Головуючий у 1 інстанції - Золотарьов О.Ю.
Суддя-доповідач - Васильєва І.А.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2011 року справа №2а-4553/10/1213
приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Васильєвої І.А.
суддів Казначеєва Е.Г. , Васильєвої І.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 інтереси якого представляє ОСОБА_3 на постанову Ленінського районного суду м.Луганська від 24 грудня 2010 р. у справі № 2а-4553/10/1213 (головуючий І інстанції Золотарьов О.Ю.) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов"язання здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії ,-
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2010 року позивач ОСОБА_2 (надалі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов"язання здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом другої групи. Вважає, що з 01.01.2000 року по 01.01.2006 року йому в порушення вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 13 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надбавка до пенсії як інваліду війни виплачувалася в заниженому розмірі, ніж це передбачено Законом. Відповідно до ст.50 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позичач вказував, що особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 2 групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що інваліду війни 2 групи виплачується надбавка до пенсії в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ст..4 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму на одну особу. Зазначені виплати позивачу з 01.11.2000 року проводилися у заниженому розмірі.
Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 24 грудня 2010 року в порядку скороченого провадження у задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з винесеною постановою, представник позивача подав апеляційну скаргу до Донецького апеляційного адміністративного суду. Доводи апеляційної скарги обгрунтовують невірним застосування судом, при винесенні рішення, норм матеріального і процесуального права, тому скаржник вважає, що судом першої інстанції були неправильно зроблені висновки по справі.
Апелянт у своїй апеляційній скрарзі просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обзязі.
Відповідно ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів важає розглядати апеляційну ОСОБА_3 який представляє інтереси ОСОБА_2 у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне..
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено,що що позивач внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р., визнаний інвалідом 2 групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується письмовими доказами.
Позивач звертався до відповідача з питання розрахунку підвищення як інваліду війни 2 групи відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте 30.03.2010 року йому було відмовлено.
Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,колегія суддів вважає,що апеляційна скарга не підлягає задоволенню,а постанова суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам 2 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу. Таким чином, вихідним критерієм обрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлювався Законом України «Про підвищення мінімального розміру пенсії» від 15.07.1999 року № 979 - XIV, Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовного того, що вимога позивача про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплати його пенсії як інваліду війни 2 групи відповідно до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність є обґрунтованою.
Крім того, стосовно позовних вимог щодо виплати надбавки як інваліду війни 2 групи відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 01.11.2000 року по 01.01.2006 року у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, суд також погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що в спірних правовідносинах необхідно застосовувати норми Закону замість постанов КМУ України, а саме Постанови КМУ № 831 від 26.07.1996 року та від 03.01.2002 року № 1 з тих підстав, що закон має вищу юридичну силу ніж постанови КМУ.
Позивач, як свідчать матеріали справи, звернувся з позовом до суду першої інстанції 18 листопада 2010 року. На час звернення позивача до суду діяла ст. 99, 100 КАС України, відповідно до рішення Конституційного суду України від 09 вересня 2010 року № 19рп/2010. Зазначені статті передбачають шестимісячний строк звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до вимог ст. 5 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення питання.
Отже судом першої інстанції вірно застосовані до спірних правовідносин, а саме до позовних вимог за період з 01.11.2000 року по 01.01.2006 року вимоги ст. 99 КАС України. Крім того, посилання позивача на те, що він звертався до Ленінського районного суду міста Луганська із даного питання, але справа не була розглянута в зв'язку з ухваленням конституційним судом Рішення від 09 вересня 2010 року № 19рп/2010 відповідно до якого ухвалою Ленінського районного суду міста Луганська від 04 жовтня 2010 року провадження по цивільній справі було закрито, суд не може враховувати як поважність причини пропуску звернення до суду, оскільки позов в порядку цивільного судочинства було подано позивачем у даній справі 31.05.2010 року, а перерахунок пенсії позивач просить провести з 2000 року по 01.01.2006 року, а нормами цивільного законодавства був передбачений трирічний строк позовної давності. Посилання позивача про застосування ст. 268 Цивільного Кодексу України до спірних правовідносин, суд також не може прийняти до уваги з тих підстав, що в позовних вимогах не ставилось питання відшкодування шкоди, а лише питання оскарження фізичною особою бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо одержання соціальних виплат.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив
обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і
процесуального права отже постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Керуючись ст. ст. 195-196,ст.197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 інтереси якого представляє ОСОБА_3, на постанову Ленінського районного суду м.Луганська від 24 грудня 2010 р. у справі № 2а-4553/10/1213 – залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м.Луганська від 24 грудня 2010 р. у справі № 2а-4553/10/1213 -залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду постанови, прийнятої у скороченому провадженні, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: І.А. Васильєва
Судді: В.Г.Яманко
Е.Г.Казначеєв