ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/6684/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
при секретаріСнаговський О.С.
за участю:
представника позивача:
представника від відповідача: Мозолєв В.М. (директор);
Третьякова О.В. (дов. у справ)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства фірма "Сотіс" до Західно-Донбаської обєднаної державної податкової адміністрації в Дніпропетровській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
07 червня 2011 року Приватне підприємство фірма «Сотіс» звернулось з адміністративним позовом до Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекціїї в Дніпропетровській області, в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0000402342 від 03 червня 2011 року по збільшенню суми грошового зобов’язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 76 090 грн., з яких 76089 грн. - за основним платежем, 1 грн. – за штрафними санкціями, №0000412342 від 03 червня 2011 року по збільшенню суми грошового зобов’язання по податку на додану вартість у розмірі 31 527 грн., з яких 31526 грн. - за основним платежем, 1 грн. - за штрафними санкціями.
Ухвалою суду від 08.06.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі №2а/0470/6684/11 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 23.06.2011р.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, в обґрунтування заявлених вимог зазначив, що податковий орган, перевищуючи свої службові повноваження, вчинив дії: склав акт перевірки і виніс податкові повідомлення-рішення, що не відповідають вимогам діючого законодавства, так як ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні, ст.20 Податкового кодексу України не передбачено проведення виїзних документальних позапланових перевірок платників податків з питань дотримання вимог положень ст.ст.203, 215, 216, 626, 629, 837, 838 ЦК України з їх контрагентами; акт перевірки позивач вважає таким, що оформлено з порушенням діючого законодавства, і в якому викладено недостовірні факти, в результаті чого неправомірно донараховано позивачу податок на прибуток підприємств за 1 квартал 2011 року та податок на додану вартість за січень 2011р., оскільки у нього наявні усі первинні бухгалтерські документи по господарській операції (договір купівлі-продажу №06-01-11 від 10.01.2011р.) з ПП ТД “Тіара” та (договір купівлі-продажу №02-12-10 від 05.01.2011 року) ТОВ «Інтерсервіс-постач», які підтверджують правомірність нарахування позивачем податкового кредиту в січні 2011р.; жодний законодавчий акт не містить вимоги до покупця підтверджувати в будь-який спосіб факт сплати податку на додану вартість до бюджету продавцем (постачальнико) або сплачувати цей податок ще раз, якщо він з будь-якої причини не був сплачений продавцем (постачальником) або іншими юридичними особами по ланцюгу від виробника.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких стверджують, що в ході перевірки контрагентів позивача ПП ТД «Тіара» та ТОВ “Інтерсервіс-постач” не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від останніх підприємствам покупцям, в тому числі і позивачу, встановлено відсутність у контрагентів матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення ними господарської діяльності та свідчить, на думку податкового органу, про те, що правочини між ПП ТД «Тіара» та ТОВ “Інтерсервіс-постач” та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, відповідно до ст.203, п.п.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.216 цього ж Кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю; суб’єктами господарювання по ланцюгу придбання ПП ТД «Тіара» та ТОВ “Інтерсервіс-постач” не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов’язань; перевіркою встановлено відсутність об’єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям у січні 2011р. Таким чином, позивачем в порушення п.п.198.1 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ завищено податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2011 року в сумі 31526,00 грн. та занижено податок на прибуток за 1 кв. 2011 року в сумі 76089,00 грн.
Заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зробив висновок, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:
з 04.05.11р. по 11.05.11р. працівниками відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт №284-23/2-20224440 від 18.05.2011 року “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства фірма «Сотіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з ПП «ТД «Тіара» та ТОВ «Інтерсервіс-постач» за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року», в якому встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та занижено податок на прибуток за 1 кв. 2011 року в сумі 76089,00 грн., п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищено податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2011 року в сумі 31526,00 грн.
Зокрема, в акті перевірки зафіксовано, що позивачем віднесено до складу валових витрат суми витрат не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, чим завищено валові витрати за 1 кв./11р. у розмірі 115200 грн. та занижено податок на прибуток за 1 кв./11р. у розмірі 28800 грн.; завищено податковий кредит в січні 2011р. на загальну суму 8486 грн. при придбанні товару від ПП ТД «Тіара» та на суму 23040 грн. при придбанні товару від ТОВ «Інтерсервіс-постач».
В ході перевірки досліджувались господарські операції позивача з його контрагентами: договір №02-12-10 від 05.12.2010 року про придбання паливно-мастильних матеріалів та додаткова угода №2 від 05.01.2011 року до договору №02-12-10 від 05.12.2010 року з ТОВ «Інтерсервіс-постач»; договір купівлі-продажу автозапчастин №06-01-11 від 10.01.2011 року та додаткова угода №1 від 10.01.2011 року до договору №06-01-11 від 10.01.2011 року з ПП ТД «Тіара», які відповідно до ч.1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України визнанні податковим органом нікчемними та такими, що в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю, оскільки за юридичною адресою ТОВ «Інтерсервіс-постач» та ПП ТД «Тіара» не знаходяться, відсутні первинні бухгалтерські документи: договори, накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки та будь-які інші первинні бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку, відсутні матеріальні ресурси, виробничі бази, складські приміщення, що засвідчує не можливість здійснення ними господарської діяльності та свідчить про те, що правочин між ТОВ «Інтерсервіс-постач» та ПП ТД «Тіара» і підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків; не підтверджено наявність поставок товарів (послуг).
На підставі акту перевірки податковим органом 03.06.2011р. винесено податкові повідомлення-рішення:
- №0000402342, яким згідно із п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, абз.2 п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. , п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 76 090 грн., з яких 76 089 грн. - основний платіж, 1 грн. – штрафні (фінансові) санкції;
- №0000412342, яким згідно із п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, абз.2 п.123.1 ст.123, п.198.3, п.198,6 ст.198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 31 527 грн., з яких 31 526 грн. - основний платіж. 1,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.
Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач просить визнати недійсними.
Валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (ст.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Згідно п.5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, що між ПП фірмою «Сотіс» та ТОВ «Інтерсервіс-постач» укладено договір №02-12-10 від 05.12.2010 року про придбання паливно-мастильних матеріалів, згідно умов якого ТОВ «Інтерсервіс-постач» реалізує ПП фірмі «Сотіс» на підставі письмових або усних заявок в об’ємі та порядку, додатково погоджених сторонами, паливно-мастильні матеріали (дизельне топливо) на загальну суму 138 240, 00 грн., в тому числі ПДВ – 23 040,00 грн. (згідно специфікації до договору – додаткова угода №2 від05.01.11р.).
Пунктом 2.2 договору передбачено, що місце передачі товару визначається по домовленості сторін.
Реалізація паливно-мастильних матеріалів здійснювалась по цінам та на умовах, діючим на день оплати товару (п.3.1 договору).
Фома оплати – безготівковий або готівковий розрахунок. По домовленості сторін можливі другі форми оплати товару не заборонені законом. (п.3.4. Договору).
На виконання умов цього договору позивач отримав від продавця паливно-мастильні матеріали (дизельне топливо) на загальну суму 138 240, 00 грн., в тому числі ПДВ – 23 040,00 грн., та оплатив їх в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №545 від 31.01.2011 року, №548 від 03.02.2011 року; податковою накладною №40 від 05.01.2011 року, видатковою накладною №40 від 05.01.2011 року, актом приймання-передачі талонів на відпуск моторного топлива до договору №02-12-10 від 05.12.2010 року, які підписані та скріплені печатками обох сторін.
З наданих в судовому засіданні пояснень директора ПП фірми «Сотіс» судом з’ясовано, що паливно-мастильні матеріали (дизельне топливо) останній отримував від продавця по стреч-карткам для отримання палива на АЗС.
Суму податку на додану вартість за такою податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій ПДВ.
Також, між ПП фірмою «Сотіс» та ПП ТД «Тіара» укладено договір №06-01-11 від 10.01.2011 року купівлі-продажу автозапчастин, згідно умов якого ПП ТД «Тіара» продає ПП фірмі «Сотіс» автозапчастини та комплектуючі на загальну суму 50 916, 00 грн., в тому числі ПДВ – 8 486,00 грн. (згідно додаткової угоди №1 від 10.01.11р. до договору).
Згідно п.3.2 договору транспортування товару проводиться за рахунок покупця.
Оплата здійснюється покупцем на протязі трьох банківських днів з моменту отримання товару. Оплата за партію товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.п.4.1, 4.2 договору).
На виконання умов цього договору позивач отримав від продавця автозапчастини та комплектуючі на загальну суму 50 916, 00 грн., в тому числі ПДВ – 8 486,00 грн. (згідно додаткової угоди №1 від 10.01.11р. до договору), та оплатив їх, що підтверджується платіжними дорученнями №546 від 31.01.2011 року; податковою накладною №104 від 10.01.2011 року, видатковою накладною №104 від 10.01.2011 року, які підписані та скріплені печатками обох сторін.
Суму податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій ПДВ.
Відповідно до приписів пп.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.п.198.2 ст.198 вказаного Кодексу).
Згідно ч.2 п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Аналогічною є норома Податкового кодексу України (п.п.198.6 ст.198), згідно якої не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зареєстрованою як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (пункти 2 та 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997року за №233/2037).
З пояснень, наданих суду представником відповідача, та з акту перевірки суд з’ясував, що ПП ТД «Тіара» та ТОВ «Інтерсервіс-постач» на момент виписання ними позивачу податкових накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Доказів анулювання реєстрації платника податку ПП ТД «Тіара» та ТОВ «Інтерсервіс-постач» суду не надано.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).
З аналізу вищенаведених норм права та наявних у справі первинних документів можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогам, встановленим Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.
Укладені між сторонами договори не визнавались недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним. Позивач вважає такі договори укладеними у відповідності до вимог чинного законодавства та такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, адже з наданих позивачем, який займається господарською діяльністю (пасажирські транспортні перевезення) документів видно, що придбаний ним за цими договорами товар використовувався ним безпосередньов його господарській діяльності.
В акті перевірки також зазначено, що витрати на придбання автозапчастин від ПП ТД «Тіара» віднесено в 1 кв./11р. на збільшення балансової вартості основних фондів – «автотранспорт» в сумі 42430 грн. (бухгалтерська проводка Дт 1522 Кт 631). Дизельне паливо придбане від ТОВ «Інтерсервіс-постач» використано для господарських потреб (Дт 203 Кт 631, Дт 23 Кт 203) в сумі 115200 грн. та віднесено до складу валових витрат в 1 кв./11р. Поряд з цим, матеріалами перевірки було підтверджено наявність товару та використання його в господарській діяльності.
Крім того, як встановлено перевіряючими, в ході господарської діяльності позивачем укладались договори оренди транспортних засобів для перевезення пасажирів (8 транспортних одиниць); середньооблікова чисельність працівників на 01.01.11р. на підприємстві складає 16 осіб.
Судом встановлено, докази чого долучено до справи (список транспортних засобів та ліцензійні картки), що на підприємстві задіяно 11 транспортних засобів для перевезення пасажирів.
Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкції, воно лише передбачає обов’язок платника податку надати покупцю податкову накладну.
Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним рішень.
Усе наведе вище дає підстави зробити висновок про незаконність спірних податкових повідомлень-рішень, через що останні слід визнати недійсними.
Відповідно до статей 94, 98 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому в сумі 3,40 грн.
Керуючись ст.ст.2, 8-12, 69, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ПП фірми «Сотіс» задоволити.
Визнати недійсними податкове повідомлення-рішення №0000402342 по збільшенню суми грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 76 090 грн., з яких 76 089 грн. - основний платіж, 1 грн. – штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення-рішення №0000412342 по збільшенню суми грошового зобов’язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 31 527 грн., з яких 31 526 грн. - основний платіж, 1,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції, винесені Західно-Донбаською об’єднаною державною податковою інспекцією в Дніпропетровській області.
Стягнути на користь позивача з Державного бюджету України судові витрати в сумі 3,40 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 29.06.11р.
Суддя
С.В. Ніколайчук