РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2011 р.                                                                Справа № 12/211  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої  судді                                                         Олексюк Г.Є.

суддів                                                                             Сініцина Л.М.  
 суддів                                                                             Гудак А.В.

при секретарі судового засідання  Юрчук Ю.М. 

розглянувши у відкритому  судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду  апеляційну скаргу позивача   Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, в особі Рівненського регіонального відділення   на  рішення  господарського суду Рівненської області від 15.03.11 р. та додаткове рішення від 25 березня 2011 року

у справі № 12/211 (суддя   Крейбух О. Г. )

позивач  Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, в особі Рівненського регіонального відділення

відповідач  Товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Акватон"

про стягнення збитків в сумі 105 035 грн. 45 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1., ОСОБА_2. (довіреність в справі ) 

відповідача -  ОСОБА_3.довіреність в справі )     

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні 23 червня 2011 року оголошувалась перерва до 24 червня 2011 року ,апелянта зобов"язано надати письмові обгрунтування  збитків з посиланням на 4 складових , у відповідача витребовано докази  сплати лізінгових платежів .

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 15 березня 2011 року у справі № 12/211 (суддя Крейбух О.Г.) відмовлено в позові Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рівненського  регіонального відділення  до товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Акватон"    про  стягнення збитків в сумі 105035,45 гривень.

Додатковим рішенням від 25 березня у даній справі стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рівненського  регіонального відділення на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Акватон" витрати на послуги адвоката у сумі 4500 гривень.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд керувався положеннями ст. 22, 256,257,261,264,267 Цивільного кодексу України, ст.35 Господарського процесуального кодексу України,  ст.11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції, чинній на момент укладення договору № 2ФЛ-04/98) та дійшов висновку, що рішеннями господарського суду Рівненської області у справі № 14/85, яке переглядалося у апеляційному та касаційному порядку, встановлено факти повного розрахунку ТОВ ВП «Акватон» за договором фінансового лізингу від 01.04.1998 року № 2ФЛ-04/98 та припинення його дії з 02.03.2006 року, відповідач не є правопорушником господарського зобов’язання за цим договором; позивачем належними доказами не доведено наявність складу правопорушення, необхідного для стягнення збитків; згідно з п.4.1 Додатка № 3 до договору фінансового лізингу від 01.04.1998 року № 2ФЛ-04/98 на час пред»явлення позову сплив трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Стягуючи 4500 грн.- судові витрати за надання правової допомоги, місцевий господарський суд виходив з того, що представництво відповідача в суді здійснював адвокат ОСОБА_4., який діяв на підставі  довіреності  № 81-07/10 від 09 квітня 2010 р.,надання ним  юридичних послуг відповідачу здійснювалось на підставі договору  про надання правової допомоги  від 05 січня 2011 р.,на виконання умов якого відповідачем сплачено   платіжним дорученням № 102 від 02 березня 2011 р.  гонорар в сумі 4500 грн. та з огляду на положення  ст. 49 ГПК України стягнув з  позивача  на користь відповідача  означені кошти.

Не погодившись із означеними  рішеннями, Державною інноваційною фінансово-кредитною установою в особі Рівненського  регіонального відділення подано апеляційну скаргу з додатковими поясненнями, якою вважає оскаржувані рішення прийнятими з порушенням і неправильним застосуванням процесуальних норм та вказує на помилковість застосування ст.35 ГПК України, так як  викладені  судом у рішенні висновки  по справі 14/85 про те, що договір фінансового лізингу №2ФЛ-04/98 від 01.04.98 року припинив свою дію містять лише оціночні судження, які не є фактами в розумінні ст.35 ГПК України. Суд першої інстанції не визначив суми зобов'язання, яке виникло у відповідача на підставі договору фінансового лізингу № 2ФЛ-04/98 від 01.04.1998 року та залишив поза увагою, що жодними рішеннями господарських судів не розглядалось питання зменшення вартості обладнання чи зменшення компенсації вартості майна переданого в лізинг, а долучені позивачем докази підтверджують фактичні витрати, що понесені позивачем та які є значно більшими від вартості обладнання по договору. На думку апелянта, застосування позовної давності до позовних вимог суперечить умовам пунктам 9.1, 9.2, 12.7 договору фінансового лізингу № 2ФЛ-04/98. У додаткових поясненнях до апеляційної скарги наводить складові цивільного правопорушення, які на його переконання, мають місце з боку відповідача. В обґрунтування своє позиції посилається на наявність судового рішення, ухваленого на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, у аналогічній справі.

          Просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 15.03.2011 р. та додаткове рішення від 25.03.2011 р.  та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позов, стягнувши з відповідача збиткі по договору фінансового лізінгу № 2ФЛ-04/98 від 01 квітня 1998 року в розмірі 105 035,45 грн.

У письмову відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Акватон" вважає безпідставними доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі. Вказує на те, що висновки суду у справі № 14/85 щодо повного розрахунку за обладнання не можуть бути віднесені до "оціночних суджень", оскільки є фактами, які встановлені судом під час розгляду справи по суті на основі оцінки доказів в судовому засіданні та викладені в рішенні суду і прийняті до уваги судом при винесенні рішення. Судова колегія ВГСУ  при перевірці рішень в касаційному порядку  у справі № 14/85 у постанові від 10.06.2008 року вказує  на  те, що висновок судів попередніх інстанції стосовно того, що матеріалами справи підтверджується належне і повне виконання ТОВ ВП "АКВАТОН" умов договорів фінансового лізингу є правомірним, заборгованість за договором відсутня, ТОВ ВП "АКВАТОН" проведено повний розрахунок за обладнання відповідно до укладених між сторонами договорів,а після здійсненої ТОВ ВП "АКВАТОН" оплати за обладнання, відповідно до умов договору, вказане обладнання є власністю відповідача. Спростовує доводи апеляційної скарги про безпідставність застосування місцевим господарським судом позовної давності до позовних вимог  суперечливістю доводів позивача. На переконання відповідача,  позивач не надав доказів на обґрунтування розміру збитків, хоча відповідно до положень ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

          Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

У судовому засіданні представник Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі  Рівненського  регіонального відділення апеляційну скаргу підтримав з мотивів, які  викладені у скарзі та додаткових поясненнях та просив її задоволити, скасувавши рішення суду першої інстанції та прийнявши нове рішення про задоволення позову.

Під час апеляційного перегляду справи представник товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Акватон" проти апеляційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржених рішень, судова колегія вважає, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню, виходячи з наступного

Судом встановлено, що 01 квітня 1998 року між державним підприємством  «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія» (правонаступником якого згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 342-р від 04.09.2000 року, постанови  Кабінету Міністрів України № 654 від 13.04.2000 року, постанови  Кабінету Міністрів України № 1007 від 08.08.2007 року являється позивач) та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу N 2ФЛ-04/98, відповідно до умов якого лізингодавець передав ТОВ ВП "Акватон" в платне користування на умовах фінансового лізингу горизонтальний багатохідний емальагрегат типу HES 4/4-4/18+6D в комплектації згідно Контракту № 03/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.97р. (а.с.4-8).

Відповідно до п.1.4 Договору вартість обладнання, що передається в лізинг, становить 1 316 234,64 грн. без ПДВ.

При укладенні договору лізингу були погоджені розмір, порядок та строки сплати лізингових платежів –Додаток № 2 до Договору.

Пунктом 2 Додатку № 2 Договору фінансового лізингу № 2ФЛ-04/98 сторонами погоджено, що до лізингової плати входили витрати, пов'язані з платою вартості обладнання 1050000,00 німецьких марок, з урахуванням комісійних банку, а також курсової різниці з урахуванням податку на прибуток, мита і митних зборів, усього на суму 1316234,64 грн.

Сума 1112218,29 грн. повинна була виплачуватись згідно графіку сплати лізингових платежів, а решта ТОВ ВП "Акватон" зобов'язувалось сплатити відповідно до укладеного сторонами договору викупу обладнання від 01.04.1998р. № 4ВО-04/98, який є Додатком № 3 до договору лізингу від 01.04.1998р. № 2ФЛ-04/98.

Рішенням арбітражного суду м. Києва від 16.09.1999 р. у справі № 21/394 частково задоволено позов ТОВ ВП "Акватон" до ДП "Українська фінансово-лізингова компанія" про часткову зміну договору фінансового лізингу N 2ФЛ-04/98 від 01.04.1998р., а саме перенесено на 16 календарних місяців строки виконання зобов'язань за цим договором та внесено  зміни до договору фінансового лізингу № 2ФЛ-04/98  якими було передбачено:

- перенесення дати закінчення строку лізингу на 01.03.2006р. (пункт 2.1 договору);

- проведення амортизації обладнання у звичайному порядку , передбаченому пунктом 8.6.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (пункт 9.8 договору);

- сума 791057,40 грн. виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю згідно "Графіка сплати лізингових платежів", а сума –525177,24 грн. - при викупі обладнання згідно умов договору викупу обладнання № 4ВО-04/98 від 01.04.1998р.(Додаток № 3);

- ціна викупу обладнання становить 525177,24 грн., в тому числі податок на додану вартість 20 % (пункт 3.1 Додатка № 3), у випадку зміни розміру податку на додану вартість ціна викупу перераховується по новій ставці (пункт 3.2 Додатка № 3), строк викупу обладнання - 01.03.2006р. (пункт 4.1 Додатка № 3).

Згідно з п.7.3 Договору фінансового лізингу від 01.04.1998р. № 2ФЛ-04/98 право власності на обладнання переходить до лізингоодержувача після виплати ним всіх лізингових платежів та викупу обладнання у відповідності до Договору викупу обладнання (Додаток № 3).

Відповідно з ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:  протиправної поведінки;  збитків; причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;  вини.

Між тим, рішенням господарського суду Рівненської області від 12.09.2007р. у справі № 14/85 відмовлено в позові Українській державній інноваційній компанії в особі Рівненського регіонального відділення до відповідача ТзОВ ВП «Акватон»про внесення змін до договорів фінансового лізингу від 01.04.1998р. № 1ФЛ-04/98 та № 2 ФЛ-04/98. Зазначене рішення переглядалося в апеляційному та касаційному порядку та залишено без змін (т.1,а.с.55-78).

Згідно імперативних приписів ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, постановами Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2008 року та Вищого господарського суду України від 10 червня 2008 року встановлено належне і повне виконання ТОВ ВП «Акватон» умов договорів фінансового лізингу від 01.04.1998р. № 1ФЛ-04/98 та № 2 ФЛ-04/98. Заборгованість за договором відсутня. ТОВ ВП «Акватон» проведено повний розрахунок за обладнання відповідно по укладених між сторонами договорів. Після здійснення ТОВ ВП «Акватон» оплати за обладнання відповідно до умов договору вказане обладнання є власністю відповідача та з 02.03.2006 року та вказані договори припинили свою дію.

Означені висновки наведені у мотивувальних частинах згаданих постанов апеляційної та касаційної  інстанції.

Колегія суддів з врахуванням ч.2 ст.35 ГПК України вважає, що згадані юридичні факти не підлягають повторному доведенню чи переоцінці при розгляді даного спору та вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що дані висновки судових інстанцій  містять лише оціночні судження.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність  складу правопорушення у діях відповідача, необхідного для стягнення збитків, та вважає обґрунтованим відмову у задоволенні позовних вимоги про стягнення збитків у сумі 105035,45 гривень.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Підстави для зупинення перебігу позовної давності  визначені в ч. 1  ст. 263 ЦК України, а його переривання - у ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За частиною 2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Колегія суддів вважає, що звернення позивачем в 2008 році з позовом до відповідача про внесення змін до договору фінансового лізингу від 01.04.1998р. № 2ФЛ-04/98 (справа № 14/85) не перериває перебігу строку позовної давності для звернення із вимогою про стягнення збитків,так як вимоги про  стягнення збитків не є тотожними із вимогами про внесення змін до договору, що вказує на помилковість доводів апеляційної скарги про безпідставність застосування судом першої інстанції позовної давності, та погоджується із висновком суду першої інстанції про те, трирічний строк позовної давності закінчився  із вимогами, які випливають із умов договору  фінансового лізингу від 01.04.1998р. № 2ФЛ-04/98– 02.03.2009 року.

          Не заслуговують на увагу доводи Позивача, викладені в додаткових поясненнях, про необхідність врахування наявності позитивних для позивача рішень, ухвалених іншими судами по аналогічних справах про стягнення збитків, оскільки стаття 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України. В цивільному законодавстві згідно зі статтею 8 Цивільного кодексу України допускається аналогія закону (права) у разі відсутності нормативного врегулювання певних відносин.

Стаття 7 Господарського кодексу України встановлює, що відносини у сфері господарювання регулюються нормативно-правовими актами.

Тобто, Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України не передбачено застосування в Україні прецедентного права.

Крім того, в зв»язку з відмовою  у задоволенні позову Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рівненського  регіонального відділення   про стягнення  з відповідача  збитків в розмірі 105035,45 грн. , місцевий господарський суд додатковим рішенням  від 25 березня 2011 року  правомірно стягнув на користь   ТОВ ВП  "Акватон»  витрати,пов»язані з наданням правової допомоги в розмірі 4500 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за  проведення судової експертизи,послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу та інші витрати, пов»язані з розглядом справи, покладаються при відмові  в позові на позивача.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми,  судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Частиною 3 ст. 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги  адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Статтею 12 Закону України "Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

У відповідності до наведених норм, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвокатів, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

В матеріалах справи містяться Договір про надання правової допомоги  від 05 .01.2011 року(т.1,а.с. 133-134) з додатком № 1 до нього ,  платіжне доручення № 102 від 02.03.2011 р. про сплату адвокату ОСОБА_3. гонорару в розмірі 4500 грн.  за юридичні послуги згідно договору від 05.01.2011 року(т.1,а.с. 132) , акт приймання –передачі, які свідчить про виконання зобов»язання ( т.1,а.с.136) .За таких обставин апеляційний суд вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано покладено на позивача  відшкодування оплати послуг адвоката у розмірі 4500 гривень.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи  та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рівненського  регіонального відділення   та скасування чи зміни рішення господарського суду Рівненської області від 15 березня 2011 року та додаткове рішення  від 25 березня 2011 року  у справі № 12/211.

Державне мито за подачу апеляційної скарги у зв"язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись  ст.ст.  49,99,101,103,105  ГПК України,  суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 15 березня 2011 року  та додаткове рішення від 25 березня 2011 року у справі № 12/211 залишити без змін,а апеляційну   скаргу  Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в особі Рівненського  регіонального відділення   без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча  суддя                                                            Олексюк Г.Є.

Суддя                                                                                              Сініцина Л.М.  

Суддя                                                                                              Гудак А.В.