ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" червня 2011 р. Справа № 2a-1612/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Шумея М.В.,
секретаря Цюпи У.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції про визнання нечинними і скасування постанов,-
ВСТАНОВИВ:
18.05.2011 року ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції про визнання нечинними і скасування постанов.
Позовні вимоги мотивувала тим, що внаслідок незаконного накладення державним виконавцем арешту на все майно, яке належить подружжю, порушено гарантоване її право власності у частині можливості ним розпоряджатися. Відповідно до ч. 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Позивач в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином. На адресу суду направила заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Направив на адресу суду заперечення на адміністративний позов. Із змісту поданого заперечення вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає, вважає, що в даному випадку позивачу слід було керуватись нормами ст.60 ЗУ "Про виконавче провадження", у відповідності до якої, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Вважає, що дії державного виконавця при винесенні оскаржуваних постанов є законними, винесені у точній відповідності до ЗУ "Про виконавче провадження".
Розглянувши матеріали позовної заяви, заперечення на позовну заяву, дослідивши наявні та подані докази, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних мотивів.
Як було встановлено в судовому засіданні 04.08.2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 1543 про звернення стягнення на адміністративне приміщення, яке належить ОСОБА_3 і перебуває у іпотеці відповідно до договору іпотеки між ПАТ КБ "Приватбанк".
14 серпня 2009 року на підставі вищевказаного виконавчого напису старшим державним виконавцем відділу ДВС Долинського районного управління юстиції Пилипишиним О.З. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 14241559. Даною постановою ОСОБА_3 було надано строк для добровільного виконання виконавчого напису до 21.08.2009 року.
У відповідповдіності до ч. 5 статті 103 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день.
21 серпня 2009 року державним виконавцем ДВС Долинського районного управління юстиції було винесено постанову "Про стягнення з боржника виконавчого збору", якою вирішено стягнути з ОСОБА_3 виконавчий збір у розмірі 152638,04 грн. Також відповідачем було винесено постанову від 21.08.2009 року про накладення арешту на все майно належне ОСОБА_3
Згідно п.3 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб"єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, прийняті (вчинені) вони обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчиненя дій).
У відповідності до статті 316 Цивільного Кодексу України правом всланості є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно статті 317 Цивільного Кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 328 Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів.
У відповідності до статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно статті 41 Конституції України Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно статті 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (який ратифікований Україною 11.09.1997 року) кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Згідно тріади власності, яка встановлена статтею 41 Конституції України та статтею 317 Цивільного Кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 позивач по справі перебуває у шлюбі з ОСОБА_3,- боржником по виконавчому провадженню, відкритому на підставі виконавчого напису №1543 виданого 04.08.2009 року.
Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 63 СК України визначає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У відповідності до ст.65 даного Кодексу дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Згідно ст.67 Кодексу дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Оскільки спільна сумісна власність не визначена та не виділена в натурі та не визначено порядок користування майном, позивач по справі позбавлена права на володіння та розпорядження майном, яке належить їй на праві спільної сумісної власності разом із ОСОБА_3, оскільки постановою відділу ДВС Долинського районного управління юстиції від 21. 08.2009 року накладено арешт на все майно, що є спільної сумісної власності.
Отже, відповідачем по справі не враховано, що частина майна, на яке накладено арешт, належить позивачу на праві спільної сумісної вланості, в результаті чого остання обмежена у використанні свого конституційного права.
У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року положення ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України слід розуміти так, що суд, керуючись зазначеним принципом, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача з приводу того, що позивач по справ не є стороною виконавчого провадження та не має статусу учасника виконавчого провадження, що унеможливлює ставити ним питання про скасування постанов державного виконавця у виконавчому провадження з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 8 ч.1 ст.3 КАС України визначено, що позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
При цьому звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справти з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Стаття 181 КАС України визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби за адміністративними позовами учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій.
В той же час, як свідчить системний аналіз норм КАС України інші особи, які вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державної виконавчої служби порушені їхні права, свободи чи законні інтереси не позбавлені права звернення до суду за захистом.
А тому як свідчать встановлені судом обставини, державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов діяв без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто без врахування особливостей розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати нечинною і скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції від 21.08.2009 року про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену у виконавчому провадженні ВП № 14241559.
Визнати нечинною і скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції від 21.08.2009 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену у виконавчому провадженні ВП № 14241559.
До набрання судовим рішенням законної сили залишити в силі заходи про забезпечення позову, вжиті згідно ухвали суду від 26.05.2011 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова складена в повному обсязі 17.06.2011 року.
Суддя: Шумей М.В.