Категорія №10.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 червня 2011 року Справа № 2а-4953/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Гончарової І.А.,
за участю секретаря: Фуджак В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Луганського міського центру зайнятості до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування постанови про зупинення виконавчого провадження від 31.01.2011 року ВП 4348641,-
ВСТАНОВИВ:
14 червня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського центру зайнятості до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, у якому позивач послався на таке. Позивачем 25.07.2007 року було направлено на виконання до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції виконавчий лист №5/169ад, виданий Господарським судом Луганської області про стягнення на користь Луганського міського центру зайнятості з ДП «Луганськвугілля» заборгованості в сумі 79018 грн. 26 коп. Луганським міським центром зайнятості було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.08.2007 року та постанову про зупинення виконавчого провадження від 31.01.2011 року, яку отримано 18.02.2011 року. Позивач зазначає, що виконавче провадження було зупинено державним виконавцем на підставі п.15 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку із тим, що боржник внесений до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 року №27ІІ-IV.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, послався на те, що п.1.4 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення пункту 15 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження». Відповідно до положень Закону № 27ІІ-IV його дія поширюється на паливно-енергетичні підприємства та суб'єкти господарської діяльності, перераховані в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії. Луганський міський центр зайнятості не відноситься до учасників розрахунків, борг відповідача, стягнутий за рішенням Господарського суду Луганської області від 21.05.2007 р., не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за несплату електроенергії або податкового боргу. Спірний борг виник унаслідок несплати обов'язкових страхових внесків, на які не поширюються норми податкового законодавства і Закону № 2711-IV. У частині 6 статті 17 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» зазначено, що страхові внески не включаються до податків та інших обов'язкових платежів, які складають систему оподаткування. Крім цього, на ці внески не поширюється податкове законодавство. Тобто, виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення, сплати страхових внесків і стягнення за ними заборгованості. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених указаним Законом, або в частині, що йому не суперечить. За таких обставин, позивач просив визнати неправомірними дії посадових осіб Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 31.01.2011 року №4348641 про зупинення виконавчого провадження зі стягнення з Державного підприємства «Луганськвугілля» на користь Луганського міського центру зайнятості заборгованості зі сплати страхових внесків в сумі 79018 грн. 26 коп.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити. У наданих суду запереченнях послався на те, що пунктом 15 статті 34 Закону «Про виконавче провадження» чітко встановлено обов'язок державного виконавця зупинити виконавче провадження у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Частиною 3 статті 34 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої цієї статті, не зупиняється за рішеннями про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів. Тобто, встановлюється вичерпний перелік підстав, за якими державний виконавець має право проводити виконавчі дії у випадку, коли стороною виконавчого провадження є підприємство, що бере участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Страхові внески до вказаного переліку підстав ніяким чином не відносяться. Крім того, пунктом 2 глави 11 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що на строк участі підприємств паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу та беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» щодо таких підприємств зупиняється дія статей 4 (заходи примусового виконання рішень), 5 (обов'язки та права державного виконавця) цього Закону, крім виконання рішень про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів. Тобто, вищевикладеними нормами не тільки зобов'язано державного виконавця у вказаних випадках зупиняти виконавче провадження, а ще й забороняє використовувати свої повноваження та заходи виконання рішень у повному обсязі. Таким чином, незупинення державним виконавцем виконавчого провадження було б прямим порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» і саме такі дії (бездіяльність), безумовно, були б незаконними. Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до суду в 10-денний строк, але при цьому дії державного виконавця є такими, що відповідають вимогам законодавчих актів регулюючих дії виконавчої служби. Крім того, позивач посилається на вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та стверджує, в порушення вимог податкового законодавства, що страхові внески не входять в систему оподаткування. Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» визначено, що під дію мораторію входить заборгованість підприємства, що є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих. Частиною 4 статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» встановлено, що сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування. Чинним Податковим кодексом України також встановлено, що збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку становить податкову систему України. Отже, страхові внески входять до податкової системи України. За таких підстав відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до такого.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно із ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Судом встановлено, що 01.08.2007 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 5/196ад, виданого Господарським судом Луганської області 16.07.2007 року (а.с.11).
Також, 31.01.2011 старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції винесено постанову про зупинення виконавчого провадження ВП №4348641 по примусовому виконанню виконавчого листа №5/196ад, виданого Господарським судом Луганської області 21.05.2007 року, у зв’язку із внесенням боржника до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (а.с.12).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження зупиняється у випадках, передбачених пунктом 15 статті 37 цього Закону, - до закінчення строку дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
Статтею 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» визначено, що цей закон регулює відносини, пов’язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу та поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
До учасників розрахунків віднесені - підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб’єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом (пункт 1.3 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»).
Згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка:
1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена;
2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих;
3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України;
4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб’єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії;
5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.
Вищенаведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов’язкового зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до положень Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб’єктів господарської діяльності, зазначених в п.1.3 ст.1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що Луганський міський центр зайнятості не відноситься до учасників розрахунків відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а борг ДП «Луганськвугілля» не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за не сплату електроенергії або податковим боргом, оскільки борг виник через несплату ДП «Луганськвугілля» обов’язкових страхових внесків, на які не поширюються норми Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а тому віднесення ДП «Луганськвугілля» до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», не є підставою для зупинення спірного виконавчого провадження.
Крім того, суд вважає за потрібне зазначити, що приписи п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначають дві обов’язкові умови, які зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. Це внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, суб’єктивна ознака, що має місце у межах спірних відносин, та участь зазначеного підприємства у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», об’єктивна умова, яка в свою чергу включає характер та термін виникнення заборгованості.
Недоведеність віднесення заборгованості ДП «Луганськвугілля» до такої, що погашається за процедурою Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» унеможливлює застосування приписів п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин.
Врахувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо скасування постанови від 31.01.2011 року №4348641 про зупинення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа 5/196ад, виданого Господарським судом Луганської області про стягнення заборгованості по страховим внескам з ДП «Луганськвугілля» на користь Луганського міського центру зайнятості в сумі 79018 грн. 26 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позовна вимога щодо визнання неправомірними дій посадових осіб Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції по зупиненню виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 31.01.2011 року №4348641 про стягнення заборгованості по страховим внескам з ДП «Луганськвугілля» на користь Луганського міського центру зайнятості в сумі 79018 грн. 26 коп., залишається судом без задоволення з огляду на таке.
Вчинення дій суб’єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб’єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії – постанови про зупинення виконавчого провадження. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об’єкту порушеного права.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи положення статті 124 Конституції України щодо обов’язковості до виконання на всій території України судових рішень, ухвалених судами іменем України, суд вважає за необхідне скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 31.01.2011 року №4348641 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 5/196 ад, виданого Господарським судом Луганської області 16.07.2007 року про стягнення з Державного підприємства «Луганськвугілля» на користь Луганського міського центру зайнятості заборгованості зі сплати страхових внесків в сумі 79018 грн. 26 коп., оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об’єкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Скасування у судовому порядку постанови про зупинення виконавчого провадження автоматично обумовлює обов’язок відповідача за Законом України «Про виконавче провадження» відновити виконавче провадження по виконанню в примусовому порядку виконавчого листа, виданого Господарським судом Луганської області та провести дії, спрямовані на виконання рішення суду.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач згідно з п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Луганського міського центру зайнятості до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання неправомірними дій та скасування постанови про зупинення виконавчого провадження від 31.01.2011 року №4348641 задовольнити частково.
Скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 31.01.2011 року №4348641 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 5/196 ад, виданого Господарським судом Луганської області 16.07.2007 року про стягнення з Державного підприємства «Луганськвугілля» на користь Луганського міського центру зайнятості заборгованості зі сплати страхових внесків в сумі 79018 грн. 26 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови у повному обсязі складено 29 червня 2011 року.
СуддяІ.А. Гончарова