У х в а л а

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                         4 жовтня 2006 року                                            м. Київ

             Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :

             Головуючого - Сеніна Ю.Л.,

             Суддів :             Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

                                      Охрімчук Л.І.,   Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління охорони здоров”я м. Феодосії, Феодосійської міської ради (третя особа - ОСОБА_2) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

             У грудні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання лікарем ОСОБА_2 своїх обов”язків по наданню медичної допомоги 19 травня 2002 року померла її дочка ОСОБА_1, вироком суду від 19 червня  2003 року ОСОБА_2 було визнано винним та засуджено за ст. 140 ч. 2 КК України. Цими діями їй було заподіяно моральну шкоду, яку повинен відшкодувати відповідач, з яким ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах.

             Позивачка просила стягнути з відповідача за заподіяну моральну шкоду 150000 грн.

             Згодом позивачка доповнила свої вимоги, просила також стягнути на її користь 3359 грн. на відшкодування витрат на поховання дочки.

             Рішенням Феодосійського міського суду від 11 червня 2004 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з Управління охорони здоров”я м. Феодосії на користь ОСОБА_1 3359 грн. на відшкодування матеріальної шкоди і 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 500 грн. на відшкодування судових витрат, а також  державне мито 538 грн. 59 коп.

             Рішенням  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від  8 лютого 2005 року  рішення  міського суду від 11 червня 2004 року скасовано й постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди і задоволено зазначений позов в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі  3359 грн. та судових витрат в сумі 167 грн. 95 коп.; у задоволенні позову до Феодосійської міської ради відмовлено.

             У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди і залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

             Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

             Встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з управлінням охорони здоров”я м. Феодосії. Вироком суду від 19 червня  2003 року його було засуджено по ст. 140 ч. 2 КК України за те, що 19 травня 2002 року  він неналежним чином виконав свої професійні обов”язки по наданню медичної допомоги неповнолітній дочці позивачки, внаслідок чого вона померла. Неправомірними діями відповідача позивачці заподіяно матеріальну і моральну шкоду.

             Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що управління охорони зобов”язано відшкодувати позивачці витрати на поховання  в сумі 3359 грн. та сплатити 50000 грн. за заподіяну моральну шкоду.

             Скасовуючи це рішення в частині відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за заподіяну моральну шкоду повинна нести особа, яка спричинила цю шкоду, а тому відсутні підстави для покладання цього обов”язку на управління охорони здоров”я.

             Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.

             Відповідно з ст. 441 ЦК УРСР 1963 р., якою регулюються спірні правовідносини, та п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов”язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах.

             Апеляційним судом при розгляді справи  не було враховано наведене і помилково скасовано рішення суду першої інстанції, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

             Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яке є правильним по суті, не може залишатись без змін, оскільки судом  застосовані норми ЦК України 2003 року, які набули чинності з 1 січня 2004 року, а шкода позивачці заподіяна у 2002 році.

             Виходячи з наведеного, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині зазначення, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 440-1, 441, 459 ЦК УРСР 1963 року.  

             Керуючись ст. 336  ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

             Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

             Рішення  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 лютого 2005 року скасувати, залишити в силі рішення  Феодосійського міського суду від 11 червня  2004 року, змінивши його мотивувальну частину і зазначити, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі  ст.ст. 440-1, 441, 459 ЦК УРСР 1963 року.   

             Ухвала оскарженню не підлягає.

                    Головуючий -                                                     Ю.Л.Сенін

                    Судді :                                                                  Є.Ф.Левченко

                                                                                                   Л.М.Лихута

                                                                                                   Л.І.Охрімчук                   

                                                                                                   Я.М.Романюк