ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 липня 2011 р. (17:21) Справа №2а-3620/11/0170/22
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Радчука А.А., суддів Яковлєва С.В., Трещової О.Р. при секретарі судового засідання Щепанській А.В., за участю представників сторін:
позивач – не з’явилась,
від відповідача - ДСА України та третьої особи - ТУ ДСА України в АР Крим – Іващенко В.М.,
від відповідача - Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України – не з’явився
від третіх осіб - Міністерства фінансів України, Кабінета Міністрів України, Красноперекопського міськрайонного суду – не з’явились
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, Красноперекопський міськрайонний суд
про спонукання до виконання певних дій та стягнення
Обставини справи: ОСОБА_2 (далі позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про зобов'язання Державного казначейства України (далі відповідач 1) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державною судовою адміністрацією України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" для виплати їй 165 720,37 грн.; стягнення з Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2) на користь позивача недоплачену заробітну плату за період з 3 грудня 2007 року по 31 грудня 2010 року включно в розмірі 165 720,37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим з 25.03.1993 року. Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, ДСА України ігнорують постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. та Вищого адміністративного Суду України від 29.10.2009 р., і незаконно нараховують позивачу посадовий оклад, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332грн., а не з розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена законодавчими актами України. У зв'язку з цим, як зазначає позивач, вона вимушена звертатися до суду для захисту свого права на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому законом, шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України на свою користь недоплаченої заробітної плати, яка згідно з розрахунком станом на 31 грудня 2010р. становить 212903,77 грн., починаючи з дня набрання законної сили постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., тобто з 03.12.2007р.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 31.03.2011р. було відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Міністерство Фінансів України; Кабінет Міністрів України; Територіальне управління державної судової адміністрації в АР Крим; Красноперекопський міськрайонний суд АР Крим, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивач не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.
Представник відповідачів - ДСА України та ТУ ДСА України в АР Крим Іващенко В.М. у судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях. Згідно останніх зазначила, що відповідач вчинив всі можливі заходи щодо збільшення витрат з Державного бюджету на відповідні роки, щодо проведення повного фінансування витрат на виплату в повному обсязі всіх виплат суддям, але кошти не надійшли, у зв’язку з чим останні виплачувались в межах сум фінансування.
Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав письмові заперечення, згідно яких позов не визнав у повному обсязі, просив розглянути справу за їх відсутності.
Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, Красноперекопський міськрайонний суд, в судове засідання не з’явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за їх відсутності.
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з’ясування обставин по справі, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за відсутності не з’явившихся сторін.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши присутніх сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач працює суддею Красноперекопського міського суд з 25.03.1993 року (Постнова Верховної Ради Криму №263-1 від 25.03.1993 року та Указ Президента України №358/2004 від 23.03.2004р.), фінансування якого здійснюється за участю Територіального управління державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації ним дискреційних повноважень, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленої у ч. 1 ст. 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.
У ст.130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
На час роботи позивача у Красноперекопському міськрайонному суді АР Крим правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, є загальний порядок забезпечення діяльності судів визначені в Законі України “Про судоустрій України”. Відповідно до ст. 14 Закону "Про судоустрій України” однією з гарантій самостійності і незалежності суддів було належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускалось звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до Закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений(ст. 123 Закону України “Про судоустрій України”).
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян був встановлений в Законі України “Про статус суддів” (в редакції, яка діяла до 03.08.2010р.).
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про статус суддів” (в редакції, яка діяла до 03.08.2010р.) незалежність суддів забезпечувалась в тому числі і особливим порядком фінансування судів. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, були передбачені цим Законом, поширювались на всіх суддів України і не могли бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
З 03 серпня 2010 року набрав чинності Закон України “Про судоустрій і статус суддів” і з цієї дати втратив силу Закон України “Про судоустрій України”.
Стаття 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка регулює питання незалежності судді, містить аналогічні положення, які містила ст. 14 Закону "Про судоустрій України".
Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24.06.1999 р. у справі №6-рп/99, від 20.03.2002 р. у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01.12. 2004 р. у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01.12. 2004 р. у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11.10.2005 р. у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 р. у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом ст. 126 Конституції України положення частини третьої ст. 11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозв’язку з частиною восьмою ст.14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 р. № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на положення ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", який діяв на час прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, на законодавчому рівні підлягали закріпленню також посадові оклади решти суддів судів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, виходячи з кількісного розміру мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865" доповнено Постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865, зокрема, пунктом 4-1, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р., залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. та Вищого адміністративного Суду України від 29.10.2009 р. визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 .09.2005р. №865 "Про оплату праці суддів".
За таких обставин суд вважає, що саме з 03.12.2007 р. –дня набрання законної сили судовим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007р., пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865 є протиправним та скасований, в наслідок чого при здійснені розрахунку посадового окладу позивача мав застосовуватися розмір мінімальної плати, визначений в порядку, встановленому чинним законодавством.
Матеріали справи свідчать про те, що позивачу під час роботи на посаді судді Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим, а саме з 03.12.2007р. до 31.12.2010р. р. був розрахований посадовий оклад, виходячи з обмежень, визначених у п.4-1 Постанови КМУ України № 865 від 03.09.2005 р.
На думку суду, це свідчить про невірний розрахунок розміру заробітної платні позивача.
Визнання незаконним п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні було підставою для зміни обсягів фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента від 03.08.2003 р. № 182 Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 р. № 14, згідно з яким Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст. 130 Конституції України забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Стаття 126 Закону України "Про судоустрій України", який був чинним та підлягав застосуванню до 03.08.2010 р. було визначено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Аналогічні положення містяться в ст. 106 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Стаття 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року –Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України відповідні пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.11.2004 № 205/04, "основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів (далі - судів), яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя".
Матеріали справи свідчать про те, що знайшов підтвердження факт невірного визначення позивачу розміру посадового окладу, в внаслідок застосування при його розрахунку обмежень, встановлених п. 4-1 вказаної Постанови КМУ.
На думку суду, здійснення виплат недоотриманої заробітної платні позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України" повинна Державна судова адміністрація України.
При цьому суд зазначає, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.
Згідно п. 1.1 розділу 1 Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.06.2007 за № 673/13940 (далі- Порядок) цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів"(із змінами), від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.
Відповідно до пункту 1.2 розділу 1 Порядку він регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами).
Пункт 1.3 розділу 1 Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.
Згідно з п. 1.4 розділу 1 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005, № 1232, (далі - постанова КМУ № 1232) якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.
Згідно з п. 3, 4 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є, зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Під час розгляду справи судом встановлено не проведення перерахунку заробітної платні позивача та виплати їй різниці між фактично виплаченою заробітною платнею та заробітною платнею, яку вона мала отримати відповідно до Постанови КМУ в № 865, після скасування п.4-1. На думку суду, не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу в реалізації позивачу її права, яке обумовлено юридичною значущістю та негативними наслідками для позивача, оскільки не надає і не визнає за собою його суб’єктивного права на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідачами в порушення вимог положень ст. 129 Конституції України та ст. ст. 7, 14, 255 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов’язковості рішень суду заходи щодо своєчасно проведення перерахунку посадового окладу позивачу не здійснені.
Суд при вирішенні справи по суті вважає за необхідне зазначити розрахунок посадового окладу за період 3 грудня 2007 року по 31 грудня 2010 року з нормативним обґрунтуванням.
Відповідно до додатку 6 Постанови КМУ в № 865, та наданих відповідачем довідок посадовий оклад позивача складав 8 мінімальних заробітних плат.
Мінімальний розмір заробітної плати визначений в Закону України “Про державний бюджет на відповідний рік” та складає:
- з 01.10.2007р. –31.12.2007р. –460,00 грн.;
- з 01.01.2008р. –31.03.2008р. –515,00 грн.;
- з 01.04.2008р. –30.09.2008р. –525,00 грн.;
- з 01.10.2008р. –30.11.2008р. –545,00 грн.;
- з 01.12.2008р. –31.12.2008р. –605,00 грн.;
- з 01.01.2009р. –31.03.2009р. –605,00 грн.;
- з 01.04.2009р. –30.06.2009р. –625,00 грн.;
- з 01.07.2009р. –30.09.2009р. –630,00грн.;
- з 01.10.2009р. –31.10.2009р. –650,00грн.;
- з 01.11.2009р. –31.12.2009р. –744,00грн.;
- з 01.01.2010р. –31.03.2010р. –869,00грн.;
- з 01.04.2010р. –26.04.2010р. –884,00грн.;
- з 01.07.2010 - 30.09.2010 року –888,00 грн.;
- з 01.10.2010 –30.11.2010 року –907,00 грн.;
- з 01.12.2010- 31.12.2010 року –922,00 грн.
Згідно розрахунків посадового окладу, які наявні в матеріалах справи, позивачу за період 03.12.2007 року по 31.12.2010 року нарахована та виплачена заробітна плата з розрахунку окладу в розмірі 2656,00 грн.
З врахуванням наведених обставин, суд зазначає, що розрахунок посадового окладу позивача повинен був перераховуватися залежно від збільшення мінімальної заробітної платні помноженого на 8 та мінус фактично виплачені кошти. Згідно наданого розрахунку, розмір недоплаченої суми заробітної платні позивача за період з 03 грудня 2007р. по 31.12.2010р., виходячи з встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, становить 158815,38 грн.
За таких обставин, заявлена позивачем сума заборгованості по заробітній платні у розмірі 165 720,37 грн. підлягає зменшенню, оскільки з наданих до позову розрахунків вбачається, що при розрахунку заборгованості позивач врахувала премію, яка не є обов’язковим платежем та встановлюється індивідуально.
Приймаючи до уваги повноваження відповідачів, суд приходить до висновку, що права позивача можуть бути відновлені шляхом спонукання Державного казначейства України провести фінансування видатків з Державного бюджету України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 158 815,38 грн. для виплати позивачу, стягнення з Державної судової адміністрації на користь позивача недоплаченої суми заробітної платні за період з 03.12.2007 р. по 31.12.2010р. у розмірі 158 815,38 грн. (з подальшим відрахуванням податків та обов’язкових платежів).
Частиною 1 статті 44 Закону України "Про статус суддів" в редакції на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, загальний строк для звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 1 ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.
У судовому засіданні 04.07.2011року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову складено 06.07.2011 року.
Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Зобов’язати Державне казначейство України провести фінансування видатків з Державного бюджету України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 158 815,38 грн. для виплати коштів ОСОБА_2.
3. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 недоплачену суму заробітної платні за період часу з 03.12.2007 року по 31.12.2010 року у розмірі 158 815,38 грн. (з подальшим відрахуванням податків та обов’язкових платежів).
4. В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Судді Радчук А.А.
С.В.Яковлєв
О.Р.Трещова