29 вересня  2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних

 справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф.,  Лихути Л.М.,  Романюка Я.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до УМВС України в Полтавській області, Київського РВ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області, прокуратури Київського району м. Полтави про  відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського  районного  суду м. Полтави від 3 березня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 1 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Октябрського  районного  суду м. Полтави від 3 березня 2004 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 1 червня 2004 року, яким  в  позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на  неповне з'ясування судами фактичних обставин справи, невірну оцінку наданих доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами  встановлено,  що  постановою   судді   Київського   районного  суду м. Полтави від 9.07.1997 р. порушена кримінальна справа проти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ст. 198 КК України.  Ця кримінальна справа неодноразово закривалася з різних підстав, але постанови про закриття справи скасовувалися органами прокуратури. Остаточно в грудні 1999 року кримінальна справа закрита з підстав п. 3 ст. 6 КПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин цивільним законодавством факт нерозкриття злочину правоохоронними органами не передбачався як підстава для відшкодування  матеріальної  та  моральної  шкоди  за  рахунок  відповідачів. 

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухваленні з додержанням судами норм матеріального та процесуального права і відсутні передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення  Октябрського  районного  суду м. Полтави від 3 березня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 1 червня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :