ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

09.06.11 р.                                                                                 Справа № 13/30                               

         Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В. при секретарі судового засідання Крищук К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ Шахтар” м.Донецьк

до відповідача Приватне підприємство „Донмегатранс” м.Димитрів Донецької обл.

про стягнення 2686,89грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ УМВС України у місті Донецьку від 26.10.05р.) - директор

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Шахтар” м.Донецьк (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Приватного підприємства „Донмегатранс” м.Димитрів Донецької обл. (далі – відповідач) про стягнення 2686,89грн., що складається з суми основного боргу в розмірі 1507грн.63коп., пені в сумі – 712грн.76коп., 100грн. – штрафу, суми 3% річних у розмірі 89грн.09коп., індексу інфляції в сумі 277грн.40коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати поставленного товару.

На підтвердження своєї правової позиції позивачем надані засвідчені копії договору купівлі-продажу б/н від 24.02.2009р., видаткової накладної № 1240 від 24.02.2009р., банківської виписки на підтвердження часткової оплати відповідачем виниклої заборгованості, товарно-транспортної накладної від 24.02.2009р., податкової накладної до видаткової накладної № 1240 від 24.02.2009р., довідки за підписом головного бухгалтера та директора про наявність у відповідача боргу в розмірі 1507грн.63коп. Наданим супровідним листом від 16.05.2011р. письмовими поясненнями позивач повідомив, що заявки відповідача (покупця) на поставку продукції були зроблені в телефонному режимі.

Справа слуханням відкладалась з метою надання відповідачу права на захист, але відповідач у судові засідання не з’явився, витребуваних документів не надав, про поважність причин відсутності суд не повідомлений.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи міститься витяг з ЄДР серії АЕ № 735851 станом на 13.05.2011р., свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 № 328888, з яких вбачається, що Приватне підприємство „Донмегатранс” м.Димитрів Донецької обл., ідентифікаційний код 33991049, знаходиться за адресою: 85320, Донецька обл., м. Димитров, вул. Воробйєвского, будинок 2, квартира 65. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. Ухвали суду надсилалися за адресами, вказаними у позові та витягу з ЄДР, але поштові відправлення поверталися у зв’язку з відсутністю адресату.

Тому поштова кореспонденція з повідомленнями, повернута органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній", з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

В судовому засіданні 09.06.2011р. позивач підтримав заявлені позовні вимоги, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на обґрунтування позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка представників сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Вислухавши у попередньому судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

24.02.2009р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким продавець зобов’язується доставити та передати у власність покупця, згідно його заявок товари народного споживання. Покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору по узгодженій ціні, зазначеній в накладній, яка є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно п. 1.2 договору найменування товару – продукти харчування, кількість, асортимент та ціна зазначаються в накладній – рахунку.

Пунктом 1.3 договору передбачені документи на товар, які продавець зобов’язаний передати покупцю, а саме накладна – рахунок, яка є підставою для здійснення платежу та підтверджує факт приймання  - передачі товару покупцем, податкова накладна (за вимогою).

Згідно п. 1.4 право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент передачі його представнику покупця.

Відповідно п. 3.2 приймання товару здійснюється особою, уповноваженою покупцем. Документ, що посвідчує право особи на отримання товару оформлюється згідно з п. 13 Інструкції № 99 від 16.05.1996р. як додаток до даного договору, що підписується директором та головним бухгалтером.

Сторони пунктом 4.1 визначили, що продавець зобов’язаний передати товар покупцю в кількості, що відповідає накладній – рахунку.

Розділом 5 договору сторони встановили порядок розрахунків. Так, згідно п. 5.2 розрахунок за проданий товар покупець має право здійснити в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах відстрочення платежу на десять банківських днів з моменту поставки товару. Дата поставки зазначена в накладній – рахунку.

Відповідно п. 9.1 даний договір вступає в силу з моменту його підписання та може бути розірваний тільки за згодою сторін, в протилежному випадку договір підлягає пролонгації.

         Договір підписаний та скріплений печатками обох сторін, засвідчена копія договору наявна в матеріалах справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору б/н від 24.02.2009р. здійснив поставку товару за видатковою накладною № 1240 від 24.02.2009р. на суму 1577грн.63коп. Факт отримання відповідачем товару за вказаною накладною підтверджується підписом відповідача в графі „Отримав” та відбитком печатки, чим надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаною накладною був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору б/н від 24.02.2009р. суд робить виходячи з письмових пояснень позивача про те що будь-які договори купівлі-продажу (поставки), в тому числі в усній формі або у спрощений спосіб шляхом обміну листами, телеграмами та інше у спірний період між сторонами не укладалися. Твердження в цій частині не спростовані, навпаки як свідчить надана позивачем копія банківської виписки, частково сплатив суму боргу за поставлений товар на загальну суму 70грн.00коп., призначення платежів у яких - оплата за продуктові товари. Саме такий вид товару був передбачений сторонами в договорі б/н від 24.02.2009р., деталізований у накладній № 1240 від 24.02.2009р. на суму 1577грн.63коп.

Таким чином, позивач в повному обсязі виконав зобов’язання по постачанню товару, що виникли за договором купівлі – продажу б/н від 24.02.2009р.

Однак, станом на теперішній час, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання за договором, сума заборгованості, з урахуванням часткової сплати у сумі 70грн., у розмірі 1507грн.63коп. не погашена, що підтверджується наданою позивачем довідкою за підписом директора та головного бухгалтера про наявність заборгованості станом на 01.05.2011р.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими,  що підлягають  задоволенню частково, враховуючи наступне:

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягненні з відповідача суми заборгованості у розмірі 1507грн.63коп. та нарахованих на суму основного боргу інфляційних нарахувань, 3% річних, пені та штрафу, у зв’язку з не належним виконанням умов договору купівлі – продажу б/н від 24.02.2009р. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою містить усі необхідні та істотні умови договору купівлі–продажу.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу УКраїни передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони у п. 5.2 договору визначили, що розрахунки за проданий товар покупець має право здійснити в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах відстрочення платежу на десять банківських днів з моменту постачання товару.

Відповідно до видаткової накладної № 1240 відповідачу був поставлений товар 24.02.2009р. на загальну суму 1577грн.63коп.

Згідно п. 1.2, 4.1 договору всі істотні характеристики товару визначаються в накладній – рахунку. Суд вважає видаткову накладну № 1240 від 24.02.2009р. накладною – рахунком, оскільки в ній містяться відомості відносно найменування товару, кількості, асортименту та  ціни. Крім того, в якості підтвердження факту передачі товару, позивачем надана товарно – транспортна накладна від 24.02.2009р.

Відповідно Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 року N 228/253, товарно-транспортна накладна типової форми N 1-ТН - це єдиний первинний документ, який є підставою для списування товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку; вона оформлюється вантажовідправником на кожну їздку автомобіля і для кожного вантажоодержувача окремо.

В зазначеній товарно – транспортній накладній, так само як і видатковій, в графі „Вантаж одержав” містить підпис та відбиток печатки відповідача.

        Отже у суду відсутні сумніви щодо поставки товару саме на виконання умов договору б/н від 24.02.2009р.

Виходячи з того, що за спірною видатковою накладною № 1240 від 24.02.2009р. товар був отриманий відповідачем ще 24.02.2009р., строк оплати за умовами договору на день подачі позову до суду наступив та почалося прострочення виконання грошового зобов’язання зі сплати отриманого товару.

Заявлені вимоги підтверджуються: видатковою накладною № № 1240 від 24.02.2009р., товарно – транспортною накладною від 24.02.2009р., копією банківської виписки за 18.03.2009р. на підтвердження часткової оплати у розмірі 70грн., довідкою позивача про заборгованість станом на 01.05.2011р.

Однак, всупереч нормам законодавств та умовам договору відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання в результаті чого виникла з урахуванням часткової оплати заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 1507грн. 63коп., в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 6.1 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 712,76грн., яка нарахована за період з 11.03.2009р. по 01.03.2011р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення (розрахунок доданий до позову).

Так, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

        Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

        Відповідно до п.6 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

        Тобто законодавцем передбачений обмежувальний строк. Законом або договором не встановлено іншого строку для нарахування пені.

        Враховуючи положення п. 6.1. договору, останнім днем для сплати товару за накладною № 1240 від 24.02.2009р. є 10.03.2009р., а відтак пеня може бути нарахована відповідачеві лише за період з 11.03.2009р. по 11.09.2009р. За підрахунком суду за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво” розмір пені за період за вказаний період складає 174грн.12коп.

З огляду на викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення пені частково, у розмірі 174грн.12коп. Нарахування пені за період з 12.03.2009р. по 01.03.2011р. є необґрунтованим, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені на суму 538грн. 64коп. задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції  та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

        Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат з березня 2009р. по січень 2011р. та 3% річних за період з за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, за період з березня 2009р. по січень 2011р., встановив, що заявлені позивачем суми інфляційних нарахувань у розмірі 277грн. 40коп. та 3% річних за період з 11.03.2009р. по 01.03.2011р. у розмірі 89грн.09коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже,  підлягає стягненню з відповідача у заявленому розмірі  (враховуючи межі позовних вимог). Позовні вимоги в цій частині суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно п.6.2 договору за прострочення платежу понад 30 календарних днів покупець сплачує продавцю разову неустойку в розмірі 100грн.

Узгоджений сторонами пункт договору кореспондується з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно якою штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд стягнути з відповідача 100 грн. штрафу. Суд вважає вимогу позивача обґрунтованою, у зв’язку з чим задовольняє в повному обсязі.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі суми основного боргу 1507грн. 63коп., інфляції в розмірі 277грн.40коп., 3% річних в сумі 89грн. 09коп., штрафу в сумі 100 грн. та пені в сумі 174грн.12коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

         Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Шахтар” м.Донецьк до Приватного підприємства „Донмегатранс” м. Димитрів Донецької обл. про стягнення 2686,89грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Донмегатранс” (юридична адреса:85320, Донецька обл., м. Димитров, вул. Воробйєвського, будинок 2, квартира 65, код ЄДРПОУ 33991049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ Шахтар” (юридична адреса: 83007, м. Донецьк, вул. Путилівська Роща, будинок 67, код ЄДРПОУ 30600388, р/р 26005301268 у Куйбишевському відділенні ОБ м. Донецька, МФО 394040) суми основного боргу 1507грн. 63коп., інфляції в розмірі 277грн.40коп., 3% річних в сумі 89грн. 09коп., штрафу в сумі 100 грн. та пеню в сумі 174грн.12коп., державне мито в сумі 81грн.55коп. та витрати по оплаті інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в розмірі 188грн.69коп.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 538грн. 64коп. – відмовити.

У судовому засіданні 09.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

        Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                           Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.