню.
На виконання умов договору, 15.09.10р. ПВК ТОВ «Регіонпостач»поставило ТОВ «Промспец консалтинг»будівельні матеріали та щебінь на загальну суму 266511,84 грн. відповідно до видаткової накладної від 15.09.10р.
На виконання умов договору була виписана податкова накладна за №166 від 15.09.10 р. 01.10.10р. між ТОВ «Промспец консалтинг»та ПВК ТОВ «Регіонпостач»було укладено договір №1/10с купівлі –продажу сантехнічної арматури та матеріалів.
На виконання умов договору, 01.10.10р. ТОВ «Промспец консалтинг»поставило ПВК ТОВ «Регіонпостач»матеріали відповідно до накладної від 01.10.10р. № 468 на загальну суму 281435,46 грн. та відповідно до накладної №678 від 29.10.10р. було поставлено матеріалів на загальну суму 146274,98 грн.
На виконання умов договору, 29.10.10р. була виписана податкова накладна.
Між ТОВ «Промспец консалтинг»та ПВК ТОВ «Регіонпостач»01.10.10р. було укладено договір №1/10з купівлі –продажу автозапчастин.
На виконання умов вказаного договору, 01.10.10р. ТОВ «Промспец консалтинг»поставило ПВК ТОВ «Регіонпостач»автозапчастини відповідно до накладних за № 467 від 01.10.10р. на загальну суму 37114,20 грн., накладної №1654 від 01.12.10р. на загальну суму 247444,87 грн., накладної №1054 від 08.11.10р. на загальну суму 18197,40 грн. та накладної від 01.11.10р. за №975 на загальну суму 593644,48 грн.
На виконання умов договору, 01.10.10р., 01.12.10р., 08.11.10р. та 01.11.10р.. були виписані податкові накладні.
Крім того, якість деякого товару, який був предметом укладених вище договорів, підтверджується сертифікатами відповідності, згідно з вимогами п. 5 відповідних договорів.
Також, судом встановлено, що 02.07.07р. між ТОВ «Техенергоресурс»та ПВК ТОВ «Регіонпостач»було укладено договір щодо надання юридичних послуг.
На виконання умов договору, 31.03.08р. було підписано акт виконаних робіт та видано податкову накладну від 31.03.08р. на загальну суму 111000,00 грн.
Між ПВК ТОВ «Регіонпостач»та ТОВ «Електро - промбуд»05.05.08р. було укладено договір щодо надання юридичних послуг за №5/5. На виконання умов договору були складені акти прийому виконаних послуг від 30.05.08р., 27.06.08р., 31.07.08р., 30.09.08р., 31.10.08р. та видані податкові накладні за №1519 від 30.05.08р., за №2066 від 27.06.08р., за №2809 від 31.07.08р., за №4173 від 30.09.08р., за №4335 від 31.10.08р. на загальну суму 337000,00 грн.
Також, 05.01.09р. між ПВК ТОВ «Регіонпостач»та ТОВ «Схід - Профбуд»було укладено договір за № 5/1 щодо надання юридичних послуг. На виконання умов договору були підписані акти прийому виконаних робіт та видані податкові накладні від 17.02.09р. за 822, від 02.02.09р. за №541, від 31.03.09р. за №1812, від 30.04.09р. за №2581 та від 30.06.09р. за № 3822 на загальну суму 292400,00 грн.
Між ПВК ТОВ «Регіонпостач»та ТОВ «Тех-агроремпоставка»01.02.10р. було укладено договір №1/2 щодо надання юридичних послуг. На виконання умов договору були підписані акти прийому виконаних робіт та видані податкові накладні від 31.03.10р. за №1040 та від 30.09.10р. за №5218 на загальну суму 95000,00 грн.
Також, 01.10.10р. було укладено договір за №1/10ЮР між ПВК ТОВ «Регіонпостач»та ТОВ «Промспец консалтинг»щодо надання юридичних послуг. На виконання умов договору були підписані акти прийому виконаних робіт та видані податкові накладні від 29.10.10р. за №988 та від 30.11.10р. за №1969 на загальну суму 372000,00 грн..
ПВК ТОВ «Регіонпостач»до матеріалів справи були надані докази виконання сторонами умов вказаних договорів, а саме звіти щодо виконання наданих юридичних послуг та докази сплати ПВК ТОВ «Регіонпостач»щодо виконаних робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України всі підприємства, на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.
Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов‘язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.
Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.
При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Що стосується завищення валових витрат в силу визнання нікчемними відповідачем укладених правочинів суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Також, слід зазначити, що відповідачем не ставиться під сумнів виконання сторонами зобов’язань по договорам.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону –валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Виходячи зі змістового аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.
Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність об’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Зрозуміло, що одержання прибутку є метою діяльності підприємства, однак досягнення цієї мети може зайняти певний час.
Відповідно до п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на: потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності (п.п.5.3.1), а саме:
організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;
придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.
Згідно з приписами п.5.11 ст.5 зазначеного вище закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за № 610/12484, собівартість кваліфікаційного активу –це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Якщо облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу, то фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані.
Суд зазначає, що позивачем дотримано приписи чинного законодавства. В акті перевірки не спростовано фактів виконання умов договорів, а необхідність здійснення тих чи інших витрат, а так само їх зв'язок з власною господарською діяльністю, визначає сам платник податку, оскільки суб’єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить діючому законодавству.
Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України не підтверджуються доказами по справі.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).
З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.
Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом –Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.
Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом –Постанова Пленуму ВСУ №9).
Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.
Оглянувши витребувані у позивача копії правочинів і первинних документів, суд зазначає, що судження суб’єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача об’єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.
На підставі викладеного, суд зазначає, що твердження відповідача стосовно завищення позивачем валових витрат є неправомірними.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.
Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
За наслідками здійснення такої діяльності суб’єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.
В зв’язку з наведеним суд зауважує, що відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Будь-яке рішення чи дії суб’єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об’єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб’єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкових повідомлень-рішень, які оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв’язку з чим вони підлягають скасуванню.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст.ст. 160,161,162,163 КАС України суд –
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Підприємства виробничої комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонпостач» до Державної податкової інспекції в Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Стягнути з державного бюджету на користь Підприємства виробничої комплектації Товариства з обмеженою відповідальністю “Регіонпостач”(61000, м. Харків, пр. Людвіга Свободи, 48, кв.34, код ЄДРПОУ 30138957) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок).
Апеляційна скарга на постанову подається до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення або, в разі оголошення у судовому засіданні вступної та резолютивної частини –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
У разі якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. В разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 05 липня 2011 року.
Головуючий - Суддя Д.В. Бездітко