КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2011                                                                                           № 32/302-6/592

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової  Л.Г.

суддів:             

при секретарі:            

За участю представників:

від позивача 1 – ОСОБА_1, адвокат, договір №302 від 15.11.2010;

     ОСОБА_2;

від позивача 2 – ОСОБА_2, довіреність №618 від 19.03.2010;

від відповідача – ОСОБА_3, довіреність №604/11.5.2 від 09.08.2010;

від третіх осіб – не з’явились;

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк”

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2011

у справі № 32/302-6/592 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом 1. Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2

2. Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4

до Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк”

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс»

про визнання договорів поруки №51МКК-Р1 та №51МКК-Р2 від 01.06.2009 недійсними

Суть спору та апеляційної скарги:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі – позивач 1) та Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 (далі – позивач 2) до Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, перейменоване у Публічне акціонерне товариство „ВТБ Банк” (далі – відповідач) та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договорів поруки №51МКК-Р1 та №51МКК-Р2 від 01.06.2009 недійсними.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.06.2010 провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Висновок суду ґрунтувався на тому, що договори укладені позивачами як фізичними особами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 вказану ухвалу скасовано в частині припинення провадження щодо позовних вимог до Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» та передано справу в цій частині на розгляд до Господарського суду міста Києва. В частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 ухвалу залишено без змін.

Скасовуючи ухвалу господарського суду апеляційний суд зазначив, що позивачі є фізичними особами-підприємцями, спір має господарський характер і оскаржуваними  договором порушено право позивачів як підприємців.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2010 постанову апеляційної інстанції від 07.09.2010 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2010 присвоєно справі № 32/302-6/592.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2011 у справі №32/302-6/592 позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 та Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 задоволено повністю, а саме визнано недійсним з моменту укладення договір поруки №51 МКК-Р1 від 01.06.2009,  укладений між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 та визнано недійсним з моменту укладення договір поруки №51 МКК-Р2 від 01.06.2009,  укладений між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_2. А також, стягнуто з відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» на користь ОСОБА_2 85 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем доведено, що договори поруки укладені позивачами внаслідок введення їх в оману, що є підставою для визнання правочину недійсним з моменту вчинення.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду,  Публічне акціонерне товариство „ВТБ Банк” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій  просило  рішення Господарського суду міста Києва  від 10.03.2011 у справі №32/302-6/592 скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачам в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення не відповідає дійсним обставинам справи.

У наданому суду відзиві на апеляційну скаргу,  позивачами зазначено,  що рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2011 у справі №32/302-6/592 прийняте відповідно до норм процесуального та матеріального права. Вимоги апеляційної скарги позивач не визнає та повністю погоджується з прийнятим рішенням.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2011 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.05.2011.

Судовому засідання 25.05.2011 в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було відкладено на 15.06.2011.

У судове засідання 15.06.2011 з'явились представники сторін.

Розгляд справи був відкладений на 29.06.2011 на підставі статті 77 ГПК України.

У судове засідання 29.06.2011 з’явились представники позивачів та відповідача.

Представник Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2011 у справі №32/302-6/592 скасувати.

Представники позивачів у судовому засіданні проти апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” заперечили, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2011 у справі №32/302-6/592 без змін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд:

ВСТАНОВИВ:

     05.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс» (позичальником) та Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (банком)  було укладено  кредитний договір № 51 МКК (далі –кредитний договір).   

Відповідно до умов кредитного договору позичальник отримав кредит в сумі 470000,00 грн. зі строком користування по 05.03.2012, плата за користування кредитом становить 17 % річних.

З метою забезпечення основного зобов'язання, згідно з договором застави № 51 МКК, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 05.03.2008 та зареєстрованого в реєстрі за № 395, позичальник передав в заставу банку транспортні засоби: сідловий тягач-Е, марки Renault, моделі Magnum, 2001 р.в., червоного кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1, реєстраційний №НОМЕР_2; сідловий тягач-Е, марки Renault, моделі Рremium 420 DСІ, 2002 р.в., білого кольору, шасі (кузов, рама) №НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_4; н/причіп бортовий-Е, марки Koegel. моделі SNCO 24, 1997 р.в., синього кольору, шасі (кузов, рама) №НОМЕР_6, реєстраційний №НОМЕР_5; н/причіп бортовий-Е, марки Мeusburger, моделі МРS 3, 1997 р.в., зеленого кольору, шасі (кузов, рама) №НОМЕР_7, реєстраційний №НОМЕР_8 (далі –майно).

Оскільки позичальником належним чином не виконувалися умови кредитного договору, банк за заявою позичальника розпочав добровільну реалізацію заставного майна, для чого розмістив інформацію щодо переліку майна, яке підлягає реалізації.

За твердженням позивачів, ознайомившись із відомостями, розміщеними на сайті відповідача, вони звернулися до банку з пропозицією придбати майно, що реалізується.

Для подальшого придбання майна банком було запропоновано позивачам погасити заборгованість за кредитним договором та виступити заставодавцем майна.

Оскільки кредитний договір було укладено від імені відповідача його Ужгородською філією, для заміни застоводавця за договором застави № 51 МКК потрібна була згода кредитного комітету відповідача. Дану обставину відповідач не заперечує та визнає, про що міститься посилання у його листі від 13.10.2009 № 1524/1600-08-2.

Як стверджують позивачі,  у зв’язку з цим відповідач запропонував до отримання згоди кредитного комітету підписати договори поруки, надавши позивачам довіреності на керування та розпорядження транспортними засобами, а в подальшому, після отримання відповідного дозволу, здійснити заміну застоводаця за договором застави № 51 МКК.

29.05.2009 приватним нотаріусом Ужгородського міського округу ОСОБА_5 було посвідчено довіреності №768 та №769, якими Товариством з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс» було надано позивачам права на управління та розпорядження транспортними засобами (майном).

01.06.2009 між банком та ОСОБА_4 (поручителем) було укладено договір поруки № 51МКК-Р1. Також 01.06.2009  між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 51МКК-Р2 (далі – договори поруки).

Відповідно до п. 1.2 договорів поруки поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед банком відповідати по боргових зобов’язаннях боржника, які виникають   з умов кредитного договору, а саме: повернути кредит в розмірі 470000,00 грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Згідно з пунктом 2.1 договорів поруки у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі боргових зобов'язань боржника по кредитному договору включаючи повернення суми кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням зобов'язань боржником.

В силу пункту 2.3 Договору поручитель, після повного виконання взятих зобов'язань по цьому договору та повного погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав банку по кредитному договору та договорах, що забезпечують його виконання.

21.07.2009 банком було прийнято рішення про заміну заставодавця шляхом перереєстрації транспортних засобів, які перебувають в заставі банку, на позивачів.

У червні – серпні 2009 поручителі оплачували на користь банку по 20000 грн., а разом 60000 грн.

06.08.2009 банк повідомив поручителів про можливість переоформити на них право власності на майно.

Поручителі провели техогляд та комплексне дослідження майна, однак коли вони звернулися до Ужгородського МРВ УДАЇ УМВС України в Закарпатській області з метою зняття майна з обліку їм було відмовлено, оскільки воно перебуває під арештом.

Арешти було накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.12.2008, винесеною державним виконавцем міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції на виконання ухвали господарського суду Закарпатської області № 9/122 від 25.11.2008, та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.03.2009, винесеною заступником начальника міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції у зв’язку з виконанням наказу господарського суду Закарпатської області № 9/122 від 25.11.2008.

У зв’язку з чим позивачі звернулися до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання договорів поруки недійсними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні договори були укладені під впливом обману з боку відповідача, який навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, пов’язаних з транспортними засобами.

За твердженням позивачів, метою укладення оспорюваних договорів поруки з відповідачем, за якими позивачі поручились відповідати за борговими зобов’язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс» перед відповідачем, була подальша заміна заставодавця та боржника за договорами застави та кредитними договорами з товариства з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс» на позивачів, яка, за переконаннями відповідача, мала відбутись після надання відповідної згоди правлінням ВАТ «ВТБ Банк». Однак, заміна заставодавця стала неможлива у зв’язку з арештом транспортних засобів (далі –ТЗ),  які є предметом застави. Про існування арешту на час укладення договорів поруки було відомо відповідачу, однак останній приховав від позивача даний факт. Позивачі посилаються на те, що у випадку обізнаності про наявність арешту на ТЗ договори поруки ними не були б укладенні.

Господарський суд міста Києва задовольнив вимоги позивачів в повному обсязі. З даним висновком місцевого господарського суду Київський апеляційний господарський суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України  господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьої, п’ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В силу частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Судова колегія зазначає, що судом першої інстанції не встановлено щодо яких саме обставин, що мають істотне значення для укладання договору поруки, позивачі були введені в оману.

Істотними умовами при укладанні договору поруки відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України є особа боржника, особа кредитора та зміст обов’язку боржника.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі були обізнані про особу боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс», кредитора  - Відкрите акціонерне товариство „ВТБ Банк”, а також про розмір та зміст обов’язку боржника.

Оскільки вищезазначені транспортні засоби  не є об’єктом договорів поруки, таким чином наявність арешту даних транспортних засобів не може розглядатися як обставина, що має істотне значення у розумінні статтей 229, 230 Цивільного кодексу України, саме для укладання договорів поруки.

Також, судова колегія зазначає, що позивачем не доведено ні самого факту введення в оману відповідачем, ні наявності умислу в діях відповідача, не обґрунтовано істотності обставин, щодо яких іх введено в оману.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд вважає апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у зв’язку з чим рішення Господарського суду міста Києва підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог статті 49 ГПК України, при відмові в позові, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2011 у справі №32/302-6/592  задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2011 у справі №32/302-6/592 скасувати.

3.          Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 та Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4  відмовити повністю.

4.          Стягнути солідарно з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 та Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” 42,50 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

5.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови.

6.          Матеріали справи №32/302-6/592 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

01.07.11 (відправлено)