ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 РІШЕННЯ  

"08" червня 2011 р.                                                                            Справа  № 5019/117/11

За позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача  Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот"        

про стягнення 392 493 273 грн. 50 коп.

    Суддя  Мамченко Ю.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №10-48 від 17.03.2011 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №344-ЮВ від 31.12.2010 року).

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 811 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»звернулася  до господарського суду Рівненської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»про стягнення 392493273,50 грн., з яких 315865678,78 грн. основного боргу за поставлений природній газ, 31810952,80 грн. пені, 16672418,26 грн. інфляційних втрат, 6033626,15 грн. 3% річних та 22110597,51грн. 7% штрафу.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що в порушення умов договору на постачання природного газу №10/09-П від 31.10.2009 року відповідачем не сплачено позивачу борг за поставлений протягом лютого - червня 2009 року природній газ в сумі 315865678,78 грн..

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач в відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні не заперечує щодо стягнення розміру основного боргу, при цьому не погоджується з розміром та порядком обчислення нарахованих позивачем інфляційних втрат та відсотків річних. Позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу не визнає з тих підстав, що  Ухвалою арбітражного суду Тернопільської області  від 03 березня 2000 року у справі №7б-209-3/10Б про банкрутство ВАТ «Рівнеазот» введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ «Рівнеазот»протягом якого відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання  чи  неналежне  виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Крім того, відповідач вказує на те, що штрафна санкція про стягнення 7% штрафу в порядку ч.2 ст.231 Господарського кодексу України застосовується тільки, якщо інший вид санкції не передбачений договором або законом. Сторони в п.6.2. Договору  визначили міру відповідальності в разі порушення зобов'язання за несвоєчасну оплату вартості поставленого газу у вигляді пені у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня. Враховуючи те, що сторони передбачили в договорі такий вид відповідальності за порушення зобов'язання, як пеня, відповідач не може бути притягнутий до одного виду відповідальності як штраф і пеня за одне правопорушення.

25.05.2011 року відповідачем подано клопотання про зупинення провадження по справі. В клопотанні відповідач посилається на те, що з метою з'ясування порядку нарахування пені, 22.04.2011 року ВАТ «Рівнеазот»звернулося до Господарського суду м.Києва з позовною заявою про тлумачення змісту Договору №10/09-11 поставки природного газу від 31.10.2009 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Рівнеазот»та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»в частині відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договірних обов'язків. Ухвалою господарського суду м.Києва від 26.04.2011 року порушено провадження у справі №26/ 158 за вказаною позовною заявою.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти зупинення провадження по справі, посилаючись на затягування відповідачем розгляду справи.

Клопотання відповідача про зупинення провадження по справі судом відхилено оскільки відповідачем не доведено пов’язаність справи №5019/117/11 зі справою №26/158, крім того, на момент розгляду справи №5019/117/11 Договір поставки природного газу №10/09-П  від 31.10.2009 року є дійсним та не оскаржений в судовому порядку.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін,  вивчивши подані ними письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

При винесенні рішення суд

ВСТАНОВИВ:

31.10.2009 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»(далі - Продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Рівнеазот»(далі - Покупець) укладений Договір поставки природного газу №10/09-П (далі - Договір), згідно з умовами якого Продавець зобов’язався у лютому-червні 2009 року передати у власність Покупцю, а Покупець  зобов’язався прийняти та оплатити природний газ в обсязі вказаному в розділі 2 даного Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору постачальник передає покупцеві протягом лютого - червня 2009 року газ в обсязі 132169114 куб.м., в тому числі по місяцях: лютий - 37366189 куб.м., березень - 43513517 куб.м., квітень - 43009572 куб.м., травень - 8092594 куб.м., червень - 187242 куб.м..

Відповідно до п.4.1. Договору ціна за 1000 кубічних метрів газу, який передається за даним Договором, складає 1899,25 грн., крім того, 92,30 грн. становить сума витрат по транспортуванню природного газу магістральними трубопроводами, крім того, 398,31 грн. становить сума податку на додану вартість, разом 2389,86 грн.. Відповідно до п.4.2.Договору загальна сума Договору складає 315 865 678,78 грн..

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що Покупець зобов’язаний на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, здійснити розрахунки за газ шляхом переказу грошових коштів в сумі 315 865 678,78 грн. на розрахунковий рахунок Продавця, вказаний в пункті 11 Договору наступним чином: у  листопаді 2009 року –суму в розмірі 5000000,00 грн.; у грудні 2009 року - суму в розмірі 10000000,00 грн.; у січні 2009 року - суму в розмірі 10000000,00 грн.; у лютому 2010 року - суму в розмірі 20000000,00 грн.; у березні 2010 року - суму в розмірі 30000000,00 грн.; у квітні 2010 року - суму в розмірі 50000000,00 грн.; у травні 2010 року - суму в розмірі 95432839,39 грн.; у червні 2010 року - суму в розмірі 95432839,39 грн..

На виконання умов договору позивач листом №26-1483 від 20.11.2009 року надав відповідачу рахунки-фактури №9/1-36 від 20.11.2009 року.

Таким чином, як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов’язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору протягом лютого-червня 2009 року передав відповідачеві природний газ об'ємом 132169114 куб.м. на загальну суму 315865678,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу підписаними представниками сторін і скріпленими печатками, копії яких додано до матеріалів справи. Проте відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, не сплатив вартість поставленого позивачем природного газу, внаслідок чого станом на час подачі позову до суду утворилась заборгованість в сумі 315865678,78 грн.. В матеріалах справи відсутні докази оплати заборгованості.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства; крім того підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Відповідно до ст.509 ЦК України, - зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За договором купівлі-продажу (ст.655 ЦК України), одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За таких підстав суд вважає вимогу позивача про стягнення 315865678,78 грн.  обґрунтованою та  такою, що підлягає задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 16672418,26 грн. інфляційних втрат та 6033626,15 грн. трьох процентів річних.

Пунктом 6.1. Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором  і чинним законодавством України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також  три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший  розмір процентів  не встановлений  договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати нараховані за період з 01.12.2009 року  по 31.12.2010 року складають 16672418,26 грн., три проценти річних з простроченої суми нараховані за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року складають 6033626,15 грн.. Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідає  вимогам законодавства та обставинам справи.

Оскільки матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем строків розрахунків щодо оплати отриманого природного газу, суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо  стягнення  з відповідача 16672418,26 грн. інфляційних втрат, 6033626,15 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими,  а відтак підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні  санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п.6.2. Договору  за несвоєчасну оплату газу та послуг з його транспортування , покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за якій сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 6 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що  штрафні санкції за порушення  грошових зобов’язань встановлюються  у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно  до п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Матеріалами справами підтверджується прострочення виконання зобов’язання відповідачем щодо оплати вартості поставленого позивачем природного газу.

За  прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу, позивачем на суму боргу за період з 01.12.2009 року по 20.12.2010 року нараховано пеню в розмірі 31810952,80 грн. виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ. Розрахунок перевірено судом та визнано вірним.  

Позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 7% на підставі ч.2 ст.231 ГК України в сумі 22110597,51 грн.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У відповідності до частин 2-10 статті 22 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Згідно з положеннями статуту Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2009 року №1354, НАК «Нафтогаз України», є публічним акціонерним товариством.

Згідно з п.22 статуту НАК «Нафтогаз України»акціонерами компанії є держава в особі Мінпаливенерго - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію пакету акцій Компанії та в особі Фонду державного майна –після передачі йому пакета акцій Компанії, визначеного для продажу згідно з рішенням про приватизацію; фізичні та юридичні особи, що набули право власності на акції Компанії відповідно до законодавства.

 Статтею 549 ЦК України надано визначення таким поняттям як неустойка (штраф, пеня), а саме: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, із аналізу наведених норм можна зробити висновок, що залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на законну, тобто встановлену в нормативному порядку - в законі або іншому правовому акті, та договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору, укладеного між сторонами, так само як і її розмір.

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору не встановлений такий вид неустойки як штраф, то його застосування є можливим у даних правовідносинах, оскільки заявлений позивачем до стягнення штраф за джерелом походження є законним, адже його застосування чітко передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України  від 20.10.2010 року по справі №10/356/09 в якій зазначено, що жодним нормативним актом не передбачено, що штраф є виключно договірною неустойкою, а тому, не може вважатися вірним висновки судів про те, що оскільки умовами укладеного між сторонами договору не встановлений такий вид неустойки як штраф, то його застосування не є можливим у даних правовідносинах, оскільки заявлений позивачем до стягнення штраф за джерелом походження є законним, адже його застосування чітко передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, так само як і розмір.

Проте вказаний штраф в розмірі 22110597,51 грн. не підлягає стягненню з відповідача з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг  з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч.2 ст.231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена у Постановах ВСУ від 06.12.2010 року у справі №42/563; від 20.12.2010 року  №06/113-38.  

Щодо посилань відповідача на безпідставність нарахування позивачем штрафних санкцій у зв'язку із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів ВАТ «Рівнеазот»слід зазначити наступне:

Згідно до наявної в матеріалах справи копії Ухвали господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2005 року у справі №7Б-209-3/10Б Ухвалою арбітражного суду Тернопільської області  від 03 березня 2000 року в провадженні у справі № 7б-209-3/10Б про банкрутство ВАТ «Рівнеазот»введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ «Рівнеазот».

Господарські зобов'язання між сторонами у справі №5019/117/11 виникли 31.10.2009 року на підставі договору №10/09-П, тобто після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно з п.24 ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів це - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення  заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),застосованих  до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до п.6 ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»грошові зобов’язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

Статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції чинній на момент розгляду спору, визначені наслідки дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Так, упродовж дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до частини 6 вказаної статті Закону дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної  здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. .

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

Отже, мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

В даному випадку вимоги позивача до ВАТ «Рівнеазот»виникли після порушення справи про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак вимоги позивача є поточними і в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на них не розповсюджується.

З огляду на вищевказане суд не бере до уваги посилання відповідача на безпідставність нарахування позивачем штрафних санкцій у зв'язку із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів ВАТ «Рівнеазот».

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись 44, 49,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.  Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»(33017, м.Рівне-17, код ЄДРПОУ 05607824, р/р 260010694 в АБ «Кліринговий дім», м.Київ, МФО 300647) на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р 260043022609 в ГОУ «Промінвестбанк України»МФО 300012) 315865678,78 грн. основного боргу за поставлений природній газ, 31810952,80 грн. пені, 16672418,26 грн. інфляційних втрат, 6033626,15 грн. 3% річних, 24061,80 грн. витрат на оплату державного мита та 222,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.   Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

                             Суддя                                                                          Мамченко Ю.А.

Повний текст рішення суддею підписаний «13»червня 2011 року