ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

30.06.11 р.                                                                                 Справа № 10/115                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

При секретарі   Смірновій Ю.Б.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Державного підприємства «Добропіллявугілля», м.Добропілля

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоімпекс», м.Донецьк

про стягнення 39 801,12 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явились

від відповідача: ОСОБА_1. – за довір. № б/н від 01.01.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство «Добропіллявугілля» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоімпекс» про стягнення заборгованості за поставлене вугілля в сумі 29 175,00 грн., пеню в сумі 4 878,64 грн., інфляційну складову – 5 747,48 грн. на підставі ст.ст.610,612,625 ЦК України.

Позовну заяву мотивує тим, що на виконання договору № 19/05/1пк-14у від 19.05.2006 р. та специфікацій від 01.09.2008 р. та від 19.09.2008 р. позивачем поставлено відповідачу вугілля у кількості 7000 тон на суму 3 029 175,00 грн., але відповідач сплатив лише 3 000 000,00 грн., тому за відповідачем рахується борг у розмірі 29 175,00 грн. При цьому позивач зазначає, що оскільки специфікаціями до договору було встановлено попередню оплату за товар і відповідач цю умову не виконав, тому на підставі п.5.3 договору, ст..625 ЦК України позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 4 878,64 грн. за період з 25.09.2008 р. по 24.11.2008 р. та інфляційні – 5 747,48 грн., які просить стягнути з відповідача.

На підтвердження таких обставин позивач надав договір поставки вугільної продукції № 19/05/1пк-14у від 19.05.2006 р. разом з додатковими угодами, специфікації від 01.09.2008 р. та від 19.09.2008 р., акти приймання-передачі рядового вугілля від 25.09.2008 р. та від 24.11.2008 р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2010 р. у справі № 10/115, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2011 р., в задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Добропіллявугілля» відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2011 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2011 р. та рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2011 р. у справі № 10/115 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

29.04.2011 р. справа № 10/115 повернулась до господарського суду Донецької області і згідно протоколу автоматичного розподілу справ між суддями, справу передано на розгляд судді Величко Н.В.

Позивач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.      До канцелярії суду надав акти звірки розрахунків між ДП «Добропіллявугілля» та ТОВ «Енергоімпекс» станом на 01.12.2008 р. та 01.01.2010 р., а також письмові пояснення, в яких зазначив, що сторонами не встановлено строку здійснення попередньої оплати, однак позивач передав, а відповідач прийняв вугільну продукцію та оплатив її частково.     Позивач також у своїх поясненнях зазначив, що на момент розгляду спору строк оплати поставленого відповідачу товару настав незважаючи на факт не направлення відповідачу претензії, відповідно до положень ст.538 ЦК України відповідач не очікуючи претензії повинен був виконати зустрічне зобов’язання щодо оплати поставленої продукції.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував повністю, вважає що оскільки позивач з вимогою про сплату не звертався, тому у ТОВ «Енергоімпекс» не настав строк оплати. Крім того відповідач стверджує, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогою про стягнення пені. Також відповідач зазначив, що акт звірки бухгалтерів є тільки документом, по якому бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами – договором, накладними, рахунками тощо. Отже відповідач вважає, що акти звірки розрахунків не підтверджують наявність зобов’язань, а лише звіряє бухгалтерський облік підприємств.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд встановив наступне.

19.05.2006 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір на поставку вугільної продукції № 19/05/1пк-14у (а.с.8), за умовами якого постачальник зобов’язався поставити, а покупець – прийняти та оплатити  згідно цього договору вугільну продукцію, найменування, ціна, кількість, якість, строки і умови поставки, оплати якої зазначаються у специфікаціях до цього договору.

Поставка продукції на адресу  покупця або за його реквізитами здійснюється  залізничним транспортом в люкових вагонах (напіввагонах) на умовах, зазначених у специфікаціях до договору (п.2.1 договору).

Сторони встановили, що право власності на продукцію переходить до покупця після підписання акту прийому-передачі вугільної продукції, після чого продукція вважається поставленою постачальником і отриманою покупцем.    Постачальник не пізніше 5-ти днів від дати відвантаження надає покупцю наступні документи:   рахунок,   посвідчення про якість, залізничні квитанції або накладні, податкову накладну, лист про власність на вугільну продукцію та акти приймання-передачі (п.2.3, п. 2.4 договору).

Пунктами 3.3, 3.4, 3.5 договору сторони обумовили, що розрахунки за продукцію здійснюються грошовими коштами на поточний рахунок постачальника у строк, визначений у специфікаціях до договору.  Зміна ціни та порядку розрахунків здійснюється за письмовою згодою обох сторін.    Щомісяця сторони проводять звірку взаєморозрахунків.

У випадку порушення строку оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми неоплаченої продукції, а також 0,1 % річних від простроченої суми (п.5.3 договору).

Відповідно до п.9.2 цього договору, він вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2006 р. Додатковими угодами від 29.12.2006 р., від 29.12.2007 р. сторонами продовжено строк дії договору до 31.12.2008 р. (а.с.12-13).

Договір разом з додатковими угодами підписаний обома сторонами без зауважень.

01.09.2008 р. сторонами підписано специфікацію на загальну суму 1 169 683,20 грн. (а.с.14), якою визначено марку вугільної продукції, її якісні та кількісні показники, графік та умови поставки, а також умову оплати – передплата.

19.09.2008 р. сторонами підписано специфікацію на загальну суму 2 087 715,60 грн. (а.с.15), якою визначено марку вугільної продукції, її якісні та кількісні показники, графік та умови поставки, а також умову оплати – передплата.  

З матеріалів справи вбачається, що 25.09.2008 р. між сторонами підписано акт прийому-передачі рядового вугілля на загальну суму 1 043 453,46 грн. (а.с.16), а 24.11.2008 р. сторонами підписано акт прийому-передачі на загальну суму 1 985 721,54 грн. (а.с.17)

Згідно наданих позивачем актів звірки розрахунків станом на 01.12.2008 р. та 01.01.2010 р. (а.с.102-103), заборгованість відповідача за договором № 19/05/1пк-14у  від 19.05.2006 р. склала 29 175,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази звернення ДП «Добропіллявугілля» до відповідача з вимогами про сплату боргу.

Матеріали справи також не містять доказів надання позивачем відповідачу рахунку на сплату попередньої оплати за спірним договором, доказів проведення будь-яких розрахунків за цим договором, а також доказів внесення змін до договору в частині порядку проведення розрахунків та порядку поставки вугільної продукції.

Предметом розгляду у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості за поставлене вугілля в сумі 29 175,00 грн., пеню в сумі 4 878,64 грн., інфляційну складову – 5 747,48 грн.

За приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.  Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 ЦК України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.   У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 538 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Пунктом 3 цієї статті встановлено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.   Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (п.4 ст.538 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, специфікаціями до спірного договору не встановлено строку здійснення покупцем попередньої оплати і в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем відповідачу рахунку на перерахування цієї попередньої оплати за договором. В матеріалах справи відсутні докази зупинення позивачем виконання свого обов'язку та/або відмови від його виконання частково або в повному обсязі.

Позивач на власний ризик, без попередньої оплати протягом вересня-листопада 2008 р. поставив відповідачу вугільну продукцію на загальну суму 3 029 175 грн.

Отже, сторони фактично своїми діями змінили умови договору щодо порядку поставки та оплати вугільної продукції, тому суд вважає що строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, і відповідач не був обмежений у праві вимагати його виконання у будь-який час. Разом з тим, до матеріалів справи позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогами про сплату боргу та у своїх поясненнях (а.с.104) не заперечує факту не звернення до відповідача з такими вимогами.

У той же час, оскільки нормами чинного законодавства не встановлено форму таких вимог, тому суд дійшов висновку, що пред’явлена ДП «Добропіллявугілля» позовна заява у цій справі є вимогою позивача про сплату відповідачем суми боргу за договором.

Твердження відповідача про те, що акт звірки розрахунків є тільки документом, по якому бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами – договором, накладними, рахунками тощо - господарський суд відхиляє, оскільки п.3.5 договору сторони визначили як обов’язок щомісяця проводити звірку взаєморозрахунків. Отже, надані позивачем акти звірки розрахунків станом на 01.12.2008 р. та 01.01.2010 р. (а.с.102-103) є належним доказом наявності боргу за договором у відповідача. Крім того, відповідач не надав доказів погашення цього боргу, тому суд вважає вимоги позивача про стягнення основного боргу у сумі 29 175,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені за невиконання обов’язку по перерахуванню попередньої оплати в сумі 4 878,64 грн. та інфляційної складової, нарахованої на суму боргу – 5 747,48 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 216–218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.1, п.3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних за користування грошовими коштами.

Матеріали справи свідчать, що специфікаціями до спірного договору не встановлено строку здійснення покупцем попередньої оплати і в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем відповідачу рахунку на перерахування цієї попередньої оплати за договором.

Господарським судом було зобов’язано позивача визначити конкретний період виникнення зобов’язань відповідача по сплаті попередньої оплати за договором з огляду на приписи ст.538 ЦК України. Проте позивач вимог суду не виконав, не надав обґрунтованих пояснень щодо наданого розрахунку позовних вимог, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, як зазначалось вище, сторони фактично своїми діями змінили умови договору щодо порядку поставки та оплати вугільної продукції, тому суд вважає що строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, і відповідач не був обмежений у праві вимагати його виконання у будь-який час.   У той же час, оскільки нормами чинного законодавства не встановлено форму таких вимог, тому суд вважає, що пред’явлена ДП «Добропіллявугілля» позовна заява у цій справі є вимогою до відповідача про сплату боргу за договором.  З огляду на приписи ст.530 ЦК України суд дійшов висновку, що на час звернення з відповідним позовом до суду, право позивача на нарахування інфляційних не виникло.   

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4 878,64 грн. та інфляційної складової – 5 747,48 грн. є не обґрунтованими та не доведеними.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 82 – 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства «Добропіллявугілля», м.Добропілля до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоімпекс», м.Донецьк про стягнення 39 801,12 грн.  задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоімпекс» (83028, м.Донецьк, вул.Майська, 66, код ЄДРПОУ 30962337, п/р 26005301750064 у філії ГУ Промінвестбанку України у Донецькій області, МФО 334635) на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля» (85000, м.Добропілля, пр.-т Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 32186934, п/р 26003309571068 у філії Відділення ПАТ Промінвестбанку в м.Добропілля Донецької області, МФО 334118) – 29 175,00 грн. боргу, державне мито в сумі 291,75 грн. та 172,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили через 10 днів після проголошення (підписання) та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, встановленому Розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                               Величко Н.В.           

Повний текст рішення складений та підписаний 05.07.2011 р.