ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 31/470 | 23.01.08 |
За позовом Відкритого акціонерного товариства „Росава”, м. Біла Церква
До Національного банку України в особі Головного управління НБУ по Києву і Київській області
Третя особа Відділ Державної виконавчої служби управління юстиції
у м. Біла Церква
Про усунення перешкод у користуванні
Суддя Качан Н.І.
Представники:
Від позивача Кваша Ю.А.–пред. по довіреності
Від відповідача Кравченко Н.І.–пред. по довіреності
Від третьої особи Крутоус М.В.–пред. по довіреності
В судовому засіданні оголошувались короткочасні перерви відповідно до ст. 77 ГПК України
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в праві користування сертифікатом іменних акцій № 2 серії А (серія АВС № 293654) та сертифікатом іменних акцій № 3 серії А (Серія АВС № 293655).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2007р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 09.11.2007р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2007р. розгляд справи було відкладено на 06.12.2007р., у зв’язку з неявкою представника третьої особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2007р. розгляд справи було відкладено на 23.01.2008р., у зв’язку з можливістю мирного врегулювання спору.
Представник позивача позов підтримав в повному обсязі, враховуючи уточнення до позову від 26.12.2007р.
Відповідач проти позову заперечував ,мотивуючи тим, що . накладення арешту на майно боржника є процесуальною дією у виконавчому провадженні та проводиться органами Державної виконавчої служби .В обґрунтування наведених доводів та заперечень надіслав мотивований відзив, копія якого вручена учасникам спору.
Представник третьої особи проти задоволення позову заперечував посилаючись на фактично здійснені заходи .
Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Заявлені позовні вимоги Позивач мотивував тим, що у 2000 р. Арбітражним судом Київської області були винесені рішення про стягнення з Позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксон»та Державної податкової інспекції у місті Біла Церква Київської області боргу шляхом звернення стягнення на належне Позивачу майно.
У 2001 році Міністерством юстиції України було видано наказ, яким Відділу державної виконавчої служби Броварського районного управління юстиції Київської області було надано право виконання наказів суду по вищевказаних рішеннях. В рамках виконавчого провадження з виконання наказів Арбітражного суду Київської області державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Броварського районного управління юстиції Київської області було накладено арешт на належне Позивачу майно, а саме: сертифікат іменних акцій №2 серії А (серія АВС №293654) (надалі –«Сертифікат №2») та сертифікат іменних акцій №3 серії А (серія АВС №293655) (надалі –«Сертифікат №3»). Внаслідок цього, Сертифікат №2 та Сертифікат №3 було вилучено у Позивача та направлено на зберігання до Відповідача, про що між Відділом державної виконавчої служби Броварського районного управління юстиції Київської області та Відповідачем було укладено Договір №2 від 05.01.2001 р.
Станом на день прийняття рішення Позивачем борг за вказаними вище рішеннями Арбітражного суду Київської області погашено у повному обсязі, заборгованості перед ТОВ «Аксон»та ДПІ у місті Біла Церква Позивач не має.
Постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Броварського районного управління юстиції Київської області про накладення арешту на майно Позивача, в тому числі Сертифікат №2 та Сертифікат №3 визнано недійсними рішеннями Господарського суду Київської області у 2007 р.
Проте, Відповідач, не зважаючи на неодноразові звернення Позивача на його адресу, станом на сьогоднішній день Сертифікат №2 та Сертифікат №3 Позивачу не повернув. Зазначені дії Відповідача Позивач вважає неправомірними та такими, що порушують його права та інтереси як власника Сертифікату №2 та Сертифікату №3.
У зв‘язку з цим, Позивач просив витребувати від Відповідача Сертифікат №2 та Сертифікат №3, а також заборонити Відповідачу чинити перешкоди Позивачу в праві користування Сертифікатом №2 та Сертифікатом №3 шляхом їх повернення законному володільцю –Позивачу.
В судовому засіданні представник Позивача уточнені позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
Відповідач позовні вимоги не визнав та у порядку ст. 59 ГПК України надав до суду відзив на позовну заяву. У зазначеному відзиві на позовну заяву Відповідач вказував про те, що Сертифікат №2 та Сертифікат №3 було передано на зберігання Відповідачу в рамках здійснення органами державної виконавчої служби виконавчого провадження. Зберігання зазначених цінних паперів здійснювалося Відповідачем на підставі Договору про відповідальне зберігання майна №2 від 05.01.2001 р. (надалі –«Договір»), сторонами якого були Відповідач та Відділ державної виконавчої служби Броварського районного управління юстиції Київської області (надалі –«Броварський ВДВС»). Пізніше, права та обов‘язки Броварського ВДВС згідно угоди №4 до Договору було передано до іншого органу державної виконавчої служби –Відділу державної виконавчої служби Радянського районного управління юстиції у м. Києві.
Оскільки, цінні папери на зберігання Відповідачу було передано Броварським ВДВС, то такі цінні папери можуть бути повернуті Відповідачем лише Третій особі, якій відповідно до наказу Міністерства юстиції України було передано для виконання зведене виконавче провадження з виконання рішень Арбітражного суду Київської області щодо стягнення боргу з Позивача.
Виконання ж Відповідачем своїх зобов‘язань за Договором, а саме: зберігання належних Позивачу цінних паперів, ніяким чином не впливає на право користування Позивача Сертифікатом №2 та Сертифікатом №3.
У зв‘язку з цим, Відповідач вважає, що підстави для витребування у нього належних Позивачу цінних паперів судом, відсутні. З огляду на це, Відповідач просив суд у позові відмовити.
У подальшому, Позивачем в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі –«ГПК України») подав до Господарського суду міста Києва заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив суд витребувати з чужого незаконного володіння Відповідача належне Позивачу майно у вигляді Сертифікату №2 та Сертифікату №3.
Проти уточнених позовних вимог представник Відповідача заперечував, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву.
Третя особа до суду з‘явилася, але відзиву на позовну заяву Позивача або письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог не надала. У зв‘язку з цим, відповідно до ст. 75 ГПК України Господарський суд міста Києва вирішував справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В:
8-12 червня 2000 р. Арбітражним судом Київської області у справі №83/17-00 було прийнято рішення про стягнення з Позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксон»основного боргу в розмірі 2 139 259, 08 грн., шляхом звернення стягнення на належне Позивачу майно.
У той же день Арбітражним судом Київської області у справі №100/5-00 було прийнято рішення про стягнення з Позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксон» збитків у розмірі 197 254, 79 грн., неустойки у розмірі 235 318, 50 грн. та арбітражних витрат у розмірі 4325, 73 грн.
19.09.2000 р. Арбітражним судом Київської області було винесено рішення у справі №244/3-2000, яким звернено стягнення на майно Позивача на користь Державної податкової інспекції у місті Біла Церква Київської області в сумі 39 771 202, 00 грн.
29.12.2000 р. державним виконавцем Броварського ВДВС Журбою С. В. було винесено постанову про накладення арешту на сертифікат іменних акцій №2 серії А (серія АВС №293654) та сертифікат іменних акцій №3 серії А (серія АВС №293655), що належать Позивачу. На підставі зазначеної постанови державного виконавця Сертифікат №2 та Сертифікат №3 було вилучено у Позивача та направлено на зберігання Відповідачу згідно укладеного між Броварським ВДВС та Відповідачем договору №2 від 05.01.2001 р.
19.01.2001 р. Міністерство юстиції України було видано наказ №32/7, яким Броварському ВДВС було надано право вчиняти виконавчі дії з виконання наказів Арбітражного суду Київської області, виданих на виконання зазначених вище рішень суду, про стягнення з Позивача боргу в розмірі 57 430 441, 56 грн. за рахунок майна Позивача, що знаходиться на території міста Києва.
05.03.2001 р. наказом Міністерства юстиції України №29/5 було надано Відділу державної виконавчої служби Радянського районного управління юстиції м. Києва (надалі –«Радянський ВДВС») право вчиняти виконавчі дії з виконання наказів Арбітражного суду Київської області зі стягнення боргу з Позивача на користь ТОВ «Аксон»та ДПІ у місті Біла Церква, а також передано зазначеному Відділу всі виконавчі документи зведеного виконавчого провадження щодо стягнення боргів з Позивача.
У рамках виконавчого провадження державним виконавцем Радянського ВДВС Нечипоренком Я. І. 05.03.2001 р. було винесено постанову про арешт майна Позивача та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на Сертифікат №2 та Сертифікат №3, які належать Позивачу на праві власності.
У зв‘язку з цим, між Відповідачем та Радянським ВДВС було укладено додаткову угоду №4 до Договору, відповідно до якої всі права та обов‘язки Броварського ВДВС перейшли до Радянського ВДВС.
13.12.2001 р. Міністерством юстиції України було видано наказ №1037/7, яким зведене виконавче провадження про стягнення з Позивача боргів було передано від Радянського ВДВС до Третьої особи, у зв‘язку з тим, що Радянський ВДВС припинив свою діяльність.
31 січня 2007 року ухвалою Господарського суду Київської області у справах №83/17-00, №100/5-00, №244-3/00 було задоволено скарги Позивача на бездіяльність Третьої особи та визнано недійсними постанови про арешт майна Позивача та оголошення заборони на його відчуження від 29.12.2000 р., винесені державним виконавцем Броварського ВДВС, якими було накладено арешт на Сертифікат №2 та Сертифікат №3.
17.11.2006 р. Святошинським районним судом міста Києва за результатами розгляду клопотання Позивача було винесено постанову по справі №1-13 2004 р., якою було знято арешт, накладений на Сертифікат №2 та Сертифікат №3 постановою слідчого Генеральної Прокуратури України від 14.06.2001 р.
06.03.2007 р. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою передати йому Сертифікат №2 та Сертифікат №3. Проте, 23.03.2007 р. Відповідач листом №08-009/7284 відмовив Позивачу в передачі Сертифікату №2 та Сертифікату №3, мотивувавши це тим, що згідно Договору Сертифікат №2 та Сертифікат №3 перебувають на відповідальному зберіганні Відповідача і повернення Сертифікату №2 та Сертифікату №3 можливо лише Третій особі як стороні по Договору.
05.04.2007 р. Позивач звернувся до Третьої особи з листом №05-199, у якому просив Третю особу забрати Сертифікат №2 та Сертифікат №3 у Відповідача та передати їх Позивачу. Станом на день прийняття рішення Третьою особою ніяких дій з цього приводу не проведено.
09.07.2007 р. Відповідач у листі №08-009/17105 у відповідь на звернення Київського обласного управління юстиції повідомив про те, що Сертифікат №2 та Сертифікат №3 знаходяться на відповідальному зберіганні Відповідача, але їх повернення можливе лише після укладання нової додаткової угоди до Договору з Третьою особою та проведення відповідних розрахунків з Відповідачем за надані послуги із зберігання цінних паперів.
Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, пояснення представників Позивача та Відповідача, які брали участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наступне.
Накладення арешту належні Позивачу цінні папери - Сертифікат №2 та Сертифікат №3 було здійснено в рамках виконання рішень арбітражного (господарського суду) про стягнення з Позивача на користь третіх осіб боргу. Порядок проведення виконавчих дій під час виконання рішень судів в Україні регламентується Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Згідно з ч. 6 зазначеної статті арешт на майно боржника накладається з метою: забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження»у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій, та станом на сьогоднішній день, передбачено, що майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі - зберігачеві), під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.
Відповідно до ч.1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»разі закінчення виконавчого провадження чинність арешту майна боржника припиняється.
У матеріалах справи знаходяться ухвали Господарського суду Київської області від 31.01.2007 у справах №83/17-00, №100/5-00, №244/3-00, відповідно до яких Господарським судом Київської області встановлено, що Позивачем відносно стягувачів –Державної податкової інспекції у місті Біла Церква Київської області, ТОВ «Біосинтез», якому ТОВ «Аскон»було відступлено право вимоги до Позивача, було погашено борг у повному обсязі. У зв‘язку з цим, Господарським судом Київської області було визнано постанову державного виконавця Броварського ВДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29.12.2000 р., постанову державного виконавця Радянського ВДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.03.2001 р. недійсними.
Зазначені ухвали згідно повідомлення Господарського суду Київської області від 17.12.2007 р. №100/5-00 83/17-00 244/4-00 є чинними та не оскаржувалися у апеляційному або касаційному порядку (копія повідомлення знаходиться у матеріалах справи).
Також у матеріалах справи знаходиться постанова Святошинського районного суду міста Києва від 17.11.2006 р. по справі №1-13 2004 р., якою було скасовано постанову слідчого Генеральної Прокуратури України від 14.06.2001 р. про накладення арешту на Сертифікат №2 та Сертифікат №3, які належать Позивачу на праві власності.
Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
Оскільки у розгляді даної справи беруть участь Позивач та Третя особа, які були сторонами у справах №83/17-00, №100/5-00, №244/3-00, що розглядалися Господарським судом Київської області, а саме: Відкрите акціонерне товариство «Росава»та Відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції Київської області, то встановлені ухвалами Господарського суду Київської області у справах №83/17-00, №100/5-00, №244/3-00 факти погашення Позивачем боргів перед стягувачами, з приводу яких було накладено арешт на належні Позивачу цінні папери, є такими, що не потребують доведення при вирішенні даної справи. З огляду на це, Господарський суд міста Києва визнає , що ухвали Господарського суду Київської області від 31.01.2007 у справах №83/17-00, №100/5-00, №244/3-00 є належними доказами по даній справі та сприймає встановлені у них факти як належні.
Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України (надалі –«ЦК України») під правом власності розглядається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин 1-2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частинами 1-2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідальне зберігання належних Позивачу Сертифікату №2 та Сертифікату №3 у Відповідача здійснювалося на підставі Договору, сторонами якого були Відповідач та Відділ державної виконавчої служби Броварського районного управління юстиції. Відповідно до угоди №4 від 04.05.2001 р. про заміну сторони по договору про відповідальне зберігання майна №2 від 05.01.2001 р., права та обов‘язки Броварського ВДВС за Договором було передано до Відділу державної виконавчої служби Радянського районного управління юстиції міста Києва (копія є у матеріалах справи).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 17.12.2007 р. №21-10/7556 (копія є у матеріалах справи), наданого Головним міжрегіональним управлінням статистики у м. Києві, Відділ державної виконавчої служби Радянського районного управління юстиції міста Києва ліквідовано 26.10.2001 р. відповідно до рішення Управління юстиції в м. Києві №183/02, і дані про правонаступництво зазначеного Відділу в ЄДРПОУ не значаться.
Відповідно до повідомлення Міністерства юстиції України від 07.12.2007 р. №25-50-5587, наказів Міністерства юстиції України від 13.12.2001 р. №1037/7 «Про передачу відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції Київської області зведеного виконавчого провадження про стягнення боргів з ВАТ «Росава»та від 19.10.2001 р. №837/к «Про утворення у місті Києві районних управлінь юстиції»(копії знаходяться у матеріалах справи) Радянське районне управління юстиції міста Києва та Відділ державної виконавчої служби Радянського районного управління юстиції були ліквідовані. Правонаступників Відділу державної виконавчої служби Радянського районного управління юстиції визначено не було.
Таким чином, після ліквідації Радянського ВДВС, до якого перейшли всі права та обов‘язки Броварського ВДВС за Договором відповідно до угоди №4 від 04.05.2001 р. про заміну сторони по договору про відповідальне зберігання майна №2 від 05.01.2001 р., його права та обов‘язки за Договором не було передано будь-якій іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення ЦК України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки на момент ліквідації Радянського ВДВС був чинним Цивільний кодексу Української РСР від 18.07.1963 р., відповідно до ч. 3 ст. 223 якого зобов‘язання припинялося внаслідок ліквідації юридичної особи (боржника або кредитора), Господарський суд міста Києва вважає, що до правовідносин Відповідача та Радянського ВДВС з приводу припинення зобов‘язання за Договором мають застосовуватися норми Цивільного кодексу Української РСР, які діяли на момент ліквідації Радянського ВДВС.
Таким чином, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи доказів Відділ державної виконавчої служби Радянського районного управління юстиції, який був стороною Договору, ліквідовано, і правонаступників зазначеного Відділу не визначено, то, згідно з ст. 223 Цивільного кодексу Української РСР зобов‘язання сторін за Договором є такими, що припинилися з моменту ліквідації Радянського ВДВС.
З твердженнями Відповідача про те, що Договір станом на момент розгляду справи є чинним, у зв‘язку з чим Сертифікат №2 та Сертифікат №3 можуть бути повернуті Відповідачем лише органу державної виконавчої служби, суд не може погодитися, виходячи з наступного.
За своєю правовою природою укладений Договір є договором відповідального зберігання, укладеним двома сторонами, які є рівними у правах та не знаходяться у підпорядкуванні одна одної, відповідно до якого Відповідач прийняв на себе обов‘язки із зберігання майна (речей) від іншої сторони Договору. А отже, правовідносини щодо виконання та припинення такого Договору регулюються нормами чинного цивільного законодавства України зокрема Цивільного кодексу, про що зазначає у своєму відзиві на позовну заяву і сам Відповідач (стор. 3 Відзиву).
Оскільки Радянське ВДВС було ліквідовано, то відповідно до норм ст. 223 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним на момент ліквідації Радянського ВДВС, зобов‘язання сторін за Договором припинилися з моменту ліквідації Радянського ВДВС.
Будь-які інші докази, які свідчили б про те, що права та обов‘язки Радянського ВДВС за Договором було передано іншій особі або іншому органу державної виконавчої служби, у матеріалах справи відсутні.
Порядок накладення арешту на цінні папери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.1999 р. №1744, на який посилається Відповідач як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, за своєю правовою природою є підзаконним актом, а тому не може скасовувати чи іншим чином регулювати правовідносини, які регулюються законом, і тому не може бути прийнятий до уваги судом.
Таким чином, станом на момент розгляду справи у зв‘язку з припиненням зобов‘язань за Договором та скасуванням рішеннями суду в господарських справах рішень державних виконавців, якими було накладено арешт на належні Позивачу Сертифікат №2 та Сертифікат №3, правова підстава, на якій належні Позивачу Сертифікат №2 та Сертифікат №3 знаходилися у Відповідача, відпала. А отже, відповідно до ст. 1212 ЦК України зазначене майно підлягає поверненню власнику –Позивачеві..
Згідно зі ст. 32 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Такі обставини доводяться сторонами та встановлюються судом на підставі доказів у справі, які подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі можуть бути письмові і речові докази, висновки судових експертів, а також пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи зібрані у справі докази у порядку, передбаченому ст. 43 ГПК України, Господарський суд міста Києва вважає, що вони вказують на наявність у Позивача підстав для звернення до суду за захистом свого порушеного права власності, оскільки перебування належного йому майна (цінних паперів) у Відповідача позбавляє Позивача можливості реалізовувати своє право власності на зазначені цінні папери у порядку, встановленому чинним законодавством, зокрема, здійснювати володіння та розпорядження такими цінними паперами. У зв‘язку з цим, позовні вимоги Позивача є обґрунтованими і порушене право підлягає захисту судом відповідно до ст.ст. 15-16 ЦК України.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Оскільки позов задоволено, але Відповідач відповідно до пункту 29 частини 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»звільнений від сплати державного мита, то, згідно частини 3 ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на Відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 223 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст. 35, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з незаконного володіння Головного управління Національного банку України по місту Києві і Київській області (04070, м. Київ, Контрактова площа, 2-Б; ідентифікаційний код 09321020) на користь Відкритого акціонерного товариства «Росава»(09100, м. Біла Церква Київської області, вул. Леваневського, 91; код за ЄДРПОУ 00152269) сертифікат іменних акцій №2 серії А (серія АВС №293654), виданого 04.12.2000 р. (емітент Українсько-ірландське підприємство з іноземними інвестиціями у виді ЗАТ «СП «Росава»), та сертифікат іменних акцій №3 серії А (серія АВС №293655), виданого 04.12.2000 р. (емітент Українсько-ірландське підприємство з іноземними інвестиціями у виді ЗАТ «СП «Росава»).
3. Стягнути з Головного управління Національного банку України по місту Києві і Київській області (04070, м. Київ, Контрактова площа, 2-Б; ідентифікаційний код 09321020) на користь Відкритого акціонерного товариства «Росава»(09100, м. Біла Церква Київської області, вул. Леваневського, 91; код за ЄДРПОУ 00152269) - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, 85 (вісімдесят п‘ять) гривень державного мита та 118 (сто вісімнадцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Суддя Н. І. Качан
Дата підписання 01.02.2008 року