Категорія №10.3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
01 липня 2011 року Справа № 2а-5105/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Гончарової І.А.,
за участю секретаря: Фуджак В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
ВСТАНОВИВ:
17 червня 2011 року позивач Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», в якому послався на таке. У відповідності до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року, для всіх підприємств, установ та організацій, в тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів. В порушення ст. 19 Закону на підприємстві Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» у 2010 році замість 2 інвалідів працював 1, у зв’язку із чим відповідач до 16.04.2009 року повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 18232,14 грн. та пеню в сумі 344,61 грн. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача на корить Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів вказані суми.
У судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві, просив стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 18232,14 грн. та пеню в розмірі 344,61 грн.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити. У наданих суду запереченнях послався на те, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не регулюється питання стосовно виконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів у випадку відсутності осіб (інвалідів), бажаючих працевлаштуватися на підприємство, чи коли з об'єктивних причин не можливо виконати норматив, тобто СТОВ «Україна» було виконано всі необхідні дії щодо працевлаштування інвалідів. Відповідач посилається на те, що з контексту положення ст.238 Господарського кодексу України використання адміністративно-господарських санкцій є мірою, що направлена на припинення правопорушення. Згідно ст.18 Закону України «Про соціальний захист інвалідів» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, але за період 2010-2011 року, жоден інвалід не звернувся до СТОВ «Україна». Випадків відмови від працевлаштування інвалідів протягом 2010 року з боку відповідача не було. В свою чергу, СТОВ «Україна» на виконання встановлених законодавством норм кожного місяця протягом 2010 року подавало звітність про наявність вакансії до центру зайнятості населення, в яких зазначалася характеристика вакантного місця з поміткою для інвалідів, та надавало річну звітність до Фонду СЗІ. Доказом того, що підприємство створює умови та самостійно проводить роботу по працевлаштуванню інвалідів також є розроблені заходи, а саме: затверджено наказ та посадові інструкції для можливого працевлаштування інвалідів за двома фахами, а також факт працевлаштування за ініціативою підприємства в 2007 році відповідного працівника на посаду завідуючого складом запасних частин - ОСОБА_3, та у 2008 році - бухгалтера ОСОБА_4. Відповідач зазначає, що аналіз положень законодавства щодо соціального захисту інвалідів дає підстави для висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інваліда на створені робочі місця. Крім того, законодавчо прямо вказано, що працевлаштування інвалідів здійснюється відповідними державними органами: державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів їхніх здібностей та професійних навичок. За таких обставин, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Справи за участю відділень Фонду, є адміністративними, оскільки відповідають вимогам пункту 1 частини першої статті 3 КАС стосовно визначення адміністративної справи.
Відповідно до покладених на нього завдань Фонд соціального захисту інвалідів здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від роботодавців за невиконання ними нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4 «Положення про Фонд соціального захисту інвалідів України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 року).
Таким чином, Фонд соціального захисту інвалідів та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцям, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року №875-ХІІ, реалізують владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 ).
Пункт 4 частини першої статті 17 КАС України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненнями суб'єкта владних повноважень у випадах, встановлених законом.
Окрім того, такі справи не підпадають під перелік публічно-правових справ, визначених частиною другою статті 17 КАС, на які не поширюється компетенція адміністративних судів.
За таких обставин, суд вважає, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.
Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського Кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року №875-ХІІ.
Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Виходячи з цієї норми, на підприємства (об'єднання), установи та організації покладено обов'язок самостійно встановлювати норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до законодавства. Норматив створення робочих місць для інвалідів встановлюється щорічно на весь рік, який є звітним періодом.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону,
щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі
підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у
фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Зі змісту зазначених положень Закону України від 21.03.1991 року №875-ХІІ вбачається, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Обов’язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:
а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;
б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;
г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;
д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що відповідач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» є особою, яка повинна приймати заходи до створення робочих місць для інвалідів.
Зі звіту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік вбачається: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складає 56 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 1; кількість інвалідів – штатних працівників, які повині працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 2. Таким чином, у відповідача повинні працювати два інваліди на робочому місці, створеному відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (арк. справи 20).
У судовому засіданні встановлено, що у відповідача протягом 2010 року працювала одна особа, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Як вбачається з довідки Білокуракинського районного центру зайнятості від 12.04.2011 року №16/5-835, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» надавало у 2010 році інформацію за встановленою формою статистичної звітності про потребу в працівниках з позначкою, що на підприємстві може використовуватися праця інвалідів. Протягом 2010 року на обліку в центрі зайнятості перебувало 22 особи з обмеженими фізичними можливостями, з них жодної, яка б мешкала на території розташування підприємства. Відповідно до зазначених вакансій у звітах 3-ПН, особам з обмеженими фізичними можливостями пропонувалась робота на даному підприємстві, але від працевлаштування особи відмовились у зв’язку з проживанням в іншій місцевості (арк. справи 6).
У судовому засіданні встановлено, що відповідачем до Білокуракинського районного центру зайнятості надавалися звіти про наявність вакансій станом на 28.01.2010 року, 28.02.2010 року, 28.03.2010 року, 28.04.2010 року, 28.05.2010 року, 28.06.2010 року, 28.07.2010 року, 28.08.2010 року, 28.09.2010 року, 28.10.2010 року, 28.11.2010 року, 28.12.2010 року (арк. справи 6-18).
Тобто, відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, позивачем не були представлені суду.
Крім того, заявлені до стягнення санкції є адміністративного–господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.
Відповідач забезпечив можливість організації працевлаштування інвалідів з боку відповідного державного органу управління, а отже в силу ст.218 Господарського кодексу України не підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Статтею 71 КАС України визначено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Стосовно заявленої до стягнення пені у розмірі 344,61 грн., суд встановив, що відповідно до частини другої статті 20 Закону України № 875 пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Відсутність факту сплати доводить відсутність об’єкту обчислення пені, що доводить передчасність та безпідставність її пред’явлення.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 18232,14 грн. та пені в сумі 344,61 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
Керуючись ст.ст. 2, 17, 18, 94, 158-163 КАС, ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову у повному обсязі складено 04 липня 2011 року.
Суддя І.А. Гончарова