Головуючий у 1 інстанції - Чапланова О.М.
Суддя-доповідач - Васильєва І.А.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2011 року справа №2а-5411/11/0549 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Васильєвої І.А.
суддів Казначеєва Е.Г. , Яманко В.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області на постанову Торезького міського суду Донецької області від 18 квітня 2011 року у справі №2а-5411/11/0549 (головуючий І інстанції Чапланова О.М.) за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про стягнення допомоги,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про стягнення допомоги
Свої вимоги обґрунтовує тим, що він, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на відповідному обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Торезької міської ради. 10.01.2011 року йому вперше було встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання пов’язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він має право на отримання одноразової компенсації, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що став інвалідом в результаті Чорнобильської катастрофи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.
Постановою Торезького міського суду Донецької області від 18 квітня 2011 року у справі №2а-5411/11/0549 позовні вимоги були задоволені в повному обсязі та визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області щодо невиплати ОСОБА_2 суми одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, та забов»язано стягнути одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що став інвалідом в результаті Чорнобильської катастрофи, у розмірі 28230 грн.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області подало апеляційну скаргу в якій просило постанову суду першої інстанції скасувати внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, в задоволенні позовних вимог відмовити.
В судове засідання сторони не прибули належним чином повідомлені про розгляд справи, відповідно до вимог ст. 197 КАС України, апеляційний розгляд здійснюється в письмовому провадженні.
Дослідивши письмові матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1-3 ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи ... виплачується в таких розмірах: інвалідам ІІІ групи - 30 мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.
Відповідно до підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено в наступній редакції: Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено конкретні розміри одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи в твердій грошовій сумі, зокрема для інвалідів 3 групи –189 гривень 60 копійок (за грошовою реформою 1996 року).
Згідно із ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
22.05.2008 року Конституційним Судом України постановлено рішення №10-рп/2008, яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема п.28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якого ст. 48 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»викладено в наступній редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Конституційний Суд України відзначив, що у Конституції України Україну проголошено соціальною і правовою державою (стаття1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (ч.1 ст. 95). Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст. 8).
Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень Конституції України і Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: ст. 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої ст. 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституцій України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет –встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4,5,6,8 п. 4 мотивувальної частини).
У зв’язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 8, ч.2 ст. 19, ст.ст. 21,22, п. 1 ч.2 ст.92, ч.1,2,3 ст. 95 Конституції України ( абз.1 п.5 мотивувальної частини).
При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними.
Конституція України у ст.. 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок –скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 152 ч.2 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність.
Згідно із ст. 63 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Згідно із Положенням «Про Державне Казначейство України», затвердженим ПКМУ від 21.12.2005 р. за № 1232, основним завданням казначейства є забезпечення казначейського обслуговування Державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського розрахунку, що серед іншого передбачає розрахунково-касове обслуговування і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що визначений Кабінетом Міністрів України розмір одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що стали інвалідами в результаті Чорнобильської катастрофи, не відповідає вимогам ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тому до спірних правовідносин суд застосовує акт вищої юридичної сили –Закон. Нарахування щорічної допомоги на оздоровлення позивачу здійснювалась УПСЗН у розмірі значно нижчому за відповідний розмір мінімальної заробітної плати, який відповідно до ч.3 ст. 48 вказаного Закону, визначається на момент встановлення інвалідності.
За таких обставин та з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 941 грн. на момент встановлення інвалідності –10.01.2011 р., з урахуванням того, що на час розгляду даної справи сума одноразової компенсації позивачу не виплачена, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. На користь позивача підлягає стягненню 28230 грн. (941грн.х30 = 28230 грн.)
Суд оцінює як таке, що не ґрунтується на законі і є безпідставним, посилання представника відповідача на те, що для розрахунку одноразової компенсації позивачу, передбаченої ст.48 Закону №796-Х11, необхідно застосовувати ПКМУ № 836 від 26.07.1996 р. В цієї постанові закріплено конкретні розмірі компенсації, що суперечить Закону №796-Х11, котрим визначено кратність одноразової компенсації залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, яким є ПКМУ № 836. Тому застосовувати цю постанову не можна.
Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення ч.1ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи: реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції прийнято судове рішення з дотриманням норма матеріального та процесуального права, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, що відповідно до вимог ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду без змін.
Керуючись ст. ст. 197, 195, 198, 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області на постанову Торезького міського суду Донецької області від 18 квітня 2011 року у справі №2а-5411/11/0549 залишити без задоволення.
Постанову Торезького міського суду Донецької області від 18 квітня 2011 року у справі №2а-5411/11/0549 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п’ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючи суддя Васильєва І.А.
Судді Яманко В.Г.
Казначеєв Е.Г.