КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-227/11                                                    Головуючий у 1-й інстанції:  Луценко О.М.

Суддя-доповідач:  Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"07" червня 2011 р.                                                                                                 м. Київ

        Київський апеляційний адміністративний суд  у складі колегії:

                       головуючого судді                           Беспалова О.О..

                       суддів                                                Губської О.А., Данилової М.В.,

                       при секретарі                                       Кропивному Є.В.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Оболонському районі  м. Києва на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Оболонському районі  м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення  недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни, посилаючись на те, що  він є  дитиною війни і має право на пільги, передбачені ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", має статус дитини війни і йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, просив відновити пропущений строк звернення до суду, визнати дії відповідача неправомірними та зобов"язати відповідача нарахувати та  виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2010р. по теперішній час.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва  від 18 січня 2011 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - зміні з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про  задоволення позову на підставі рішення Конституційного суду України від 22.05.2008р. по справі 1-28, оскільки в 2006 році Конституційний Суд України не розглядав питання відповідності Конституції України норм ЗУ "Про Державний  бюджет України на 2006 рік" і підвищення пенсії проводиться лише з моменту набрання чинності Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007р. З врахуванням ст. 99 КАС України до задоволення підлягають вимоги починаючи з  15.06.2010р. по 01.12.2010р.

Даючи правову оцінку обставинам  вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, що підтверджується  паспортом та відповідним посвідченням з відміткою "дитини війни".

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається з листа з заперечень відповідач отримував  підвищення в розмірі 49 грн.80 коп., щомісячно у таких розмірах: з 22 травня - 48,10 грн., з 1 липня - 48,20 грн. та з  01 жовтня - 49,80 грн.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.08 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.

Згідно ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однак, всупереч положенням Конституції України, вимогам Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та рішенню Конституційного Суду України, абз. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»визначено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у розмірі 10 % прожиткового мінімуму, для осіб які втратили працездатність.

Виходячи із загальних засад пріоритету закону над підзаконними актами, слід визнати, що при призначенні позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни слід виходити з положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", якою визначено розмір надбавки до пенсії, оскільки постанови Кабінету Міністрів України, за своєю юридичною природою, є підзаконними нормативними актами, мають меншу юридичну силу і не можуть змінювати положення визначені Законом.

Таким чином, особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та з урахуванням мінімального розміру пенсії для осіб, які втратили працездатність, передбаченої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

З урахуванням наведеного, колегія суддів підтримує думку суду першої інстанції, що у даному випадку, має місце порушення прав позивача щодо невиплати відповідачем пенсії у підвищеному розмірі, як дитині війни, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 15.06.2010 року по 01.12.2010 року, які підлягають захисту шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, з урахуванням мінімального розміру пенсії для осіб, які втратили працездатність, передбаченої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Оскільки функції призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, то відповідний обов'язок необхідно покласти саме на відповідача у справі.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що постанова Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2011 року в частині проведення періоду виплати  підлягає зміні, оскільки при визначенні періоду, за який УПФУ в Оболонському районі м. Києва зобов"язано здійснити перерахунок пенсії позивачу, судом першої інстанції не було  враховано суми виплат, які здійснювались раніше.

Згідно з ч. 1 ст. 201 КАС України підставою для зміни  постанови або  ухвали  суду  першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням  норм  матеріального  чи  процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині проведення періоду виплат.

Керуючись ст. ст. 197, 199, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Оболонському районі  м. Києва на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Оболонському районі  м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни –задовольнити частково.

Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2011 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:  "Зобов"язати Управління Пенсійного Фонду України в Оболонському районі  м. Києва здійснити ОСОБА_2 перерахунок пенсії та забезпечити її виплату відповідно до Закону України " Про соціальний захист дітей війни", за період з 15 червня 2010 року по 01 грудня 2010 року, з  урахуванням проведених виплат.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

         Головуючий суддя                                                                                    Беспалов О.О.

Суддя                                                                                                        Губська О.А.

Суддя                                                                                                        Данилова М.В..