ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4021/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Довгопол М.В.,
при секретарі – Ворошилові Ю.В.,
за участю:
представника позивача - Фищука В.В.,
представника відповідача - Стребко В.І., Свистуна П.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного сільськогосподарського підприємства "Солоницьке" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
В С Т А Н О В И В:
12 травня 2011 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Солоницьке" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 19107 грн 69 коп. та пені в розмірі 154 грн 71 коп.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідачем не виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо забезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв’язку із чим Приватне сільськогосподарське підприємство "Солоницьке" зобов’язано сплатити суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі 19107 грн 69 коп. Оскільки позивачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку разом із нарахованою за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій сумою пені в розмірі 154 грн. 71 коп.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначаючи, що Приватним сільськогосподарським підприємством "Солоницьке" було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів і протягом 2010 року підприємство постійно подавало звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до Карлівського районного центру зайнятості, тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій відсутні.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, свідка ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Частинами 1, 2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця /частина 1/; підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї ж статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів /частина 2/.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік від 18.02.2011 року № 53/220/32 (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за цей період становила 26 осіб.
За таких обставин норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 1 робоче місце, яке згідно даних звіту у 2010 році зайняте не було, тобто підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Частиною 3 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Статтею ж 18 встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, нормами цієї статті встановлені конкретні обов’язки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю /далі по тексту - роботодавців/ стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, виконання яких роботодавцями презюмує виконання їх обов’язку щодо самостійного працевлаштування інвалідів, встановленого частиною 3 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”. А оскільки працевлаштування інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного волевиявлення інвалідів, то норми статті 18 також визначають, хоч і опосередковано, обов’язок інвалідів звернутися з метою працевлаштування або до роботодавців безпосередньо, або до центру зайнятості. В свою чергу альтернативний спосіб реалізації прав інвалідів на працевлаштування зумовлює обов’язок роботодавців звітувати до центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 “Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення” формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій ”, яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення ” подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.
У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.
З огляду на викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Цей звіт є водночас і запитом про направлення до роботодавця інвалідів для працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів насамперед про їх бажання працювати, а від роботодавця –про намір та можливості працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобов’язаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна дійти, виходячи зі змісту норм статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” та пункту 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення ”.
Згідно листа Полтавського обласного центру зайнятості № 043-02-2090/0-11 від 07.06.2010 року, копія якого залучена представником позивача до матеріалів справи, відповідачем впродовж 2010 року подано звіти про наявність вакансій (форми 3-ПН) для інвалідів лише в січні 2010 року та серпні 2010 року (на посаду - охоронник, у січні 2010 року - 2 особи, у серпні 2010 року - 1 особа).
Із надісланих Козельщинським районним центром зайнятості на запит суду копій звітів відповідача форми 3-ПН за 2010 рік вбачається, що відповідачем протягом 2010 року щомісячно подавалися звіти за формою 3-ПН, в яких зазначалося вакантне місце "охоронник", разом з тим, лише в звітах за січень 2010 року (вх. № 1511 від 28.01.2010 року) та серпень 2010 року (вх. № 1554 від 31.08.2010 року) було заповнено графу 15, в якій зазначалося, що вказана вакансія стосується окремої категорії осіб - інвалідів ІІІ групи, в інших звітах графа 15 не заповнювалася.
За таких обставин відповідачем було проінформовано центр зайнятості про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування інвалідів, лише за два місяці 2010 року, інші 10 місяців повідомлялося про наявність вакантного місця для особи із звичайною працездатністю.
Таким чином, в ході судового розгляду справи встановлено, що протягом 2010 року відповідачем частково виконано вимоги Закону № 875-XII, а саме: створено робочі місця для інвалідів та подано звіти за формою № 3-ПН за два місяці 2010 року (січень, серпень).
Посилання позивача на те, що звіти, в яких не було заповнено графу 15, також стосувалися працевлаштування інвалідів, є безпідставними, оскільки Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420, передбачено, що у разі, якщо вільне робоче місце стосується окремої категорії громадян (інваліди, пенсіонери, студенти тощо) підлягає заповненню графа 15 звіту.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
З розрахунку суми позову слідує, що за незабезпечення нормативу працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи Полтавським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів визначено суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 19 107 грн. 69 коп. (середньорічна заробітна плата штатного працівника).
Разом з тим, суд зазначає, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За правилом ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, визначених у ст. 18 Закону.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
З огляду на те, що судом встановлено, що відповідач вживав усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів протягом двох місяців 2010 року, а саме, створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць за вказаний період часу є необгрунтованим.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що адміністративно-господарські санкції підлягають стягненню з відповідача лише за 10 місяців 2010 року, протягом яких ним не вживалися передбачені законом заходи для працевлаштування інвалідів, в розмірі 15 923 грн. 08 коп. (19 107 грн. 69 коп. /12 х 10).
Враховуючи те, що судом підтверджено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій на суму 15 923,08 грн., сума пені, яка підлягає сплаті відповідачем, складає 129 грн. (15 923,08 х 0,03 %) х 27 днів).
Отже, позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 69-71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного сільськогосподарського підприємства "Солоницьке" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити частково.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Солоницьке" (код ЄДРПОУ 30827225, вул. Колгоспна, б.1, с. Солониця, Козельщинський район, 39100) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( м. Полтава, вул. Зигіна, б.1, УДК в Козельщинському районі, код ЄДРПОУ 34698516, р/р 31216230700189 в ГУДКУ у Полтавській області, МФО 831019) адміністративно-господарські санкції у розмірі 15923 грн 08 коп. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять три гривні вісім копійок) та пеню у розмірі 129 грн (сто двадцять дев`ять гривень).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 04 липня 2011 року.
Суддя М.В. Довгопол