29 вересня  2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних

справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф.,  Лихути Л.М.,  Романюка Я.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на  рішення Євпаторійського міського суду Автономної республіки Крим від 15 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 10 березня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

   ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Євпаторійського міського суду Автономної республіки Крим від 15 грудня 2003 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 10 березня 2004 року, яким  позов задоволено.

   В обґрунтування касаційної скаргиОСОБА_2, ОСОБА_3 посилаються на  невірне з'ясування судами фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ОСОБА_1 вказує на те, що судові рішення, на її думку, є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що рішенням Євпаторійського міського суду Автономної республіки Крим  від 13.06.2003 р. договір дарування 3/10 частин будинку № 89 по вул. Сімферопольській в м. Євпаторії, укладений між позивачкою та відповідачками, визнаний недійсним і сторони приведені у первісний стан.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачки після набрання названим рішенням законної сили проживали в спірному будинку без законних підстав, в зв'язку з чим порушене право позивачок підлягало судовому захисту з підстав ст. 48 Закону України “Про власність”.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухваленні з додержанням судами норм матеріального та процесуального права і відсутні передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

   Рішення Євпаторійського міського суду Автономної республіки Крим від 15 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 10 березня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :