КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2008 № 42/444
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Коротун О.М.
Алданової С.О.
при секретарі: Зленко А.В.
За участю представників:
від позивача: Михайлець О.В. пред. за дов. №2-7817 від 04.12.2007
від відповідача : Герасимчук М.О. пред. за дов. №1 від 10.01.2008
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.12.2007
у справі № 42/444 (Паламар П.І.)
за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс"
третя особа відповідача
третя особа позивача
про повернення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, стягнення неустойки, ціна позову 1637015,19 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд суду передано вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс” (далі-відповідач) про повернення самовільно використаних матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (33,209 т труб зварних великих діаметрів, 42,15 т труб нафтопровідних, 113,45 т труб чавунних напірних, 3 шт. насосів) та стягнення з відповідача 1637015,19грн. неустойки (915405,71грн. штрафу і 253880,87грн. пені за незабезпечення збереження матеріальних цінностей, 467728,61грн. штрафу за несвоєчасне освіження та заміну матеріальних цінностей).
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2007 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на відсутності доказів, які підтверджують факт розміщення у відповідача або його попередника матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та факт незабезпечення збереження відповідачем матеріальних цінностей державного резерву.
Посилаючись на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без перевірки та належної оцінки обставин, які мають значення для даної справи, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги, позивач посилається на те, що судом першої інстанції не надано можливості позивачеві надати докази на підтвердження позовних вимог та дану справу розглянуто за наявними у справі доказами, чим порушено основні засади судочинства, передбачені статтею 129 Конституції щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і свободи надання суду доказів та доведеності перед судом їх переконливості.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2008 (судова колегія у складі: Смірнова Л.Г. – головуючий суддя; Коротун О.М., Калатай Н.Ф.) апеляційну скаргу було прийнято до розгляду, розгляд скарги призначено на 05.02.2008.
Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду №01/23/3/24 від 04.02.2008 було здійснено заміну складу суду, розгляд справи доручено здійснювати у наступному складі: Смірнова Л.Г. – головуючий суддя; Коротун О.М., Алданова С.О.
У судове засідання 05.01.2008 з’явилися представники учасників судового процесу. Позивач підтримав доводи, які були викладені в апеляційній скарзі та звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю надати суду докази закладки матеріальних цінностей на відповідальне зберігання, щодо яких станом на час розгляду даної справи ведеться робота по зміні грифів секретності. Клопотання судовою колегією не задоволено, оскільки, позивачем не надано доказів неможливості надати суду вищезазначені документи, а з як вбачаться з матеріалів справи, судом першої інстанції розгляд справи неодноразово відкладався саме через вищезазначені обставини, проте позивач так і не надав зазначені докази.
Відповідач проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечив, посилаючись на те, що судом першої інстанції було вжито всі можливі заходи щодо забезпечення рівності сторін під час здійснення правосуддя. Проте, позивач не виконав вимог суду та в порушення приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) не довів належними засобами доказування факт закладення матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачеві, а тому висновок суду щодо відсутності у відповідача будь-яких зобов’язань перед позивачем є правомірним.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до вимог статті 15 Закону України „Про оренду державного і комунального майна” на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу Комунального підприємства „Одесводоканал” від 17.12.2003 відповідач є правонаступником Комунального підприємства „Одесводоканал” (підпункт 1.1 пункту 1 статуту відповідача, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 16.02.2004).
Як на підставу своїх вимог позивач посилався на ту обставину, що у попередника відповідача Комунального підприємства „Одесводоканал” були розміщені матеріальні цінності державного матеріального резерву відповідно до номенклатури та норм накопичення матеріальних цінностей, затверджених наказом МЖКГ УРСР від 27.01.1986, закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснювалося протягом 1972-1996 років.
Відповідно до статті 11 Закону України „Про державний матеріальний резерв” частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Згідно пунктів 9, 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Поставою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997, матеріальні цінності, що закладаються до державного резерву у відповідальних зберігачів, приймаються ними самостійно з дотриманням вимог, визначених Держкомрезервом, а також обумовлених договорами на їх поставку. Матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.
Отже, документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1.
Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт закладення на підприємстві відповідача матеріальних цінностей, збереження яких, на думку позивача, не було забезпечене.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на вимогу суду не було подано номенклатуру накопичення матеріальних цінностей, якою передбачалося розміщення у відповідача відповідного майна.
При цьому, слід зазначити, що номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте наявність відповідного нормативу не може свідчити про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.
Інших належних доказів на підтвердження факту розміщення у відповідача або його попередника заявленого майна суду не надано.
Позивачем також не доведено, що між сторонами існують договірні відносини щодо зберігання матеріальних цінностей, оскільки договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не укладався, кошти на відшкодування відповідачу витрат, пов'язаних зі зберіганням таких цінностей, не сплачувалися.
Як на підставу своїх вимог, позивач посилався на те, що згідно з наявними у нього обліковими даними матеріальні цінності, з приводу яких заявлені позовні вимоги, значаться на відповідальному зберіганні не у відповідача, а в Головному управлінні житлово-комунального господарства, енергетики та енергозбереження Одеської облдержадміністрації, яке ліквідоване у 2005 році.
Проте, з акту приймання-передачі від 17.12.2003 (додаток №2 до договору оренди цілісного майнового комплексу Комунального підприємства „Одесводоканал” від 17.12.2003) вбачається, що при передачі Одеською міською радою орендованого майна Комунального підприємства „Одесводоканал” матеріальні цінності мобілізаційного резерву відповідачу не передавались.
Подані позивачем акт позапланової контрольної перевірки наявності, якісного стану, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 16.02.2006 форми 16 мр не є належними доказами факту передачі відповідачеві на зберігання в установленій кількості матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог в повному обсязі. А, щодо посилань позивача на відсутність можливості надати суду необхідні докази, слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції неодноразово відкладався розгляд справи у зв’язку з необхідністю витребування у позивача доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2008 позивача також було зобов’язано надати докази, які підтверджують факт закладення матеріальних цінностей на зберігання відповідачеві. Проте, позивач вимоги ухвал суду не виконав, витребувані докази суду не надав, а також не надав суду доказів неможливості надання витребуваних доказів.
Враховуючи вищезазначене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2007 відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв’язку з чим апеляційна скарга Державного комітету України з державного матеріального резерву задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.80, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
.Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2007 залишити без змін.
3. Матеріали справи №42/444 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Смірнова Л.Г.
Судді Коротун О.М.
Алданова С.О.
08.02.08 (відправлено)