ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
14 лютого 2011 року 13:09 справа № 2а-13659/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Пасулька О.М. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Дочірньої компанії «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими
платниками податків
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін:
від позивача: Качанистий В.І.,
від відповідачів: Єненко М.С.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
Дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги з урахуванням доповнень та уточнень обґрунтовано тим, що Дочірньої компанією «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»не допущено порушення чинного законодавства в сфері оподаткування, а тому винесенні податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Представником відповідача в судовому засіданні надано усні та письмові заперечення проти позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спеціалізованою державною податковою інспекцію у місті Києві по роботі з великими платниками податків проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Дочірньою компанією «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». За результатами якої складено акт від 21 січня 2010 року № 28/41-20/30019775, яким встановлено порушення підпункту 1.31 статті 1, підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1, 5.2.5 пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», абзацу 2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 4.5.1 пункту 4.5 статті 4, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.3 статті 7, підпункту 9.10.2 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та винесено податкове повідомлення-рішення № 0000174120/0 від 11 лютого 2010 року на зальну суму 15 673 грн. 47 коп. (основний платіж –4 971 грн. 35 коп., штрафні (фінансові) санкції –10 702 грн. 12 коп.) та інше (арк. № 24, 25).
Не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків. Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 23 квітня 2010 року № 4945/10/25-022, скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 лютого 2010 року № 0000174120/0 в частині 4 101 грн. 35 коп. основного платежу та у відповідній частині штрафні (фінансові) санкції. В зв’язку з чим винесено податкове повідомлення-рішення від 7 травня 2010 року № 0001904120/1 на загальну суму 3 369 грн. 42 коп. (основний платіж –870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції –2 499 грн. 42 коп.)
Рішенням від 23 червня 2010 року № 5699/8/25-023 про внесення змін до рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 23 квітня 2010 року № 4945/10/25-022 скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 лютого 2010 року № 0000174120/0 в частині 4 101 грн. 35 коп. основного платежу та штрафні (фінансові) санкції в частині 8 254 грн. 06 коп. та винесено податкове повідомлення-рішення від 8 липня 2010 року № 0002334120/1 на загальну суму 3 318 грн. грн.. 06 коп. (основний платіж –870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції –2 448 грн. 06 коп.). та від 9 липня 2010 року № 0002334120/2 на загальну суму 3 318 грн. грн.. 06 коп. (основний платіж –870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції –2 448 грн. 06 коп.).
Не погоджуючись з висновками рішення про результати первинної скарги та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем оскаржено зазначені податкові повідомлення-рішення до ДПА у м. Києві. Рішенням від 25 червня 2010 року № 3373/10/25-214 зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін та винесено податкове повідомлення-рішення від 9 липня 2010 року № 0002334120/2 на загальну суму 3 318 грн. грн. 06 коп. (основний платіж –870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції –2 448 грн. 06 коп.).
Не погоджуючись з висновками рішення про результати повторної скарги та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем оскаржено зазначені податкові повідомлення-рішення до ДПА України. Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 8 вересня 2010 року № 9115/6/25-0315 залишено без змін винесені податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2010 року № 0002334120/3 на загальну суму 3 318 грн. грн.. 06 коп. (основний платіж –870 грн. 00 коп., штрафні (фінансові) санкції –2 448 грн. 06 коп.).
Суд не може погодитися з твердженнями відповідача про правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.
Актом перевірки встановлено, що у працівника підприємства ОСОБА_3 відповідно до договору безвідсоткової позики рахувався залишок не сплачених коштів у розмірі 2 965 грн. 95 коп., згідно з наказом 31 січня 2008 року № 159 К ОСОБА_3 звільнено з займаної посади. Відповідно до договору безвідсоткової позики у разі звільнення працівника передбачено дострокове погашення заборгованості. Залишок боргу, який не сплачено ОСОБА_3 при звільненні, становив 2 799 грн. 99 коп.
Крім того, суд звертає увагу на те, що залишок боргу ОСОБА_3 сплачено 3 червня 2008 року, тобто позивачем не порушено підпункт 4.2.9 пункту 4.2 статті 17.2 статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2009 року № 889-ІV (наділ Закону № 889) та неправомірно відповідачем донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 419 грн. 99 коп.
Суд також не може погодитись з відповідачем щодо встановлених порушень підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (надалі Закон № 2181).
Перевіркою встановлено, що позивачем порушено підпункт б) підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181: дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов‘язань, заявлених у податкових деклараціях, тобто в разі встановлення порушення контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків.
Відповідно до пункту 1.11 статті 1 Закону № 2181, податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу).
Згідно з підпунктом б) пункту 19.2 статті 19 Закону № 889 особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов’язані: надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що перевіряючими зроблений невірний висновок щодо прийняття податкового розрахунку форми 1ДФ, як декларації в розумінні пункту 1.11 статті 1 Закону № 2181, тобто форма 1 ДФ не є документом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата, збору (обов‘язкового платежу), а лише документом, що підтверджує сплату податку.
Щодо нарахування суми коштів в розмірі 870 грн. 00 коп. за неутримання податку з доходів фізичних осіб, а саме ОСОБА_4 в зв’язку з невідшкодуванням оплати ікони вартістю 5 800 грн. 00 коп. на підставі товарного чеку № 7/09 від 7 вересня 2009 року, суд звертає увагу на наступне.
Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 Наказу ДПА України «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»визначено вимоги, що ставляться до товарних чеків. Зокрема, як касовий, так і товарний чек повинен містити обов’язковий реквізит такий, як індивідуальний податковий номер (ІПН), однак, як вбачається з акту перевірки (арк. № 22) перевіряючи ми не встановлено, що поданий до відшкодування товарний чек не містить ІПН.
Тому суд приходить до висновку про неправомірність застосування підпункту г) підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889.
В частині щодо податкового рішення порушення пункту 2.8, пункту 2.11, пункту 3.1, пункту 7.41, пункту 7.44 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 зі змінами та доповненнями.
Згідно пункту 9.10.2 статті 9 Закону № 889 звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження. Згідно з пункту 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15грудня 2004 року №637, враховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи, або за інших обставин, що мають документальне підтвердження. Згідно з пункту 1.1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.
Згідно з наказом № 546 від 19 листопада 2008 року, працівника ОСОБА_5 направлено у відрядження до м. Харкова терміном з 20 листопада 2008 року по 21 листопада 2008 року та отримано ОСОБА_5 кошти на відрядження в сумі 1770 грн. 00 коп., що не спростовується сторонами. Після повернення з відрядження 21 2008 року (про що свідчать відмітки про прибуття в посвідченні дана дата припадає на п’ятницю), у працівника не було можливості до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження, оскільки, 22 листопада 2008 року та 23 листопада 2008 року припадають на вихідні дні, а з 24 листопада 2008 року по 25 листопада 2008 року працівника ОСОБА_5 направлено у наступне відрядження до м. Львова (наказ № 547 від 19 листопада 2008 року, виданий у день, що передує дню першого відрядження, грошовий аванс на відрядження не видавався). У відрядженні до м. Львів ОСОБА_5 використано кошти, які залишились невикористаними з попереднього відрядження, про що наголошує Позивач. Після повернення з відрядження 25 листопада 2008 року працівник ОСОБА_5 до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подав два звіти про використання коштів, наданих на відрядження з одночасним внесенням надміру витрачених коштів по першому відрядженню до каси підприємства та отримав кошти, витрачені у відрядженні до м. Львів.
Пунктом 3 Порядку складання Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 року № 440 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 року за № 915/8236, передбачено: «якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного терміну (до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт), але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного терміну, то особа, що надала такі суми, нараховує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів».
Згідно з наказами керівника до структурних підрозділів ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»були направлені у відрядження: ОСОБА_6 - з 23 по 26 червня 2009 року, ОСОБА_7 - з 22 по 26 червня 2009 року, ОСОБА_8 - з 15 по 26 червня 2009 року, ОСОБА_9 - з 09 по 26 червня 2009 року (27, 28 червня 2009 року вихідні дні). Після повернення з відрядження, працівники подали звіти про використання коштів, наданих на відрядження 30 червня 2009 року та внесли надміру витрачені кошти до каси підприємства 1 липня 2009 року, не порушивши граничного терміну повернення суми надміру витрачених коштів.
На думку представника позивача ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»не допущено порушень чинного законодавства України, а рішення про застосування штрафних санкцій є неправомірними.
Штрафні санкції за порушення пункту 2.8, пункту 2.11, пункту 3.1, пункту 7.41, пункту 7.44 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637, за своєю правовою природою зазначені штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями (стаття 238 Господарського кодексу України).
Адміністративно-господарські санкції застосовуються до суб'єктів господарювання, які порушили встановлені законодавством правила ведення господарської діяльності.
Підставою застосування даного виду санкцій є адміністративно-господарське правопорушення. При цьому слід ураховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення факту порушення.
Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд, враховуючи інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, встановив, що відповідачем не надано належних доказів порушення позивачем вимог п.2.8, п.2.11, п.3.1, п.7.41, п.7.44 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».
Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002334120/1 від 8 липня 2010 року, № 0002334120/2 від 9 липня 2010 року, № 0002334120/3 від 24 вересня 2010 року.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук