ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2011 року 18:00 Справа № 2а-0870/3693/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представників позивача – ОСОБА_1 (довіреність від 01.06.2011); ОСОБА_2 (довіреність від 01.06.2011); ОСОБА_3 (довіреність від 01.06.2011), представника відповідача – ОСОБА_4 (довіреність від 25.08.2009), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу Приватного підприємства «Стандарт-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
18 травня 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Стандарт-Сервіс» (далі іменується – позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить скасувати податкові повідомлення - рішення №0002122302 від 08.04.2011 та № 0002132302 від 08.04.2011.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем за результатами позапланової документальної перевірки Приватного підприємства «Стандарт-Сервіс» (ЄДРОУ 31216543) проведеної відділом перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб з питань правомірності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету сум з податку на прибуток та на додану вартість при взаємодії з ТОВ «Младен груп, ЛТД» за період 01.10.2010 по 31.03.2010 складено Акт №77/23-2/36216543 від 28.03.2011. Перевіркою встановлені порушення Приватного підприємства «Стандарт-Сервіс» (ЄДРОУ 31216543): п.5.1, абзацу 4 п. п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 77 083 грн.00 коп., а саме по податковим періодам 1 квартал 2010 року в розмірі 77 083 грн. 33 коп.; п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04. 1997 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті чого знижено податок на додану вартість у сумі 61 666 грн. 67 коп.
На підставі даного акту прийняті податкові повідомлення-рішення №0002132302 від 08.04.2011, та податкове повідомлення-рішення №0002122302 від 08.04.2011.
Із вказаними порушеннями податкового законодавства позивач не погоджується з підстав, викладених в адміністративному позові.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2011 відкрито провадження в адміністративній справі №2а-0870/3693/11, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 06.06.2011.
В судове засідання прибув представник позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги та просить заволинити їх в повному обсязі.
Представник відповідача, який прибув в судове засідання, надав заперечення проти адміністративного позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Такі заперечення відповідач обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки виявлено порушення, яке виникло внаслідок включення до валових витрат сум по операціям постачання електротовари від ТОВ «Младен Груп, ЛТД» (код ЄДРПОУ 36520717), які підтверджені первинними документами підписаними не уповноваженою особою відповідно до висновку експерта Наукової лабораторії криміналістичних досліджень № 1 від 18.01.2011 та протоколу допиту свідка від 09.09.2010 директора ТОВ «Младен Груп, ЛТД» (код ЄДРПОУ 36520717), ОСОБА_6.
У зв’язку з необхідністю дослідження доказів по справі – первинних документів, наданих позивачем в підтвердження заявлених вимог, в судовому засіданні оголошено перерву до 15.06.2011.
15.06.2011 у зв’язку з необхідністю наданням додаткових доказів було оголошена перерва до 20.06.2011.
20.06.2011 в судове засідання прибув представник позивача та просить задовольнити заявлені позовні вимоги. Представник відповідача, заперечуючи проти адміністративного позову, просить суд відмовити в його задоволенні.
Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Розглянувши матеріали та з’ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Стандарт-Сервіс» (ЄДРПОУ 31216543) зареєстровано Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 10.11.2000 року за адресою: 6900, Запорізька область, м. Запоріжжя, просп. Леніна, буд.96.
Як вбачається з акту перевірки від 28.03.2011 №77/23-2/31216543 (далі іменується – Акт перевірки) на підставі направлення від 15.03.2011 №301 та відповідно до наказу ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя 02.03.2011 №309 проведена позапланова виїзна перевірка приватного підприємства «Стандарт-Сервіс» з питань правомірності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету сум податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Младен Груп, ЛТД» ( код ЄДРПОУ 36520717) за період з 01.01.2010 по 31.03.2010.
Перевіркою встановлені порушення Приватним підприємством «Стандарт-Сервіс» (ЄДРОУ 31216543): п.5.1, абзацу 4 п. п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 77 083 грн. 00 коп., а саме по податковим періодам 1 квартал 2010 року в розмірі 77 083 грн. 33 коп.; п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04. 1997 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті чого знижено податок на додану вартість у сумі 61 666 грн. 67 коп.
На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за платежем податок на додану вартість від 08.04.2011 №0002132302 на суму 77 083 грн. 75 коп., з них за основним платежем 61667 грн. 00 коп., штрафні фінансові санкції 15416 грн. 75 коп. та податкове повідомлення – рішення за платежем податок на прибуток від 08.04.2011 №0002122302 на суму 96 353 грн. 75 коп. з них 77 083 грн. 00 коп. за основним платежем та 19 271 грн. 75 коп. штрафних(фінансових) санкцій.
Відповідачем по справі подано до суду заперечення від 06.06.2011, згідно яких останній вказує, що при проведені позапланової виїзної документальної перевірки було встановлено, що між позивачем та ТОВ «Младен Груп, ЛТД» укладено угоду від 04.01.2011 №04/01-1 про постачання товару.
Відповідно до вищезазначеної угоди ТОВ «Младен Груп, ЛТД» в особі директора ОСОБА_6 зобов’язується здійснити в адресу ПП «Стандарт-Сервіс» в особі директора Волковой М.В. постачання електротовари на загальну суму 370 000 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану вартість 61 666 грн. 67 коп. Договір від імені ТОВ «Младен Груп, ЛТД» підписано директором ОСОБА_6, а від імені ПП «Стандарт-Сервіс» Волковою Мар’яною Вікторівною.
Відповідач вказує, що в підтвердженням виконання вищенаведеної угоди ТОВ «Младен Груп, ЛТД» є видаткова накладна виписана на адресу ПП «Стандарт-Сервіс», у графі відвантажено якої стоїть підпис ОСОБА_6
Сума витрат по вищенаведеній видатковій накладній включена до складу валових витрат та відображена у складі валових витрат в декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2010 року.
Розрахунки між суб’єктами господарювання проводились у безготівковій формі.
Відповідач посилається на висновок експертів Наукової лабораторії криміналістичних досліджень від 18.01.2011 №1 щодо приналежності підпису ОСОБА_6 підпису зробленому на первинних документах ТОВ «Младен Груп, ЛТД» виписаних в адресу ПП «Стандарт-Сервіс», а саме:
- на угоді від 04.01.2010 № 04/01-1 про постачання електротовари;
- на видатковій накладній від 04.01.2010 № 812049 виписаній в адресу позивача;
- на податковій накладній від 04.01.2010 № 040106 виписаній в адресу позивача
встановлено, що підпис від імені директора ТОВ «Младен Груп, ЛТД» ОСОБА_6 в вищенаведених документах зроблено не ОСОБА_6, а іншими особами.
Однак будь-якого рішення по кримінальній справі щодо ТОВ «Младен Груп, ЛТД», ОСОБА_6 відповідачем не надано.
Представник відповідача в ході судового розгляду справи зазначив, що проти товарності операцій не заперечує.
Всі господарські операції між позивачем та ТОВ «Младен Груп, ЛТД» (контрагент) фактично мали місце, підтверджені відповідними договорами, належними фінансовими та первинними документами обліку підприємства. На момент здійснення господарських операцій ТОВ «Младен Груп, ЛТД» було юридичною особою, яка не припиняла свого існування. Позивач не має законних прав та обов’язків здійснювати контроль за ТОВ «Младен Груп, ЛТД» щодо подання останнім звітності до органів податкової служби та сплати податкових зобов’язань. Податкова помилково покладає юридичну (фінансову) відповідальність на позивача за дії або бездіяльність свого контрагента.
З огляду на викладене, вищезазначені доводи відповідача, а також посилання на нікчемність договору від 04.01.2010 №04/01-1 є безпідставними і судом до уваги не приймаються, оскільки укладений з приватним підприємством «Стандарт-Сервіс» договір схвалений з боку ТОВ «Младен Груп, ЛТД» шляхом виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинним і в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнавався, а спірні податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані ТОВ «Младен Груп, ЛТД» по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та ТОВ «Младен Груп, ЛТД» в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.
Фактичне відвантаження товарів ТОВ «Младен Груп, ЛТД» на адресу приватного підприємства «Стандарт-Сервіс» підтверджується накладними на загальну суму 370 000 грн. 00 коп. в тому числі ПДВ 61666 грн. 67 коп. податковими накладними від 04.01.2010 №040106; товарно - транспортирними накладними від 04.01.2010; актом виконаних робіт від 30.01.2010.
Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду, та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.
Розрахунки між позивачем та ТОВ «Младен Груп, ЛТД» проводились у безготівковій формі – шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Младен Груп, ЛТД» в загальній сумі 370 000 грн. 00 коп. , згідно платіжному дорученню від 11.01.2010 №198. Оплата за транспортні послуги по перевезенню товару здійснена згідно платіжного доручення від 02.04.2010 № 229 на загальну суму 4000 грн. 00 коп. Копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи.
Судом встановлено, що ТОВ «Младен Груп, ЛТД» у період, коли ним були виписані податкові накладні, відповідно до свідоцтва від 27.05.2009 №100228255 було зареєстроване платником податку на додану вартість.
Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Младен Груп, ЛТД» було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що створення юридичної особи (зокрема за викраденими, загубленими чи підробленими документами) навіть з метою надання послуг іншим особам щодо ухилення від сплати податків само по собі не означає, що всі правочини, укладені такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому у кожному окремому випадку необхідно з'ясовувати наявність чи відсутність мети сторін договору, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Юридичними наслідками визнання установчих документів підприємства недійсними мають бути скасування його державної реєстрації та здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Самі факти визнання установчих документів підприємства недійсними чи скасування його державної реєстрації не тягнуть за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації підприємства і до моменту його виключення з державного реєстру.
З аналізу наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ТОВ «Младен Груп, ЛТД» та позивач свої обов'язки за договором від 04.01.2010 №04/01-1 виконали повністю.
Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підтверджується, що ТОВ «Младен Груп, ЛТД» у період з 18.05.2009 по 10.01.2011 було юридичною особою і знаходилось в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; з 10.01.2011 державна реєстрація ТОВ «Младен Груп, ЛТД» припинена в зв'язку з визнанням останнього банкрутом.
Крім того, органи державної податкової служби чи Міністерства внутрішніх справ України згідно чинного законодавства не наділені правом самостійно визнавати недійсними податкові накладні.
Також, слід зазначити, що позивачем на підтвердження товарності господарських операцій надані документи, що підтверджують реалізацію отриманих від ТОВ «Младен Груп, ЛТД» електротоварів, а саме: накладні від 04.01.2010 №1,2,3 на загальну суму 379 084 грн.00 коп. та довіреності на отримання товару.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов’язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».
За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку – це особі, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкових кредит – це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.
Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:
– або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
– або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.
Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку – це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.
При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.
Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.
Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить. Не міститяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.
Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податку.
Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди – покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.
На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.
Що стосується посилання відповідача на нікчемність угоди, зазначеної а Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об’єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Не є обов’язковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобов’язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладаються за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Обов’язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).
Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Відповідач по справі не заперечує реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому на підтвердження даних податкового обліку приймалися лише достовірні первинні документи, які складені в результаті фактичного здійснення господарської операції.
Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Суд оцінивши докази по справі у їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, не спростовані як докази позивача, так і власно надана інформація.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до приписів п. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Приватного підприємства «Стандарт-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 18.04.2011 №0002122302.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 18.04.2011 №0002132302.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.М.Недашківська