29 вересня  2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних

справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф.,  Лихути Л.М.,  Романюка Я.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації Сумської області до ОСОБА_1про стягнення безпідставно отриманих коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на  рішення Лебединського районного суду Сумської області  від 1 березня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 2 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 1 березня 2004 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 2 червня 2004 року, яким  позов задоволено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на  невірне з'ясування судами фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень із закриттям провадження в справі.

Заперечуючи проти касаційної скарги,  Управління праці та соціального захисту населення Лебединської  районної державної адміністрації Сумської області вказує на те, що судові рішення, на його думку, є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що в період з жовтня 2000 року по квітень 2001 року відділом субсидій Управління праці та соціального захисту населення Лебединської  районної державної адміністрації Сумської області на підставі поданої заяви ОСОБА_1 призначена субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. При цьому в заяві ОСОБА_1 вказувала, що вона є власником (наймачем) житла.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не являється ні власником, ні наймачем житла, де вона фактично мешкала, отже в цьому випадку субсидія мала призначатися в окремому порядку (за рішенням комісії). 

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухваленні з додержанням судами норм матеріального та процесуального права і відсутні передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 1 березня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від  2 червня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :