Головуючий у 1 інстанції - Фастовець В.М.
Суддя-доповідач - Васильєва І.А.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2011 року справа №2а-5434/10/1214 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Васильєвої І.А.
суддів Казначеєва Е.Г. , Яманко В.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 10 листопада 2010 р. у справі № 2а-5434/10/1214 (головуючий І інстанції Фастовець В.М. ) за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про Визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до нарахування доплати до пенсії і її виплати ,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернулась 29 жовтня 2010 року до суду першої інстанції з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі по тексту - УПФУ) про визнання неправомірної бездіяльності відповідача, зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії за період з 29 квітня 2010 року по день судового рішення.
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 11 листопада 2010 р. у справі № 2а-5655/10/1214 (арк. спр. 11) позовні вимоги були задоволені. Суд першої інстанції визнав неправомірною бездіяльність відповідача щодо несплати позивачу підвищення до пенсії з 29 квітня 2010 року по 29 жовтня 2010 року, зобов’язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 29 квітня 2010 року по 29 жовтня 2010 року з урахуванням фактично виплачених сум.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Судом першої інстанції справа розглянута в порядку скороченого провадження, отже відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 197 КАС України, апеляційний розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги відповідача.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статус позивача як дитини війни підтверджується паспортом, посвідченням.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що в 2010 році виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалася відповідно до положень пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
З врахуванням викладеного, дотримання судом першої інстанції вимог статті 99, 100 КАС України, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням дати звернення позивача до суду першої інстанції, з 29 квітня 2010 року по 29 жовтня 2010 року є вірним.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для залишення без змін постанови суду першої інстанції згідно статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції адміністративна справа розглянута в порядку скороченого провадження, тому відповідно до вимог частини 10 статті 183-2 КАС України, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 160, 167, 183-2, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 11 листопада 2010 р. у справі № 2а-5655/10/1214– залишити без задоволення.
Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 11 листопада 2010 р. у справі № 2а-5655/10/1214-залишити без змін.
Ухвала прийнята в порядку письмового провадження, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А.Васильєва
Судді В.Г. Яманко
Е.Г. Казначеєв