ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
30.06.11Справа №2а-1600/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
судді Єфременко О.О.,
при секретарі Богданової В.О.,
представники сторін не з’явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно -
суть спору:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова про визнання бездіяльності начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова протиправною та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 4125,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу та знаходився на речовому забезпеченні у Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова, не був забезпечений речовим майном та не отримав грошову компенсацію замість нього після звільнення.
Ухвалою від 01.06.2011 відкрито провадження у адміністративній справі.
Ухвалою від 01.06.2011 закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
Позивач в судове засідання на з'явився, проте до початку судового засідання надав клопотання (вх. № 4913 від 03.06.2011) провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Оскільки частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, суд визнав за можливим заявлене клопотання позивача задовольнити, розглянути справу за її відсутності за наявними в ній матеріалами.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином та у встановленому законом порядку, про що свідчить поштове повідомлення, прикладене до матеріалів справи (а.с.51).
Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
За таких обставин, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в судове засідання не з’явився, витребувані документи не надав, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд -
встановив
Наказом начальника Генерального штабу –Головнокомандувача Збройних Сил України № 764 від 13.10.2010 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за пунктом «б»частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»(за станом здоров’я).
Наказом начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова № 726 від 05.11.2010 ОСОБА_1 з 05.11.2010 виключений зі списків особового складу академії, знятий з усіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Севастопольського об’єднаного міського військового комісаріату Автономної Республіки Крим (а.с.23).
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України", військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави, зокрема продовольчого та речового забезпечення у розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням характеру і умов службової діяльності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначається Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-ХІІ від 20.12.1991, з наступними змінами та доповненнями (далі –Закон).
Відповідно до статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на становлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно зі статтею 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 91 Закону, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 №1459-Ш призупинена дія частини другої статті 9 Закону в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (пункт 2).
Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»до пункту 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» після слів «замість речового майна»доповнений словами «(за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців)».
Разом з тим, в Положенні про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1135 від 22.07.1998 (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444) зазначається, що при звільненні військовослужбовців з ними проводиться розрахунок згідно з законодавством, а пунктом 27 цієї постанови від 28.10.2004 передбачено, військовослужбовці звільнені у запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Відповідно до статті 2 Закону ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах визначених законодавством України.
Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що їхня дія в частині призупинення права на отримання грошової компенсації за речове майно стосується виключно військовослужбовців, які проходять військову службу, й не поширюється на звільнених з цієї служби громадян.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що безпідставно порушено право позивача, гарантоване державою, на отримання речового забезпечення за рахунок держави, внаслідок чого відповідач має перед ним заборгованість по виплаті грошової компенсації за речове забезпечення у сумі 4125,72 грн.
Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статей 12, 2, 4 Закону нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 відзначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункти 3.1, 3.2 Рішення).
Таку ж правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова із заявою про сплату йому компенсації вартості речового майна, яке підлягає видачі при звільненні в запас у сумі 4125,72 грн. (а.с.30).
Листом за вих.№ 169/МТЗ від 20.04.2011 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, видається в першу чергу родичам загиблих, по рішенню суду та військовослужбовцям, предмети речового майна яким належали до видачі у термін до 11.03.2000 (а.с.31).
Разом з тим, до матеріалів справи позивачем надані довідки Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова № 13 від 15.11.2010 та № 14 від 16.11.2011 про вартість речового майна, що підлягає видачі, з яких вбачається, що загальна сума грошової компенсації складає 4125,72 грн. (а.с. 26, 27).
Таким чином, судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідачем не було проведено з ним остаточного розрахунку за період його служби, зокрема, не видано грошову компенсацію замість належного йому речового майна.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Як визначено положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, якій не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач просив суд визнати бездіяльність начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова протиправною та стягнути грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 4125,72 грн.
Частиною четвертою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до положень частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Тобто, належним способом захисту права позивача на судовий захист є саме визнання протиправною бездіяльності Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неодержане речове майно при звільнені та зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неодержане речове майно при звільнені у сумі 4125,72 грн.
Згідно положень частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за можливим в цієї частині вийти за межі заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Частиною другою статті 89 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлений законодавством, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Оскільки позивач з клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору до суду не звертався, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню 3,40 грн.
Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 01 липня 2011 року о 15-00.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 89, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
п о с т а н о в и в:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неодержане речове майно при звільнені.
3. Зобов’язати Академію військово-морських сил ім. П.С. Нахімова (99035, вул. Дибенка, 1а, код ЄДРПОУ 07723954) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (99002, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошову компенсацію за неодержане речове майно при звільнені у сумі 4125,72 грн. (чотири тисячі сто двадцять п’ять грн. 72 коп.).
4. Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31113095700007 в ГУДКУ у м. Севастополі, одержувач Державний бюджет Ленінського району м.Севастополя 22090200, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь ОСОБА_1 (99002, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.).
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя О.О.Єфременко